Транзитна угода () — це Угода між урядом Німецької Демократичної Республіки та урядом Федеративної Республіки Німеччина про транзитний рух цивільних осіб і товарів між Федеративною Республікою Німеччина та Берліном (Західним). Вона була узгоджена між державними секретарями (ФРН) та (НДР) і підписана 17 грудня 1971 року в Бонні. Угода набула чинності 3 червня 1972 року.

У рамках нової східної політики уряду Брандта/Шееля, яка прагнула досягти значного покращення внутрішньонімецьких відносин через «Зміни через зближення», предметом угоди згідно зі ст. 1 був «транзитний рух цивільних осіб і товарів автомобільними дорогами, залізницями та водними шляхами між Федеративною Республікою Німеччина та західними секторами Берліна — Берліном (Західним) через суверенну територію Німецької Демократичної Республіки».

Транзитна угода була укладена ще до Основоположного договору.

Підстави Підставою для цієї угоди була укладена Чотиристороння угода щодо Берліна від 3 вересня 1971 року, яка також набула чинності 3 червня 1972 року.Чотиристороння угода від 3 вересня 1971. verfassungen.de, отримано 18 серпня 2021. Радянський Союз у ній вперше з 1945 року гарантував безперешкодний транзитний рух між Федеративною Республікою та Західним Берліном.Andreas Grau: Чотиристороння угода Lebendiges Museum Online, 19 вересня 2014. Хоча західні сектори «як і раніше не мали бути складовою частиною (конституційною частиною) Федеративної Республіки Німеччина і надалі не мали керуватися нею», зв'язки між західними секторами Берліна та Федеративною Республікою Німеччина мали зберігатися та розвиватися. Конкретні регулювання, що стосуються цивільного руху, мали регулювати самі два німецькі держави в рамках принципів, викладених у Додатку I до Чотиристоронньої угоди.II.A. Чотиристоронньої угодиHartmut Schiedermair: Заборона зловживання правом та регулювання транзитного руху до Берліна. ZaöRV 1978, S. 160, 169 ff. Повний текст онлайн.Транзит через НДР , 3 червня 2021.

Регулювання з 1945 року претендували на себе чотири держави. Німецькій стороні в рамках транзитного режиму на шляхах сполучення між Федеративною Республікою та Західним Берліном відводилася лише підпорядкована роль. Їй було заборонено вільно розпоряджатися предметами транзитного регулювання. Вона мала лише повноваження, відповідно до чітко окресленого окупаційним правом уповноваження чотирьох держав, заповнювати Чотиристоронню угоду власними регулюваннями. Тому внутрішньонімецька транзитна угода також називалася «виконавчою та доповнюючою угодою до Чотиристоронньої угоди».Hartmut Schiedermair: Міжнародно-правовий статус Берліна після Чотиристоронньої угоди від 3 вересня 1971 року. Beiträge zum ausländischen öffentlichen Recht und Völkerrecht, 1975, S. 72 ff.

Раніше Федеративна Республіка Німеччина та СРСР у Московському договорі від 12 серпня 1970 року визнали внутрішньонімецький кордон недоторканним.Ст. 3, 3-й пункт Договору між Федеративною Республікою Німеччина та Союзом Радянських Соціалістичних Республік «Московський договір» від 12 серпня 1970. documentArchiv.de, отримано 18 серпня 2021.

Зміст Окремі положення мали відповідати характеру виконавчої та доповнюючої угоди бути сумісними з Додатком I до Чотиристоронньої угоди, що вже виражено в преамбулі, яка прямо посилається на відповідність Чотиристоронній угоді. Посли трьох західних держав після парафування письмово підтвердили цю відповідність федеральному уряду Німеччини.«Наші уряди вважають, що положення (Транзитної) угоди відповідають Чотиристоронній угоді від 3 вересня 1971 року, яка є мірилом для її тлумачення та застосування.» див. Hartmut Schiedermair: Заборона зловживання правом та регулювання транзитного руху до Берліна. ZaöRV 1978, S. 160, 171. Повний текст онлайн.

