«Джон Графтон» (, у спогадах свідків часто «Джон Крафтон») — пароплав 1883 року споруди водотоннажністю 315 т, відомий невдалою спробою провезення зброї в Російську імперію під час революції 1905 і російсько-японської війни.
Передісторія Після розстрілу робочої демонстрації в Петербурзі, відомого як «Кривава неділя», організатор демонстрації священник Г. А. Гапон утік закордон і став планувати збройну боротьбу з урядом. Одним із них став план збройного повстання петроградських робітників. План включав створення збройного загону робітників під керівництвом Гапона та подальше повалення уряду силами цього загону.
У роки російсько-японської війни Токіо прагнуло впливати на внутрішньополітичне становище Росії, щоб послабити її у військовому відношенні. Конкретне завдання полягала у розкладанні російської армії та складнощі її комплектування, у прагненні змусити царський уряд відвести максимальну кількість військ з театру військових дій на підтримку порядку всередині Російської імперії. Крім суто військових завдань, робота японської розвідки переслідувала і загальнополітичні цілі, які в міру затягування війни та швидкого виснаження державних ресурсів дедалі частіше виходили на перший план. Тобто розвідка армії та флоту Японії перетворювалася на політичну зброю.
Вже середині 1903 року у меморандумі японського імператорського Генерального штабу було зазначено російський соціалістичний рух як у можливого союзника під час проведення підривних операцій на російському тилу. Йшлося про те, щоб настільки розжарити внутрішньополітичну обстановку у Росії, щоб російський царизм вів велику війну одночасно на два фронти. Революційні партії імперії різного штибу, а також ліберали були природними помічниками японців.
З початком російсько-японської війни посольство Японії залишило Санкт-Петербург і через Берлін переїхало до столиці Швеції міста Стокгольма. Тут і розгорнув військовий аташе полковник Акасі Мотодзіро активну, не тільки розвідувальну, а й підривну діяльність проти Російської держави. Вже за два місяці після цього «дивного» переїзду японських дипломатів начальник Виборзького охоронного відділення з тривогою доносив до Департаменту поліції:
Розроблений Акасі Мотодзіро план надання фінансової допомоги та допомоги зброєю отримав схвалення та підтримку з боку посла Японії у Лондоні Тадасу Хаясі, а також начальника японського Генерального штабу Ґ.Кодами та одного з керівників розвідки імперії генерала Я.Хукусіми. У перехопленому шпигунському документі були точні вказівки на те, кому, в якій кількості і з якою метою призначалися чималі суми японських грошей:
Крім есерів, у записці вказувалися й інші одержувачі великих сум грошей: Грузинська партія соціалістів-федералістів-революціонерів, Польська соціалістична партія та Фінляндська партія активного опору.
Таким чином, уряд Японії пішов на пряме фінансування діяльності російських революційних та опозиційних організацій. Їм було передано за час війни не менше 1 мільйона єн (за сучасним курсом це близько 5 мільярдів єн або 35 мільйонів доларів), що було на той час просто величезною сумою. Крім японців субсидували революціонерів і американці, які передали на підривну роботу в Росії багато мільйонів доларів. Особливо відзначився тут Яків (Джейкоб) Шифф — власник банкірського будинку «Кун, Лееб і Ко» в Нью-Йорку. Таким чином, загальна сума іноземних грошей, спрямованих на революцію в Росії, склала не менше 50 мільйонів доларів.
Мотодзіро Акасі говорив:
Об'єктами японського фінансування «внутрішнього політичного життя» Російської імперії були переважно чотири сили, ворожі царському уряду.
По-перше, революціонери-інтернаціоналісти, перш за все, партія соціалістів-револіціонерів (есерів). Японська розвідка вважала її «найорганізованішою» серед інших революційних партій, що грала «керівну роль в опозиційному русі» Росії. Під час зустрічей із революціонерами Акасі наполягав на організації збройних повстанських загонів чисельністю до 100 тис. осіб. Метою фінансування не на останньому місці була пропаганда. У липні 1904 року Акасі через терористку Віру Засулич встановив зв'язки з Леніним і Плехановим. Вже 4 січня 1905 року на японські гроші Ленін випустив перший номер більшовицької газети «Вперед», що закликала до повалення російського державного устрою.
