Футбол (від )  — командний вид спорту, в який грають дві команди по одинадцять гравців зі сферичним м'ячем. Близько 250 мільйонів чоловіків і жінок із більш ніж 200 країн грають у футбол, що робить його найпопулярнішим у світі видом спорту. Футбол — олімпійський вид спорту.

У футбол грають на прямокутному полі з воротами на кожному кінці. Мета гри полягає в тому, щоб забити м'яч у ворота протилежної команди. Гравцям не дозволено торкатися м'яча руками, поки він перебуває в грі, якщо вони не воротарі (і тільки тоді, коли він перебуває в їхньому штрафному майданчику), або під час укидання м'яча. Інші гравці здебільшого використовують свої ноги, щоб завдати вдару або передати м'яч, але можуть також використовувати голову і тулуб. Команда, яка забиває більше голів до кінця матчу — виграє його. Якщо жодна команда не забила м'яч, або рахунок однаковий, то оголошується нічия, або гра переходить у додатковий час, або пенальті, залежно від формату змагань.

Закони гри спочатку були кодифіковані футбольною асоціацією Англії 1863 року, а згодом поширилися всією планетою. На всесвітньому рівні футболом керує Міжнародною федерацією футболу асоціації (FIFA; ), яка організовує Кубок світу для чоловіків і жінок щочотири роки.

Назва в Україні Згідно зі спогадами Степана Шаха, професор Іван Боберський 1908 року організував серед учнів Академічної Гімназії Львова «Спортовий Кружок гри ніжної пилки», який самі гімназисти називали «футбалевий клюб».Шах С. Львів — місто моєї молодости. — Ч. 3. — С. 84.

До радянської анексії на заході Україні також використовували назву ко́паний м'яч,Копаний м'яч //  — Т. 3. — С. 1129. або ко́панка.

Головні правила

Уперше правила введені 7 грудня 1863 року Англійською футбольною асоціацією. Базувались на придуманих у Кембриджському університеті положеннях гри.

Грають на футбольному полі завдовжки 90—120 метрів і завширшки 45—90 метрів. На двох протилежних кінцях стоять ворота (завширшки 7,32 м і заввишки 2,44 м), куди потрібно завести м'яча. М'яч, обвід якого повинен бути 68-71 см, а маса — від 396 до 453 грамів. У момент початку гри тиск усередині кулі має бути від 0,6 до 1,1 атмосфери (600—1100 г/см²). Кількість запасних гравців визначається регламентом змагання і знаходиться у межах від 3 до 7. Рішення судді є остаточними і під час гри не переглядаються, якщо на матчі не задіяна система відеоасистенту арбітра. В такому випадку після прийняття рішення та в разі порушення правил відеоасистент арбітра може запропонувати головному арбітру змінити своє рішення шляхом усної рекомендації або перегляду відеоповтору моменту безпосередньо головним арбітром. Для подачі скарг на дії суддів існує регламент змагання і спеціальні комітети, що розглядають дані питання. Футбольний матч складається з двох рівних таймів по 45 хвилин із 15-хвилинною перервою між ними. Після перерви команди міняються воротами.

За домовленістю тривалість тайму може бути змінена. Проте домовленостей потрібно досягти до початку матчу, і вони не повинні суперечити правилам змагання. Перерва між таймами не перевищує 15 хвилин й указується у регламенті змагань. Регламент змагань може потребувати додаткового часу для вирішення нічиїх.