Предмет Предметом угоди був транзитний рух цивільних осіб і товарів автомобільними дорогами, залізницями та водними шляхами між Федеративною Республікою Німеччина та західними секторами Берліна через суверенну територію Німецької Демократичної Республіки (ст. 1). Він мав відбуватися через передбачені прикордонні пункти пропуску та транзитні маршрути «найпростішим, найшвидшим і найвигіднішим способом» (ст. 2, 3).

Вантажний рух Для перевезення цивільних товарів у транзитному русі могли використовуватися офіційно запломбовані автомобільні вантажівки, залізничні вантажні вагони та внутрішні вантажні судна (ст. 6).

Положення ст. 6 та 7 про опломбування транспортних засобів у вантажному русі навіть у технічних деталях повторювали лише те, що було передбачено в Додатку I до Чотиристоронньої угоди в пунктах 2 a та b.

Пасажирський рух

Для транзитних мандрівників в автомобілях та наскрізних автобусах та в пасажирських потягах без зупинок на території НДР візи видавалися на прикордонних пунктах пропуску (ст. 4). Мандрівників, їхні транспортні засоби та екіпажі вантажних транспортних засобів не мали обшукувати.

Угодою, зокрема, було домовлено, що видача віз на прикордонних контрольних пунктах НДР мала відбуватися безпосередньо біля транспортного засобу мандрівників і що перевірка багажу не проводилася. У паспорти ставився двоколірний візовий штамп. Кольори змінювалися щороку. Для мешканців Західного Берліна вкладали окремий аркуш до (зеленого) «тимчасового» берлінського посвідчення особи. Паспорт, виданий Федеративною Республікою для мешканців Західного Берліна, органи НДР не визнавали. При використанні наскрізних залізничних сполучень візи видавалися контрольними органами НДР під час руху. Візовий штамп при транзиті залізницею був одноколірним чорним.

Зловживання транзитними шляхами З точки зору НДР існувала підвищена небезпека, що транзитні маршрути могли використовуватися для спроб втечі або неконтрольованих і тому небажаних контактів між західними берлінцями чи громадянами ФРН та громадянами НДР. Тому в ст. 16 та 17 було чітко зафіксовано, що вважалося зловживанням транзитною угодою і могло переслідуватися кримінально: 1. Зловживанням у розумінні цієї угоди є, якщо транзитний мандрівник після набуття чинності цієї угоди під час відповідного використання транзитних шляхів протиправно та винно порушує загальноприйняті положення Німецької Демократичної Республіки щодо громадського порядку, зокрема якщо він a) поширює або приймає матеріали; b) приймає осіб; c) залишає передбачені транзитні шляхи без особливих обставин, таких як аварія чи хвороба, або без дозволу відповідних органів Німецької Демократичної Республіки; d) вчиняє інші кримінальні правопорушення або e) вчиняє адміністративні правопорушення через порушення правил дорожнього руху. У разі обґрунтованої підозри у зловживанні відповідні органи Німецької Демократичної Республіки проводитимуть обшук мандрівників, використовуваних ними транспортних засобів та їхнього особистого багажу відповідно до загальноприйнятих положень Німецької Демократичної Республіки щодо громадського порядку або відхилятимуть мандрівників. Угода також передбачала, що правопорушення мало переслідуватися кримінально органами Федеративної Республіки, якщо порушення виявлено в момент, коли винуватець вже перебував за межами НДР.

За судовою практикою Федерального суду платний договір про допомогу у втечі не порушував ні законної заборони, ні добрих звичаїв.БСН, вирок від 29 вересня 1977 — III ZR 164/75БСН, вирок від 21 лютого 1989 — III ZR 185/77 Заперечення НДР, що ця судова практика порушує «дух і букву» транзитної угоди та зобов'язання федерального уряду запобігати зловживанням, федеральний уряд відкинув з аргументом, що німецькі суди незалежні та не підлягають впливу федерального уряду.Hans H. Mahnke (Hrsg.): Dokumente zur Berlin-Frage 1967—1986. München, 1987, S. 483 ff. (google.books.)

