Китайсько-німецькі відносини були офіційно встановлені в 1861 році, коли Пруссія та династія Цин уклали китайсько-німецький договір під час експедиції Ейленбурга. Через десятиліття була створення Німецька імперія, яка успадкувала договори прусської епохи, укладені з Китаєм. Китайсько-німецькі відносини наприкінці 19-го та на початку 20-го століття часто були напруженими, оскільки Німеччина наслідувала приклад інших європейських колоніальних держав у створенні сфери впливу в Китаї; до 1914 року Німеччина отримала кілька концесій у Китаї, включаючи договірні порти Яньтай і Циндао, а також орендовану територію затоки Цзяочжоу.

Німеччина була членом Альянсу восьми націй, a німецька імперська армія брала участь у придушенні Боксерського повстання. Після Другої світової війни Німеччина була розділена на дві держави: ліберальну і демократичну Західну Німеччину та комуністичну Східну Німеччину. Напруженість під час холодної війни призвела до союзу Західної Німеччини зі Сполученими Штатами проти комунізму і, таким чином, до союзу проти Китайської Народної Республіки (КНР). Східна частина була об'єднана через Радянський Союз з КНР. Після возз'єднання Німеччини відносини між Німеччиною та Китаєм поступово й значно покращилися.

Історія

Ранні контакти

На відміну від Португалії чи Нідерландів, німецькі держави не були залучені на державному рівні до ранніх (16-17 ст.) контактів між Європою та Китаєм. Деякі з них відіграли значну роль в історії Китаю, як-от Йоганн Адам Шалл фон Белл (у Китаї в 1619—1666 рр.), який перебував у Пекіні, коли його захопили маньчжури в 1644 р., і незабаром став довіреним радником раннього Цінські лідери. Тим часом у Римі інший німецький єзуїт, Афанасіус Кірхер, який ніколи не був у Китаї, використовував звіти інших єзуїтів у Китаї, щоб скласти China Illustrata, твір, який відіграв важливу роль у популяризації знань про Китай серед європейських читачів XVII століття.

Найдавніша китайсько-німецька торгівля відбувалася сухопутним шляхом через Сибір і підлягала транзитним податкам російського уряду.

Ранні дипломатичні відносини У 1859 році, після поразки Китаю у Другій опіумній війні, Пруссія послала експедицію Ейленбурга для переговорів про комерційні договори з Китаєм, Японією та Сіамом. 2 вересня 1861 року Фрідріх Альбрехт цу Ойленбург і представник Цзунлі Ямен підписали , який відкрив офіційні комерційні відносини між Китаєм і Пруссією, яка представляла Німецький митний союз. Пізніше Пруссія стане домінуючою та провідною частиною новоствореної Німецької імперії. Договір регулював китайсько-німецькі відносини до Першої світової війни, коли Китайська Республіка відмовилася від договору в односторонньому порядку.

Наприкінці 19 століття в китайсько-зовнішній торгівлі домінувала Британська імперія, і Отто фон Бісмарк прагнув встановити німецькі плацдарми в Китаї, щоб збалансувати британське панування. У 1885 році Бісмарк змусив Рейхстаг ухвалити законопроект про субсидію на пароплавство, який пропонував пряме сполучення з Китаєм. Завдяки цим зусиллям Німеччина була другою після Британії в торгівлі та судноплавстві в Китаї до 1896 року.

Через рішучість парових флотів над джонками невеликого китайського імператорського флоту під час конфліктів Китаю з європейськими державами в середині дев'ятнадцятого століття, китайці розпочали програму будівництва військово-морських сил у 1880-х роках, щоб ефективніше протистояти цим загрозам.

У 1897 році Німецька імперія скористалася вбивством двох німецьких місіонерів для вторгнення в Циндао і заснувала колонію в затоці Цзяочжоу. Німеччина взяла під контроль ключові пункти на півострові Шаньдун. Понад 200 мільйонів марок було інвестовано в портові споруди світового класу, такі як причали, важке обладнання, залізничні станції та плавучий сухий док. Приватні підприємства працювали по всій провінції Шаньдун, відкриваючи шахти, банки, пивоварні, фабрики, магазини та залізничні лінії.Thomas W. Burkman, Japan and the League of Nations: Empire and world order, 1914—1938 (U of Hawaii Press, 2007). p 4. У 1900 році Німеччина взяла участь в Альянсі восьми націй, який був направлений для зняття облоги міжнародних представництв у Пекіні під час Боксерського повстання. Китай виплачував велику щорічну контрибуцію.