За правилом 9 футбольних правил м'яч вважається таким, що «вийшов з гри», якщо він цілком виходить за межі поля, або гра зупинена суддею. Голом називається ситуація, коли м'яч цілком перетнув лінію воріт, розташовану між стійками і під перекладиною, й при цьому команда, що забила гол, не порушила правил. Порушення караються штрафним або вільним ударом, попередженням або видаленням гравця. Пенальті — вид штрафного удару у футболі, що пробивається з відстані 12 ярдів (приблизно 11 метрів від воріт). Тільки воротар команди, що захищається, може знаходитись між м'ячем і воротами під час пробиття цього удару. Пенальті пробивається під час звичайної гри. Схожі удари також пробиваються під час післяматчевих пенальті для визначення команди, що проходить у наступний раунд змагань у випадку, якщо матч закінчується внічию. Хоча процес пробиття цих ударів схожий з пробиттям пенальті, вони офіційно не вважаються пенальті; процес пробиття цих ударів відбувається згідно з іншими правилами. Вкидання м'яча є одним із способів відновлення гри. Гол, забитий безпосередньо після вкидання, не зараховується. Вкидання призначається у випадку, коли м'яч повністю перетне бокову лінію поля, з місця, де м'яч перетнув лінію на користь команди-суперниці гравця, що останнім торкнувся м'яча. При вкиданні м'яча не фіксується положення «поза грою». Удар від воріт призначається, коли м'яч, останнього разу торкнувшись гравця нападаючої команди, повністю перетнув лінію воріт, і гол не був забитий. Якщо ж м'яч пішов за лінію воріт від гравця команди, що оборонялася, призначається кутовий. Кутовий удар є одним з найнебезпечніших стандартних положень. Команди часто відпрацьовують тактику у захисті й нападі при пробитті кутових ударів. Оскільки всі відстані заздалегідь відомі, то грамотно пробитий кутовий удар стає прекрасним шансом забити гол. Найчастіше м'яч з кутового навішують у штрафний майданчик, де високі футболісти або прагнуть одразу пробити по воротах, або скинути м'яч під удар партнерові. Рідше подають м'яч низом, але через велике скупчення гравців при кутових опанувати м'ячем буде складніше.

IFAB щороку вносить зміни в правила футболу. Зазвичай зміни в правила, прийняті IFAB часто на початку року, набирають чинності з 1 червня поточного року.

Історія футболу

Ігри, схожі за основними принципами на сучасний футбол, існували в різних народів з давніх часів. Так, серед претендентів на головний прообраз футболу є стародавні китайці (чжу-чу), давні римляни та греки (гарпастум), середньовічні італійці (кальчо), ацтеки. Проте нинішній футбол є прямим нащадком гри у м'яч в Британії. Перші правила гри, які чітко розрізняли футбол і регбі, були записані 1863 року, хоча перші футбольні клуби з'явилися дещо раніше. Футбол за встановленими правилами здобув популярність наприкінці XIX-го, на початку XX-го століття. Завдяки британським морякам гра потрапила в численні портові міста світу, а звідти поширилася на територію країн Європи, Латинської Америки, Африки, Азії.

Потреба в створенні єдиної організації для управління всім світовим футболом стала очевидною на початку 20 століття зі зростанням популярності та кількості міжнародних матчів. Спочатку Футбольна Асоціація Англії очолювала процес врегулювання різних дискусійних питань зі створення, але ця робота була без прогресу; і тому право створити таку організацію випало на долю семи інших європейських держав. ФІФА було засновано 21 травня 1904 року в Парижі, саме цей факт став причиною того, що в загальноприйнятих повній та скороченій формі використовується французька назва. Країнами-засновниками були Бельгія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Франція, Швейцарія і Швеція; трохи пізніше цього ж року до ФІФА приєдналася Німеччина, а ще через рік Австрія, Англія та Італія. Першим президентом ФІФА був француз Робер Герен. Перші змагання під егідою ФІФА були проведені в 1906 році, хоча особливих успіхів в організації змагань ФІФА не досягла. Цей факт, в комбінації з низкою економічних чинників привів до відставки Герена з поста президента і його заміни Деніелом Вулфоллом з Англії, яка на той час уже стала членом асоціації. Наступні змагання під егідою ФІФА — футбольний турнір на Олімпійських Іграх 1908 року в Лондоні були набагато успішнішими, хоча і виникли певні проблеми пов'язані з участю професійних футболістів в Олімпійських Іграх.

