Третя шампанська битва, також Битва на пагорбах () чи битва на шампанських пагорбах () — битва на узвишшях на схід від Реймса, між Прюне та Оберивом, у провінції Шампань, вздовж пагорбів , в ході так званого наступу Нівеля, що відбувалася у квітні-травні 1917 року на Західному фронті у Першій світовій війні. Наступ французької 4-ї армії проти німецької 4-ї армії мав на меті підтримати Північну групу армій союзників, що наступали вздовж Шем'єн-де-Дам у Другій битві на Ені. Генерал Франсуа Антой, командувач 4-ї французької армії, планував підтримуючу атаку, але Нівель відхилив її, і тоді французький командувач запланував фронтальну атаку двома корпусами на фронті 11 км, щоб прорвати німецьку оборону в перший же день і розпочати наступ наступного дня.
Історія
Передумови Масив Моронвільє являє собою групу пагорбів на захід від річки Сюїпп, які до 1914 року були густо вкриті лісом. Він складався з семи плато, розташованих із заходу на схід: Мон-Корніле (206 м), Мон-Блон (211 м), Мон-О (257 м), Мон-Пертюї (232 м), Мон-Каск (246 м), Мон-Тетон (237 м) і Мон-Сан-Ном (210 м). На сході є також нижча гора, пагорб 181. Село лежало в улоговині під північним гребенем головного хребта. Плато Мон-Сан-Ном з улоговиною і хребтом, що простягався на північний захід, найвищою частиною якого була західна вершина Мон-О на висоті 260 м, знаходився трошки осторонь від решти пагорбів. На захід від хребта, який у 1917 році знаходився на стику між флангами 4-ї та 5-ї французьких армій, знаходилася низовина шириною близько 11 км між масивом Моронвільє і масивом Ножан-л'Аббес на схід від Реймса, в якій було розташоване село Бейн.
Захоплення німецької оборони на краю Шалонської рівнини над Оберивом було необхідним для подальшого наступу навколо Бені та атаки зі сходу на масив Ножан-л'Аббес. Успіх дозволив би 4-й армії просунутися в напрямку Суапп, між Сен-Мартен-л'Ере і Вармерівілем на північному заході, обійшовши пагорби Ножан-л'Аббес з півночі. Залізниця від Базанкура до Вармерівіля, Сомми-Пі та Апремона, головна німецька лінія постачання на південь від Ени, була б перерізана. Німці побудували нові залізниці, але перерізання цієї лінії ускладнило б для німців постачання військ на схід від Суапе і на захід від верхів'їв Ени. У разі захоплення висот Мон-Корніле, Мон-Блон, Мон-О, Мон-Пертуа, Ле-Каск, Ле-Тетон і Мон-Сан-Ном, німецька оборона від Сюїппа до Аргони була б охоплена із заходу. Німецькі позиції на пагорбах виходили на Шалонську рівнину, забезпечуючи бездоганний огляд французьких маневрів та концентрацій військ між Реймсом і Аргонною. Успішний наступ французів позбавив би німців такої можливості спостереження і перекрив би шлях до Шалонської рівнини.
На середину квітня 1917 року французька 4-та армія складалася з XII, XVII, VIII корпусів і III танкової групи з двох танкових рот Schneider CA1 і Saint-Chamond та спеціального артилерійського загону. На фронті 4-ї армії діяли 22 ескадрильї та одинадцять повітроплавних рот, артилерія налічувала 1 600 гармат. 4-та армія тримала фронт у 18 км північніше Реймса, дороги Сен-Ілер-ле-Гран, Сен-Менегуд — Верден, між Массіг і Ферм-Маркіз, приблизно на 120 м нижче вершини Монт-О. Щоб досягти вершини, французькій піхоті довелося б просунутися приблизно на 3,2 км вгору, долаючи під вогнем противника серію крутих підйомів.