У 1907—1908 роках кайзер Вільгельм II посилає принца Бюловського, на той час канцлера, говорити про потенційний договір потрійного союзу з високопоставленим чиновником Цин Юанем i президентом Теодором. Але скасовано на користь джентльменської угоди 1907 року та смерті вдовуючої великої імператриці Цисі.

Під час Сіньхайської революції революціонери вбили німецького торговця зброєю в Ханькоу, коли він доставляв зброю Цин. У битві під Ханяном революціонери вбили 2 німців і поранили 2 інших німців, y тому числі колишнього полковника.

Початок XX ст

Німецька армія відігравала важливу роль у республіканському Китаї.William C. Kirby, Germany and Republican China (Stanford UP, 1984). Східноазіатська ескадра німецького флоту відповідала за концесії Німеччини в Циндао та витратила значні кошти на створення сучасних об'єктів, які стали б демонстрацією для Азії. Після Першої світової війни Веймарська республіка надавала широкі консультативні послуги Китайській Республіці, що перебувала під владою Японії, особливо навчання для китайської армії під керівництвом Японії.

Окрім вивчення та відвідування Японії, німці відвідали та вивчали Китай між двома війнами, Генерал-полковник Ганс фон Зеект, колишній командувач німецької армії, організував підготовку елітних армійських підрозділів Китаю під проводом японців і початок громадянської війни, яка включала військові дії проти китайських комуністів з 1933 по 1935 рікHsi‐Huey Liang, «China, the Sino‐Japanese conflict and the Munich crisis.» Diplomacy & Statecraft 10.2-3 (1999): 342—369. У всіх військових академіях були німецькі офіцери, як і в більшості армійських частин. Крім того, німецькі інженери надали досвід, а банкіри надали кредити для китайської залізничної системи. Торгівля з Німеччиною процвітала в 1920-х роках, і Німеччина була найбільшим постачальником державних кредитів Китаю. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (April 2023)">потрібне цитування</span> ] Згідно з деякими непідтвердженими джерелами, у 1937 році Х. Г. Кунг відвідав Німеччину, намагаючись " переконати Гітлера стати на бік Китаю проти Японії ". Запевняючи в протилежному, нацистська Німеччина стала на бік японців після того, як вони вторглися в Китай наступного місяця, а останній важливий німецький радник залишив країну в 1938 роціOdd Arne Westad, Restless Empire: China in the world since 1750 (2012) pp. 133—135.Robyn L. Rodriguez, «Journey to the East: The German Military Mission in China, 1927—1938» (PhD Diss. The Ohio State University, 2011) online

Однак у той же час німецький комуніст Отто Браун, що перебував у вигнанні, перебував у Китаї як агент Комінтерну, ймовірно, надісланий y 1934 році, але, швидше за все, подвійний агент, щоб консультувати Комуністичну партію Китаю (КПК) щодо військової стратегії та брати важливу участь у «Довгому поході» під китайською назвою Лі Де ()

Друга світова війна (1941—1945) Китайсько-німецьке співробітництво припинилося в 1939 році через початок Другої світової війни в Європі, що змусило багатьох громадян Китаю залишити Німеччину через посилений урядовий нагляд і примус. Після нападу Японії на Перл-Харбор у 1941 році китайці оголосили війну Німеччині, в результаті чого гестапо розпочало масові арешти китайських громадян по всій Німеччині. Наприкінці війни китайські громади в таких містах, як Берлін, Гамбург і Бремен, які існували до війни, були знищені. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (August 2019)">потрібна цитата</span> ]

Поділ Німеччини та холодна війна (1945—1990)