Членство ФІФА розширилося за межі Європи з прийняттям Південно-Африканського Союзу в 1909, Аргентини і Чилі в 1912 і Сполучених Штатів в 1913.

Під час Першої світової війни ФІФА пережила серйозні випробовування, оскільки багато гравців вирушили на фронт, а можливість міжнародних переїздів для проведення турнірів була сильно обмеженою. Після війни, зі смертю Вулфолла, президентський пост обійняв голландець Карл Хіршманн. ФІФА була врятована від повного розвалу, але ціною цього був вихід з організації усіх чотирьох британських асоціацій, котрі не бажали брати участь у міжнародних змаганнях з їхніми недавніми ворогами.

В сучасну епоху за кількістю гравців на всіх рівнях футбол поступається тільки легкій атлетиці й займає перше місце серед командних видів спорту. Сучасна історія футбольного м'яча розпочалась в середині XIX століття, коли Чарльз Гудієр розробив перший м'яч, виготовлений з вулканізованої гуми. Сім років по тому, в 1862 році інший винахідник Річард Ліндон створив першу надувну гумову камеру для м'яча. Пізніше Ліндон розробив насос для камери, і на виставці в Лондоні його винахід здобув золоту медаль у футболі.

Сім років після того, в 1863 році була заснована Футбольна асоціація Англії, яка виробила перші уніфіковані футбольні правила. Це також ознаменувало початок проведення таких важливих змагань, як Кубок Англії, заснований у 1871 році. Кубок Англії став першим національним футбольним турніром, що створив основу для організації офіційних чемпіонатів у Великій Британії та за її межами, а також для розвитку міжнародних змагань. Однак в них нічого не згадувалось про футбольний м'яч. У 1872 році офіційно був встановлений стандартний розмір та вага м'яча. До цього розмір та вага м'яча визначались перед матчевими домовленостями обох команд.

Тактика

Оскільки футбол гра командна, на перше місце висувається взаєморозуміння гравців, уміння вести грамотні спільні дії. Важливе значення при цьому має тактичну побудову гравців. Тактика поділяється на три основні категорії: розстановка гравців; дії команди при атаці або при обороні, в відношенні або всієї команди, або її частини; стандартні положення.

Для гравців і тренерів важливо визначити роль кожного гравця на полі і способи, якими вони повинні досягати мети гри, — забити гол і не дозволити зробити цього суперникам. Для цього доводиться приділяти увагу всім трьом аспектам тактики, а також стежити за еволюцією гри в цілому. Найпоширенішою тактичною схемою в сучасному футболі є гра з чотирма захисниками, чотирма півзахисниками і двома нападниками — 4-4-2. Існує велика кількість схем, проте саме поняття схеми, як і поняття амплуа гравців досить відносно. У залежності від кваліфікації гравців, їх обов'язки на полі можуть значно виходити за межі амплуа. Так, часто за задумом тренера півзахисники, особливо крайні (а іноді навіть і центральні захисники) виконують роль нападників. У зв'язку з розвитком теорії футболу і універсалізацією гравців стали анахронізмом деякі широко відомі перш схеми (наприклад, бразильська атакуюча схема «дубль-ве» або система оборони з вільним захисником) і багато футбольні терміни («інсайд», «ліберо» і т. п .).

Сильні сторони

Ця схема має великий захисний потенціал. При втраті м'яча півзахист відходить назад, і ви отримуєте в результаті 8 чоловік, що стоять в обороні. Жоден з ваших гравців не залишається один на один з противником — у нього завжди є партнер на підстраховці.

Коли м'яч у вашої команди — жоден з ваших гравців не знаходиться в ізольованій позиції. Він завжди може отримати допомогу від партнерів або допомогти партнеру. Розвиток атаки можна здійснювати, використовуючи короткі та середні передачі ближньому гравцю, які завжди простіше виконати, ніж точний пас на 50 метрів. Це допомагає команді підтримувати коефіцієнт володіння м'ячем і розвивати атаку.

Слабкі сторони