По-друге, велика ставка робилася на розпалювання національної ворожнечі та сепаратизму в багатонаціональній Російській імперії. Тому активна допомога надавалася японцями сепаратистським силам. Ціль бачилася в тому, щоб підняти якесь збройне повстання в національних околицях Російської імперії. Так, фінансування «зазнали» Грузинська партія соціалістів-федералістів-революціонерів, Польська соціалістична партія та Фінляндська партія активного опору.
У лютому 1904 року керівництво Польської соціалістичної партії (ППС) випустила звернення, в якому засуджувалась загарбницька політика Російської імперії на Далекому Сході і бажалася військова перемога Японії. Центральний революційний комітет ППС, сподіваючись на поразку Росії у російсько-японській війні та сприятливу після цього ситуацію для виходу Польщі зі складу Росії, взяв курс на підготовку збройного повстання. Лідери ППС були готові із цією метою співпрацювати з будь-якими революційними силами. У середині березня 1904 член Центрального революційного комітету В.Йодко представив план повстання Мотодзіро Акасі. У плані, серед іншого, передбачалося поширення революційних видань серед солдатів-поляків російської армії, руйнування мостів та залізничного полотна на лінії Транссибірської магістралі. На початку липня 1904 року до Токіо для ведення переговорів про спільну боротьбу з царською Росією прибув один із лідерів Польської соціалістичної партії Юзеф Пілсудський. Для ведення розвідувальної роботи, диверсій у тилу російської армії та пропаганди серед солдатів-поляків ППС в особі Пілсудського було виділено 20 тисяч фунтів стерлінгів (200 тисяч рублів), сума на той час теж немаленька.
З 30 вересня по 4 жовтня у Парижі відбулася перша в історії російського визвольного руху конференція революційних та опозиційних партій. У своїй доповіді в японський Генштаб про підсумки конференції Акасі, за словами Целліакуса, оцінював їх таким чином:
Відразу після конференції відбулася зустріч представників тих учасників, які були схильні до використання насильницьких методів ведення політичної боротьби. Підсумком цієї зустрічі була резолюція, яка закликала чинити перешкоди російському уряду у мобілізації новобранців до армії. Після ухвалення цієї резолюції Акасі особисто пообіцяв надати матеріальну підтримку партіям, які зазнавали матеріальних труднощів. Таким чином, видимість пристойностей, що дотримувалася під час паризької конференції, була відкинута, і Акасі перейшов до прямого субсидування діяльності ряду російських революційних партій, намагаючись впливати на неї в потрібному напрямі.
Події у січні 1905 року у Петербурзі викликали пожвавлення та пробудили великі надії революціонерів. В умовах, коли і так формальний «паризький блок» припинив своє існування, а розвиток масового руху наполегливо вимагав об'єднання всіх революційних партій, скликання нової міжпартійної конференції стало дійсно необхідним. Конференція, яка працювала в Женеві з 2 по 8 квітня 1905 року, закінчилася прийняттям двох документів — загальнополітичної Декларації, підписаної всіма її учасниками, та Декларації лише соціалістичних партій, представлених на конференції. Обидва документи як засіб політичної боротьби передбачали збройне повстання.
