Афіни

Афі́ни: «Столиця — Афіни (понад 5 млн осіб)», або Ате́ни§ 123. Буквосполучення th у словах грецького походження Український правопис, 2019 (, ; , ), — столиця Греції. Розташоване на відстані 8 км на північний схід від порту Пірей у затоці Егейського моря, побудоване навколо скелястих пагорбів Акрополіса заввишки 169 м і Ареопага заввишки 112 м. Лежить на півдні центрального плато Аттики, де протікають гірські потоки Кіфісос та Ілісос.

Стародавні Афіни були потужним містом-полісом, важливим просвітницьким центром. Тут народились Сократ, Перікл, Софокл; Платон започаткував «академію», а Арістотель — ліцей. Афіни — колиска Західної цивілізації, батьківщина світової демократії.

Ошатна антична спадщина добре збереглась у місті: Акрополь, Парфенон, Афінська агора, Храм Зевса Олімпійського, Римський форум, Храм Гефеста тощо. Збереглись донині й деякі з пам'яток доби панування Османської імперії (незалежність від якої Греція здобула лише 1830 року). Сучасну історію міста репрезентують Грецький парламент, Палац Президента та, так звана, Афінська трилогія: Національна бібліотека, Афінський університет та Національна академія. 1896 року в Афінах було відроджено сучасні Олімпійські ігри.

Походження назви міста

Давньогрецька назва міста — (), у класичному аттичному діалекті це форма множини. В архаїчному, гомеричному варіанті давньогрецької назва вживалася в однині, у формі As for example in Od.7.80 ..

Вважають, що форма пояснюється тодішньою модою: досить згадати Фіви (Θῆβαι), Дельфи (Δελφοί), Мікени (Μυκῆναι) тощо. Після прийняття у 1970-х роках димотики ( — форма мови, наближена до розмовної) як офіційного варіанта грецької мови місто отримало назву  — в однині. Однак у більшості європейських мов, у тому числі і в українській, збереглась множинна назва «Афіни».

Щодо походження топоніма висунуто кілька гіпотез. Згідно з одною з них, корінь слова не є грецьким, а походить із доіндоєвропейського субстратуR. S. P. Beekes, Etymological Dictionary of Greek, Brill, 2009, p. 29 (s.v. «Ἀθήνη»)..

Давньогрецькі міфи пов'язують назву міста з ім'ям богині Афіни. За легендою, засновником міста був Кекропс. Земля народила його напівлюдиною-напівзмієм. Заснував він місто в Аттиці саме у той час, як сперечались бог моря Посейдон та дочка Зевса войовнича Афіна. На суд зібралися боги із верховним суддею Зевсом на Афінському акрополі. На суд Зевс покликав і Кекропа, аби він вирішив, хто має стати господарем Аттики. Вирішили, що влада належатиме тому, хто принесе цінніший подарунок місту.

Посейдон вдарив своїм тризубцем у скелю, і на тому місці з'явилось джерельце. Вдарила Афіна своїм блискучим списом по землі, і на тому місці виросло оливкове деревце. Дар Афіни настільки вразив Кекропа, що він проголосив:

Так місто отримало свою назву, а Кекроп заснував в Афінах перше святилище на честь покровительки міста. Першими жрицями Афіни були дочки Кекропа Кекропіди. Він же сам став першим царем Аттики. Однак через те, що Посейдон програв у цій суперечці, у місті почав відчуватись брак води.

На честь Афін названо 60 міст у світі, більшість із них у США ().

Географія Афіни виникли у центральній частині Аттичної рівнини, оточеної чотирма вершинами: на заході — Егалео, Парніфа — на півночі, Пентелікон — на північному сході та гірським хребтом Іметт на сході. Нині місто завоювало усю територію рівнини, через що майбутній ріст його площі практично унеможливлений. Згодом це може стати серйозною проблемою, оскільки близько 30 % всього населення країни мешкає саме в столиці.