Наступ французів 10 квітня розпочалася артилерійська підготовка французького наступу. Щільний вогонь вівся по німецьких позиціях першої, другої і третьої ліній оборони на південному схилі хребта. Німецька оборона на північному схилі була обстріляна гаубицями, корегування стрільби здійснювали пілоти французьких літаків-спостерігачів. Села, ліси, дороги, залізничні колії, казарми, бівуаки, артилерійські батареї та склади боєприпасів кайзерівської армії були «засипані» артилерійськими снарядами; інтенсивний вогонь вівся з невеликими перервами до світанку 17 квітня. Погана погода заважала повітряному спостереженню, але до ночі 16 квітня аерознимки розвідувальної авіації та звіти наземних спостерігачів і повідомлення полонених показали, що перед першою німецькою лінією були прорубані широкі смуги перед колючим дротом, де він не був знищений, і що німецькі лінії окопів і польові укріплення, особливо на південь від Мон-Сан-Ном, були зруйновані. Лише деякі німецькі оборонні споруди залишилися неушкодженими, за винятком укріплень у Буа-де-ла-Гриль та навколо Оберива.
Більшість німецьких спостережних пунктів на Мон-Корніле, Мон-О і Ле-Тетон були знищені, але багато бліндажів і підземних телефонних ліній залишилися неушкодженими, так само як і німецька оборона на північних схилах хребта Мон-Корніле-Ле-Тетон і тунелі під Мон-Корніле і Мон-Пертуа, про які французи не знали.
Німецька оборона на пагорбах була організована таким чином: батальйон кожного полку перебував в траншеях на передовій, другий батальйон — на півдорозі вглиб поза висот на схилах, а третій батальйон — був у резерві на південному та північному гребенях, під захистом бліндажів та тунелів. Роти штурмових груп були розміщені далі для посилення контратак. Коли 10 квітня почалася артилерійська підготовка французької 4-ї армії, німецьким гарнізонам наказали готуватися до негайної контратаки сил наступаючого противника і в готовність приведені резерв і спеціальні контратакуючі дивізії (), 32-га дивізію з Сен-Квентіна, 23-тя дивізію з Седана, 5-та і 6-та дивізії в Ельзасі про готовність до передислокації в район Моронвільє; 32-га дивізія почала передислокацію 15 квітня. Німецька артилерія була посилена зі 150 чотиригарматних батарей на 1 квітня до 200—250 батарей. З підкріпленнями, на флангах і в масиві Моронвільє між ними було чотири дивізії, а також чотири дивізії в близькому резерві. Німецька піхота мала багато кулеметів і автоматичних гвинтівок, мінометів, вогнеметів і ручних гранат за підтримки близько 1000 гармат, які були підготовлені до стрільби по всіх ймовірних цілях.
Всю ніч з 16 на 17 квітня йшов сильний дощ, і навіть не припинялися хуртовини. Було ще темно, коли о 4:45 ранку XII, XVII і VIII корпуси 4-ї армії атакували німецький фронт оборони на ділянці 11 км, на лівому фланзі Центральної групи армій (). Піхота наступала під холодним дощем, що чергувався зі снігопадом, але підготовка французької піхоти і ретельне планування означали, що несподівана темрява під час наступу сприяла французам, навіть попри тому, що літаки і аеростати спостереження через сильний поривчастий вітер не могли діяти у повітрі. На правому фланзі XII корпусу 24-та і Марокканська дивізії і 75-й територіальний полк XVII корпусу мали наступати зі східного берега річки Сюїп на Обер і далі на захід від Обера до Мон-Сан-Ном, 2,4 км на південний схід від Ле-Тетона. 24-та дивізія силами 4+1⁄2 батальйонів атакувала на рубежі від виступу в Буа-дез-Абатіс, на захід до Сюїп, на північ від Буа-де-Сапен. На правому фланзі французи змогли увірватися лише в німецьку передову траншею і позицію «Баден-Баден» далі на північ, але застали зненацька німецьких захисників ближче до річки і просунулися набагато далі вздовж берега річки. 19, 20 і 22 квітня німецьке командування організувало та провело низку контратак на ділянці XII корпусу, внаслідок чого змогли повернути собі деякі втрачені позиції.