Підготовка операції Одним з найближчих помічників полковника Акасі з підготовки революційного «збройного повстання» у Росії виявився Конні (Кондрат) Целліакус, один із організаторів і керівників Фінлької партії активного опору, який мав широкі зв'язки у російському революційному русі. У його паперах російська розвідка виявила записку з перерахуванням кількості зброї, переданої революційним партіям: Для есерів — 4000 фунтів стерлінгів Яхта — 3500 фунтів стерлінгів Екіпаж — 500 фунтів стерлінгів 8 тисяч гвинтівок — фінським націоналістам, 5 тисяч гвинтівок — грузинським націоналістам, 1 тисяча — есерам, 5 тисяч — іншим соціалістичним партіям 500 карабін-маузерів — для фінськими націоналістами та есерами. У підсумку 21300 фунтів стерлінгів, з яких вже отримано 2000
У серпні 1904 року , перебуваючи в Амстердамі, на обіді з керівниками партії соціалістів-революціонерів (есерів) у присутності Є.Азефа, К. К. Брешко-Брешковської, Ф. В. Волховського, І. А. Рубановича та В. М. Чернова, польських соціалістів Р.Дмовського та , «батька російської анархії» П.Кропоткіна, «есдека» Л.Дейча, а також представника єврейського Бунда Ц. М. Копельзона виклав свій план дій. Він заявив, що «якщо знадобиться зброя, то фіни беруться забезпечити її в будь-якій кількості». Присутні на обіді погодились із таким планом.
Есерівська нелегальна газета «Революційна Росія» стала трибуною організаторів збройної боротьби проти царського самодержавства. Так в одному з лютневих номерів 1905 року, під час російсько-японської війни, російським революціонерам пропонувалося відкинути «сумніви і упередження проти будь-яких бойових коштів» і негайно використовувати всі види збройної боротьби з урядом: від масового виступу зі зброєю до «партизанського-терористичної» боротьби.
Штаб організації розташовувався у Лондоні у клубі профспілки моряків «Maritime Hall на West India Dock Road». Гроші на закупівлю зброї було отримано з японських джерел через полковника Мотодзіро Акасі. М. М. Литвинов оцінював гроші, витрачені закупівлю зброї, в 100 000 рублів.
Наприкінці березня–початку квітня 1905 року революціонери-емігранти розгорнули роботу із закупівлі зброї, роззділивши гроші, які отримали від полковника Акасі. Але гроші на руки видавалися лише тоді, коли російські революціонери вже мали тверду домовленість із продавцем зброї. Лише Польська соціалістична партія одержала гроші авансом.
Крім фіна Целліакуса, правою рукою полковника Мотодзіро Акасі у цій справі був майбутній сталінський «повпред» у Берліні Г. Г. Деканозов (Деканозішвілі), один із лідерів створеної у квітні 1904 року Грузинської партії соціалістів-федералістів-революціонерів. Влітку 1904 року Акасі і Цілліакус зустрілися в Парижі, де разом із представником грузинської партії «Сакартавело» Деканозішвілі (Деканозовимв) та партії вірменських націоналістів «Дашнакцутюн» графом І. З. Лоріс-Меліковим радилися з приводу плану організації повстання у Росії. При цьому Акасі обіцяв Цілліакусу виплатити 3000 єн на друкування прокламацій. Що стосується фінансування загальноросійської конференції революційних партій, то за клопотанням Акасі, підтриманим військовим аташе Японії в Лондоні Т. Утсуномія та послом Хаясі, японським Генеральним штабом було виділено 100 000 ієн.
Отримавши від Акасі лише у травні 1905 р. і лише на «транспортні витрати» 125 тисяч франків, Деканозішвілі через посередника анархіста Євгена Бо вів переговори зі швейцарською військовою владою про закупівлю великої партії (понад 25 тисяч одиниць) знятих з озброєння та понад 4 мільйони набоїв до них.
Конні Целліакус тим часом у Гамбурзі закупив велику партію (2,5 — 3 тисяч штук) револьверів системи «Веблі» з набоями до них. Закуплену зброю (гвинтівки та револьвери), боєприпаси та 3 тонни вибухівки перевезли спочатку до голландського портового міста Роттердама, а потім до Лондона. Вибір нового місця зберігання «товару» пояснювався «слабкою роботою тут російської поліції». Третина гвинтівок і більше чверті боєприпасів передбачалося направити в Росію через Чорне море, а решту — через Балтику.