Макси́м Бо́хер (; 28 серпня 1867 — 12 вересня 1918) — американський математик і педагог. Він публікував праці в галузі диференціальних рівнянь, числових рядів і алгебри, написав всього близько 100 наукових статей.
Максим Бохер був членом Американської академії мистецтв і наук (1899), академіком Національної академії наук США (1909), президентом Американського математичного товариства (1909—1910)Rines, George Edwin, ed. (1920). Encyclopedia Americana (1920)/Bocher, Maxime // Encyclopedia Americana., членом Американського філософського товариства (1916). Бохер був також одним з редакторів журналу Annals of Mathematics, засновником і першим редактором періодичного видання Transactions of the American Mathematical Society.
Життєпис Максим Бохер народився в Бостоні (штат Массачусетс) у сім'ї професора сучасних мов з Массачусетського технологічного інституту Фердінанда Бохера ( та його дружини Керолайн Літтл (). Отримав добротну домашню освіту, у 1883 році закінчив місцеву . 1888 року закінчив Гарвардський університет здобувши диплом бакалавра. Під час навчання у Гарварді Бохер опанував надзвичайно широке коло дисциплін, у тому числі математику, філософію, латинську та інші мови, хімію, зоологію, географію, геологію, метеорологію, мистецтво Давнього Риму і музику.
Продемонстровані ним видатні наукові здібності дозволили заслужити одразу декілька стипендій, на які Бохер виїхав до Європи; там він відвідував Геттінгенський університет, де познайомився з Феліксом Кляйном та іншими провідними математиками: , Германом Шварцом, і Вольдемаром Фогтом. 1891 року Бохер став доктором філософії, захистивши у Геттінгені дисертацію на тему «Über die Reihenentwicklungen der Potentialtheorie» (Про розкладання функції потенціалу в ряд), яка була виконана на пропозицію Кляйна. За цю працю Бохер здобув премію від Геттінгенського університету.
У тому ж 1891 році Бохер зустрів у Геттінгені Марі Німанн (), у липні 1891 року вони поженилися. У їхній сім'ї народилось троє дітей: Гелен, Естер і Фредерік.
Після захисту дисертації Бохер став викладачем Гарвардського університету і працював там до кінця свого життя. У Гарварді в 1894 році він був призначений помічником професора (доцентом), а у 1904 році — професором математики. Обирався президентом Американського математичного товариства на період з 1908 до 1910 року. У 1912-му Бохер був запрошеним доповідачем на Міжнародному конгресі математиків (Кембридж, Англія).
У віці 46 років здоров'я Бохера стало різко гіршати. Він помер п'ять років по тому в Кембриджі (Массачусетс) після важкої і тривалої хвороби.
Наукова діяльність Основні праці Бохера присвячені теорії диференціальних і алгебричних рівнянь та геометрії. Він узагальнив диференціальне рівняння Ламе так, що воно включало в собі як спеціальний випадок рівняння другого порядку. Довів, що циклоїдальні поверхні забезпечують уніфіковану геометричну основу для широкого класу диференціальних рівнянь. Бохер дав перше пояснення (1906)Bôcher, Maxime (April 1906) «Introduction to the theory of Fourier's series», Annals of Mathethematics, second series, 7 (3) : 81–152. The Gibbs phenomenon is discussed on pages 123—132; Gibbs's role is mentioned on page 129. та увів цей термін у широке використання Available on-line at: National Chiao Tung University: Open Course Ware: Hewitt & Hewitt, 1979. .
У комплексному аналізі він опублікував , яку названо його іменем.
Назву «рівняння Бохера» має диференціальне рівняння другого порядку: .
Бохер написав низку підручників для вищої школи, його «Вступ до вищої алгебри» (Introduction to Higher Algebra, MacMillan 1907) і «Вступ до теорії інтегральних рівнянь» (Introduction to the study of Integral Equations, Cambridge University Press 1909, перевиданий у 1971 році) довгі роки служили головними посібниками з цих тем і були перекладені декількома мовами. Він також став автором декількох популярних підручників, у тому числі з тригонометрії та аналітичної геометрії.
Меморіальна премія Бохера Меморіальна премія Бохера () присуджується Американським математичним товариством раз на три роки за видатні дослідження в галузі математичного аналізу. Серед лауреатів премії:
(1928) (1924) Джордж Біркгофф (1923) Норберт Вінер (1933) Джессі Дуглас (1943) (1969) Луїс Каффареллі (1984) Пол Джозеф Коен (1964) Соломон Лефшец (1924) Марстон Морс (1933) Джон фон Нейман (1938). Луїс Ніренберг (1959).
Основні праці 1894: Ueber die Reihenentwicklungen der Potentialtheorie via Internet Archive 1900: «Randwertaufgaben bei Gewöhnlich Differentialgleichung», Encyclopädie der mathematischen Wissenschaften Band 2–1–1. 1907: (with E.P.R.DuVal) Introduction to Higher Algebra via HathiTrust 1909: Introduction to the study of Integral Equations via Internet Archive 1917: Leçons sur les méthodes de Sturm dans la théorie des équations différentielles linéaires et leurs développements modernes via Internet Archive.
Примітки
Література
Посилання
William F. Osgood Maxime Bôcher біографічні мемуари Національної академії наук.
William F. Osgood Maxime Bôcher. 1867—1918 // Національна академія наук. Біографічні мемуари.