Найвища серед гірських вершин — гора Парніфа, висота якої сягає 1453 м, її території нині надано статусу національного парку. Маунтин-байк та піші підйоми на усі чотири вершини стали досить популярними туристичними маршрутами в останні роки. На південному заході рівнина відкривається до Саронічної затоки за 8 км від Пірея — морської брами Афін.

Із геоморфологічними умовами місцевості пов'язаний феномен інверсії температури. У поєднанні із комплексом урбоекологічних проблем, це загострює питання забруднення повітря. Наприкінці 1970-х років проблема досягла свого апогею: за твердженням Міністерствfо культури і туризму Греції в особі міністра Константіноса Трипаніса, повітря впродовж останніх десятиліть здійснювало деструктивну дію на прадавню архітектуру Афін, серед найбільш постраждалих пам'яток зазначені Каріатиди Ерехтейону та унікальні мармурові метопи Парфенону . Комплекс заходів, впроваджених міською владою у 1990-х роках, врешті призвів до покращення якості атмосферного повітря, і нині поява смогу — відносно нетипове явище для Афін.

Клімат Для міста характерні субтропіки напівпустельного типу клімату (Класифікація кліматів Кеппена: BSh). Максимальна кількість опадів припадає на період від середини жовтня до середини квітня. Влітку будь-які опади в Афінах трапляються рідко, проте найчастіше набувають форми сильної зливи із грозою. Навіть туман нетиповий для Афін. Гора Парніфа формує, так званий, дощовий сутінок, тому клімат Афін дещо посушливіший у порівнянні із сусідніми середземноморськими регіонами Європи.

Історія

Дата виникнення Афін досі залишається нез'ясованою, проте достеменно відомо, що у XV ст. до н. е. вони вже існували. Афіни були одним із найвпливовіших міст Давньої Еллади, а з V ст. до н. е. — головним культурним та інтелектуальним центром. Перsкл перетворив їх на святиню усього еллінського світу, а доба його правління як стратега називається в історіографії Золотою добою Афін.

E добу греко-перських воєн у 490 до н. е. за 40 км від міста відбулась знаменита Марафонська битва, під час якої афіняни та платейці під командуванням Мільтіада розбили численніше перське військо. Десять років по тому Ксеркс І захопив Афіни та спалив святилища на Акрополі, після чого афіняни заприсягнулись ніколи не відновлювати зруйнованих храмів. Проте у битві при Саламіні, яка відбулась 20 вересня 480 до н. е., перський флот розбив Фемістокл, і Ксеркс був змушений тікати.

431 до н. е. Афіни вступили у Пелопоннеську війну зі Спартою. Разом із союзниками спартанці взяли Афіни в облогу, за браком їжі та питної води в місті спочатку поширився голод, а за ним спалахнули епідемії чуми та черевного тифу. Близько третини населення міста загинуло — цей факт грецькі археологи встановили достеменно тільки наприкінці 20 століття, коли під час будівництва станції Афінського метрополітену в районі Керамікос відкрили масове поховання (див. Міртіда). Відтак афіняни отримали нищівну поразку, а ворог зрівняв із землею міські укріплення — афінські довгі стіни. Їхні фрагменти досі можна побачити поблизу Пірея.

Починаючи з кінця II ст. до н. е. в добу римського панування Афіни поступово занепадали. 86 до н. е. римське військо під проводом Луція Корнелія Сулли після багатомісячної облоги здобуло Афіни. Місто три доби грабували римські воїни — Сулла бажав повністю його знищити. Тільки коли до нього прийшла делегація афінян та нагадала йому про колишню велич Стародавніх Афін, Сулла передумав та, як свідчить переказ, мовив:

У наступному столітті місто потерпало від численних нападів варварських племен готів та герулів, які 267 року перетворили його майже на суцільну руїну. Філософські школи Афін закрили 529 року н. е. Імператор Юстиніан придав анафемі «розсадники поганської премудрості», адже християнство отримало у Візантійській імперії статус офіційної релігії. Колишній могутній поліс втратив своє значення для імперії та потроху перетворювався на провінційне містечко Римської імперії.