Федеративна Республіка Німеччини або Західна Німеччина спочатку не визнала Китайську Народну Республіку насамперед через її жорстку антикомуністичну зовнішню політику доктрини Гальштейна. Західна Німеччина офіційно підтримала політику одного Китаю, сподіваючись знайти китайську підтримку возз'єднання Німеччини. У жовтні 1972 року Західна Німеччина офіційно встановила дипломатичні контакти з КНР, хоча неофіційні контакти існували з 1964 рокуKooperation im Wandel: 30 Jahre diplomatische Beziehungen Bundesrepublik Deutschland — Volksrepublik ChinaAlexander Troche: Berlin wird am Mekong verteidigt. Die Ostasienpolitik der Bundesrepublik in China, Taiwan und Süd-Vietnam 1954—1966. Düsseldorf 2001, S. 86.Gunter Schubert: Gunter Schubert — The European Dimension of German-Taiwanese Relations. Vortrag auf der Konferenz «The Role of France and Germany in Sino-European Relations» in Hongkong Juli / August 2001 PDF

Німецькій Демократичній Республіці також вдалося мати добрі відносини з КНР, незважаючи на китайсько-радянський розкол, який відбувався протягом більшої частини холодної війни до китайсько-радянського саміту 1989 року. Після виступу Генерального секретаря Леоніда Брежнєва про китайсько-радянське зближення в березні 1982 року перед Комуністичною партією Узбекистану в Ташкенті китайсько-східнонімецькі відносини почали неухильно покращуватися.

Об'єднана Німеччина (1990-теперішній час)

Ранній посткомунізм в об'єднаній Німеччині

Визнається, що часті дипломатичні візити високого рівня допомогли гарантувати плавний розвиток китайсько-німецьких відносин. З 1993 по 1998 роки лідери Німеччини та Китаю зустрічалися 52 рази: серед китайських лідерів, які відвідали Німеччину, були Цзян Цземінь, колишній генеральний секретар Комуністичної партії Китаю ; Цяо Ши, колишній голова Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП); і Лі Пен, колишній прем'єр-міністр Китаю та голова постійної комісії ВЗНП. Тим часом німецькі лідери, які відвідали Китай, включали президента Романа Герцога, канцлера Гельмута Колья, міністра закордонних справ Клауса Кінкела та державного міністра Федерального міністерства закордонних справ Німеччини Людгера Фольмера. Серед цих лідерів канцлер Коль двічі відвідував Китай у 1993 та 1995 роках. Відтоді як новий уряд Німеччини прийшов до влади в жовтні 1998 року, канцлер Герхард Шредер тричі відвідав Китай. Один за одним з Німеччини прибули віце-прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Йошка Фішер, міністр оборони Рудольф Шарпінг і міністр економіки і технологій Вернер Мюллер. У той же час Німеччина вітала прем'єр-міністра Китаю Чжу Жунцзі, міністра закордонних справ Тан Цзясюаня, члена Державної ради Ву І, члена Політбюро ЦК КПК Вей Цзяньсіня, а також члена Постійного комітету Політбюро КПК Ху Цзіньтао.

Після 2000 року

Після 1998 року відносини продовжуватимуть покращуватися ще більше. Наприклад, Берлін і Пекін (на той час ще називався Пекін), палко виступили проти вторгнення США в Ірак у 2003 році, а в 2006 році Німеччина (найбільша економіка і найбільша за чисельністю населення країна Європейського Союзу) і Китайська Республіка ще більше зміцнили свої зовнішньополітичні, економічні та дипломатичні відносини та навіть зв'язки в рамках одного зі стратегічних партнерств між ЄС та Китаєм. Наприклад, Німеччина та Республіка Китай  також виступив проти прямої військової участі США в громадянській війні в Лівії 2011 року, яка почалася після звільнення обвинувачених лівійських медичних сестер і лікарів, яких звинуватили у злочинах проти дітей, і звільнив президент Франції.

Перед візитом прем'єр-міністра Китаю Вень Цзябао в 2011 році китайський уряд випустив «Білу книгу про досягнення та перспективи китайсько-німецького співробітництва», першу в своєму роді для європейської країни.

У липні 2019 року посли ООН з 22 країн, у тому числі Німеччини, підписали спільного листа до Ради ООН з прав людини, засуджуючи погане поводження Китаю з уйгурами, а також погане поводження з іншими групами меншин, закликаючи уряд лідера КПК Сі Цзіньпіна закрити Сіньцзян табори інтернованих.