Збори, мита та інші витрати Статтею 18 також було врегульовано, що витрати на використання транзитних шляхів надалі не сплачувалися безпосередньо мандрівником, а Федеративна Республіка сплачувала їх щорічною паушальною сумою. Цей пункт становив величезне полегшення для мандрівників. У тексті договору сказано: 1. Збори, мита та інші витрати, що стосуються руху транзитними шляхами, включно з утриманням відповідних шляхів, споруд та установок, що використовуються для цього руху, сплачуються Федеративною Республікою Німеччина Німецькій Демократичній Республіці у формі щорічної паушальної суми. 2. Паушальна сума, що сплачується Федеративною Республікою Німеччина, включає: a) плату за використання доріг; b) компенсаційну плату за податки; c) візові збори; d) компенсацію фінансових збитків Німецької Демократичної Республіки через скасування ліцензій у регулярному автобусному сполученні та дозволів у внутрішньому судноплавстві, а також відповідних подальших фінансових збитків. Паушальна сума на роки 1972—1975 встановлена в розмірі 234,9 мільйона ДМ на рік. 3. Федеративна Республіка Німеччина перераховує паушальну суму щорічно до 31 березня, вперше до 31 березня 1972 року, на рахунок у банку, визначеному Німецькою Демократичною Республікою в Федеративній Республіці Німеччина на користь Deutsche Außenhandelsbank AG у Берліні. 4. Розмір паушальної суми, що сплачується з 1976 року, та визначення періоду, на який ця паушальна сума дійсна, встановлюються в другій половині 1975 року з урахуванням розвитку транзитного руху. Значення статті 18 також випливає з листування, яке обидві сторони вели під час переговорів щодо договору. Було домовлено, що ця стаття заздалегідь набувала чинності з 1 січня 1972 року. Щорічні паушальні суми, як домовлено, регулярно адаптувалися до інтенсивності руху на транзитних маршрутах і становили 1988 року 525 мільйонів ДМ, а в 1989 році — 860 мільйонів ДМ.

Транзитна комісія Угода в ст. 19 передбачала створення «Комісії для з'ясування труднощів та розбіжностей при застосуванні чи тлумаченні цієї угоди». Вона очолювалася представниками обох міністерств транспорту і збиралася на прохання однієї з договірних сторін. Спільна транзитна комісія до 1990 року збиралася близько 50 разів. Найчастішою причиною були протести НДР проти використання транзитних маршрутів помічниками у втечі.Detlef Nakath: Політика: 25 років тому підписано німецько-німецьку транзитну угоду. Наскрізний автобус Neues Deutschland, 14 грудня 1996.

Наслідки У наступні роки транзитний рух через НДР дедалі покращувався.див. Розвиток відносин між Федеративною Республікою Німеччина та Німецькою Демократичною Республікою Інформація федерального уряду. BT-Drs. 7/420 від 28 березня 1973, Рух мандрівників/Рух до та з Берліна (Західного), S. 30, 32 ff. Було укладено угоди щодо оновлення автобанної транзитної траси Берлін–Ганновер (сьогодні Автобан A2), створення автобанного сполучення між Берліном та Гамбургом (сьогодні Автобан A24, рух до середини 1980-х років пролягав через федеральну дорогу 5), створення прикордонного пункту /залізниця, а також подальших покращень. Витрати, взяті на себе Федеративною Республікою, до 1990 року становили загалом 2,2 мільярда ДМ, з яких будівництво автобанної траси Берлін–Гамбург з 1,2 мільярда ДМ становило найбільшу частку.

Особи з постійним місцем проживання в західних секторах Берліна Угодою від 20 грудня 1971 року було врегульовано рух мандрівників та відвідувачів для осіб з постійним місцем проживання в західних секторах Берліна для поїздок до Східного Берліна та суверенної території НДР.Оголошення про набуття чинності Угоди між урядом Німецької Демократичної Республіки та Сенатом щодо полегшень та покращень руху мандрівників та відвідувачів від 3 червня 1972 (Угода від 20 грудня 1971). У Законодавчому віснику НДР, Частина II Nr. 31 від 3 червня 1972, S. 357f., Дигіталізована версія. Вона також набула чинності разом з Чотиристоронньою угодою. Особам з постійним місцем проживання в Берліні (Західному) могла бути дозволена одноразова або багаторазова в'їзд для відвідувань загальною тривалістю тридцять днів на рік з гуманітарних, сімейних, релігійних, культурних та туристичних причин. Необхідними були дійсне посвідчення особи та дозвіл на в'їзд, а для виїзду — дозвіл на виїзд НДР.

Література