Mykola Vingranovski (Мико́ла Степа́нович Вінграно́вський) (Bogopilj, 7. studenoga 1936. – Kijev, 27. svibnja 2004.) je ukrajinski pjesnik, pisac, dječji pisac, filmski glumac, redatelj i scenarist. Pripada šezdesetašima.
U njegovim djelima ljepota je glavnim zakonom i glavnom istinom kojom se buni protiv nesavršenstva ovog svijeta. Optuživali su ga za surrealizam i opstrukciju. U pjesmama je nježan, napet, sarkastičan te pun nacionalne svijesti i odlučnosti. Pjesničke su mu slike gotovo materijalno opipljive.
Pisao je za novine Dnipro i za ljvivski Žovtenj. Dobitnik je ukrajinske nacionalne nagrade, nacionalna nagrada Ukrajine imena Tarasa Ševčenka 1984. godine, nagrade Blagovist, fondacije Omeljana i Tatjane Antonovič.
Djela Атомні прелюди (1962.) Сто поезій (1967.) Поезії (1971.) На срібнім березі (1982.) Київ (1982.) Губами теплими і оком золотим (1984.) Цю жінку я люблю (1990.) З обійманих тобою днів (1993.) Любове, не прощавай! (1997.)
Djela za djecu
Андрійко-говорійко Мак Літній ранок Літній вечір Ластівка біля вікна На добраніч У глибині дощів Первінка
Povisti Первінка Сіроманець У глибині дощів Світ без війни (1958.) Президент (1960.) Кінь на вечірній зорі (1986.) Літо на Десні (1983.) Наливайко (roman 199.1)* Чотирнадцять столиць України (1997., povijesni tekst) Манюня (2003, повість)
Literatura Tribina Hrvatsko slovo uživo. Darija Pavlešen: Pjesnik s dvije domovine, str. 15, Hrvatsko slovo, petak, 1. veljače 2008. (o zbirci Đure Vidmarovića Horus u krletci) Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 76—78.
Kategorija:Ukrajinski književnici Kategorija:Ukrajinski pjesnici Kategorija:Ukrajinski filmski glumci Kategorija:Filmski redatelji Kategorija:Scenaristi