Наступні g'znm століть були для Афін спокійними та мирними. У місті побудовано близько сорока візантійських церков. Вісім із них збереглись донині, у тому числі Церква святих апостолів, відновлена 1956 року, розташована між Акрополем та стародавньою Афінською агорою.

На початку XII століття мирне існування закінчилось: Афіни опинились у центрі зіткнень між арабами та християнами-хрестоносцями, що боролись за панування у східній частині Середземного моря. Після численних грабунків, що тривали близько 100 років, у 1180 році араби перетворили більшу частину Афін на руїни. 1185 року афінський архієпископ Нікіта Акомінат змалював картину руйнацій: місто зламане та пограбоване, населення голодує. Згодом у 1204 році спустошення Афін завершили хрестоносці.

Наступні 250 років афіняни жили під владою змінюваних один за одним правителів — західноєвропейських лицарів — «франків», каталонців, флорентійців та венеційців. За них Акрополь перетворено на середньовічну фортецю, Парфенон — на католицький Собор Афінської богоматері, над Пропілеями спорудили палаццо, а на бастіоні Храму Афіни-Ніки зведено високу оглядову вежу, що виділялася у панорамі Афін впродовж значної частини XIX с.

Після захоплення 1453 року Константинополя турками Греція, а разом із нею й Афіни, опинились під владою нового господаря — Османської імперії. У 1458 році місто зайняв османський султан Мехмед II Завойовник. Він був настільки вражений красою міста, що видав наказ про заборону так чи інакше торкатись руїн. Парфенон у той час став головною мечеттю міста, а у Пропілеях розташовувались покої дісдара — військового коменданта. Османи зайняли центральну частину міста, афінян натомість виселили до кварталу Плака.

За два століття порушили венеційці, які у XVII ст. втретє спустошили Афіни, у 1687 році вигнали турків, та через епідемію чуми самі були змушені залишити місто. А проте, життя під владою турків знову усталилось, і лише під час визвольних змагань греків за незалежність у 1821—1829 роках місто було зруйновано — вчетверте за його славетну історію — 1826 року.

Новогрецький період

У 1833 році Афіни проголошено столицею новоствореного Грецького королівства (на той час у місті мешкало 5 тисяч осіб). 1834 року до Афін прибув новий грецький король Оттон І. Молодий король мав амбіції відбудувати місто та повернути йому колишню велич. Запросивши в Афіни Лео фон Кленце, Феофіла ван Гансена, побудовано кілька головних вулиць у неокласичному стилі, у тому числі площа Синтагма, Афінський університет, Національний парк, виставкову залу Заппіон. 1896 року на відновленому стадіоні Панатінаїкос, вибудованому із суцільного мармуру, проведено Перші сучасні Олімпійські ігри.

Початок XX століття активізував археологічні та реставраційні роботи. У 1920-х роках кількість населення міста зросла до 2 млн осіб, згідно з Грецько-турецьким договором про обмін населенням на батьківщину масово повертались афіняни та їх нащадки, вигнані османами до Малої Азії. За Севрський мирним договором 1920 року та Лозаннським договором 1923 року, укладеними за результатами Балканських воєн 1912—1913 років, Греція майже вдвічі збільшила свою територію та населення, а Афіни дуже скоро посіли гідне місце серед європейських столиць.

Під час Другої світової війни Афіни окупували німецькі війська. Проте після війни в Афінах, як у Греції в цілому, розпочався період прискореного розвитку, що тривав до 1980-х, коли вперше дали про себе знати проблема перенаселення столиці та проблема транспорту. Вступ Греції до ЄС у 1981 році приніс Афінам не тільки колосальні інвестиції, але й цілу низку урбоекологічних проблем. Впродовж 1990-х років міська влада намагалась впроваджувати своєчасні заходи для боротьби зі смогом — цілком успішно, сьогодні у місті смог не з'являється навіть при температурі атмосферного повітря вище 40 °C. Транспортна ситуація також дещо покращилась із реконструкцією існуючих та побудовою нових магістралей, а напередодні Олімпіади 2004 року — нової гілки метрополітену.