В смузі наступу XVII корпусу французькі війська за підтримки артилерії наступала в загальному напряму на Ле-Тетон і часткою сил на Ле-Каск. Наступ розпочався, коли німецька піхота все ще ховалася під землею, а німецька артилерія розпочала загороджувальний вогонь лише о 5:05 ранку. Долаючи спротив кайзерівських військ та їхні спроби протидіяти французи атакували укріплену позицію «Констанцлагер», що було життєво важливим для оволодіння височиною Мон-Блонд і кінцевими цілями вздовж двох вершин Монт-О, північно-західної траншеї Ле-Каск і Мон-Пертуа на півдні, між Монт-О і Ле-Каск. Наступ на Буа-ан-Ескальє в центрі розвивався добре, і кілька батарей польових гармат були готові слідувати за ланцюгом наступаючих, після короткої затримки на першій німецькій лінії в Буа-ан-Ескальє, де німці були обійдені з флангу з півночі і вбиті або захоплені в полон. Пізніше в той же день резерви 34-ї дивізії були відправлені вперед, і коли частина Ерфуртської траншеї була з, Констанцлагер був атакований зі сходу. Польова артилерія висунулася вперед і атакувала «Констанцлагер» з боку Буа-ан-Ескальє, але залізобетонна конструкція виявилася настільки стійкою, що атака на редут і бліндажі була відкладена, доки не було організовано обстріл важкими гаубицями на наступний день.
На напряму головного удару VIII корпусу діяла 34-та дивізія, яка атакувала силами двох полків, а через годину можна було бачити, як вона прокладала собі шлях на висоту, обстрілюючи бліндажі і вступаючи в рукопашні бої на відкритій місцевості з німецькою піхотою. До 6:45 ранку частина Ерфуртської траншеї та комунікаційні траншеї, що вели до неї, були захоплені, але німці утримували плацдарм на західному кінці траншеї. 34-та дивізія зайняла майже всі свої цілі на Мон-Корніле і Мон-Блон, на західному кінці масиву Моронвільє. Війська зліва були відкинуті військами на захід, за дорогу Тюїзі-Нуруа. Німецький опір у «Констанцлагері» на південний схід від Мон-Блон не дозволив 45-й дивізії підтримати його праворуч. 83-й полк здійснив прорив на вершину Мон-Корніле, але німецькі кулемети на хребті між Мон-Корніле і Мон-Блон сповільнили його просування. Лівий фланг 59-го полку був зупинений німцями біля траншеї Фленсбург, яка з'єднувала німецьку оборону Мон-Корніле і Мон-Блон.
Протягом 17 квітня по всій лінії прориву французьких військ точилися запеклі бої. З настанням темряви було здійснено ще кілька німецьких атак, але французька польова та важка артилерія ефективно зруйнувала ці спроби, завдавши важких втрат німецькій піхоті.
На світанку 18 квітня німецька контратака у смузі прориву французького XII корпусу досягла Константинопольської траншеї, але її піхота була оточена і взята в полон. У зоні XVII корпусу 45-та дивізія атакувала, після «нищівного» гаубичного обстрілу о 7:00 ранку, «Констанцлагер» і бліндажі поблизу, і через тридцять хвилин гарнізони капітулювали. Французькі війська зайняли укріплення, які потім були обстріляні німецькою артилерією. Французька важка артилерія на дві години переключила вогонь на Монт-О і Мон-Пертуа. О 18:00 французи атакували дві вершини Монт-О та траншею Фосс Фруаде, яка пролягала від Монт-О через північні схили Монт-Пертуа. Найвища точка масиву на східній вершині Монт-О була захоплена о 20:00 вечора. Атака на траншею Фосс Фруаде була нетривалою, що дозволило німцям закріпитися на Монт-О.
О 5:00 ранку 19 квітня французька 33-тя дивізія атакувала висоти Ле-Каск і Ле-Тетон. 11-й полк швидко піднявся на Ле-Тетон у променях світанкового сонця, а німецькі захисники билися врукопашну на вузькій вершині. Хвилі німецького підкріплення піднімалися північними схилами, щоб витіснити французів із захопленої висоти. 20-й полк під кулеметним вогнем з лісу на західних схилах Мон Пертуа атакував Ле Каск. Французи розгорнули напрям удару у правий бік, виводячи свою піхоту з-під кулеметного вогню противника, і атакували окопи «Рендсбург» і «Геттінген». Німецькі контратаки змусили 20-й полк зупинитися під вершиною, а під час затишшя німецька артилерія обстрілювала вершину із заходу, півночі та півдня. Французька артилерія відповіла сильним обстрілом вершини та села Моронвільє, розташованого в улоговині під нею. Колони німецької піхоти 5-ї та 6-ї дивізій на вантажівках та артилерійські батареї пересувалися дорогами, що підходили до їхніх втрачених фронтових позицій, з боку Сюїппа в Сент-Ілер-ле-Пті, Бетенвілі та Понт-Фаверже.