Вальни́ця () — технічний пристрій, призначений для підтримування вала, закріплений на осі чи іншій конструкції у зафіксованому розташунку, що забезпечує обертання, хитання чи гойдання або лінійне переміщення з найменшим опором, а також для сприйняття й передавання навантаження на інші частини конструкції.
Термінологія
Згідно з Словарем української мови Б. Д. Грінченка, в XIX столітті валницею називали опору для вала млина. У «Словнику техничної термінології» М. і Л. Дарморосів 1926 р. валниця вже ужите для перекладу рос. подшипник, а «Словник технічної термінології» під редакцією І. Шелудька і Т. Садовського 1928 року теж уживає цей термін, наводячи його в сучасній формі вальниця.
До 2003 року у конструкторській документації вживали термін «підшипник», який було визначено як недопустимий у ДСТУ 3321-2003. З огляду на це дублетний термін підшипник — застарілий. Тому слід уживати термін вальниця.
На 2023 рік ДП «УкрНДНЦ» не визначився з тим, який саме термін слід уживати. Діє 22 стандарти, що вживають термін вальниця та 22 стандарти, що вживають російський термін підшипник.
Види вальниць Основні типи вальниць: вальниці кочення — працюють на принципі тертя кочення; вальниці ковзання — працюють на принципі тертя ковзання; Вальниці, що ґрунтуються на в'язкому терті; газостатичні вальниці; газодинамічні вальниці; гідростатичні вальниці; гідродинамічні вальниці; магнітні вальниці — працюють на принципі магнітної левітації.
Основні типи, які вживано в машинобудуванні — це вальниці кочення й вальниці ковзання.
Примітки
Джерела Павлище В. Т. Основи конструювання та розрахунок деталей машин. — Львів : Афіша. 2003. — 560 с. — ISBN 966-8013-58-1. Бучинський М. Я., Горик О. В., Чернявський А. М., Яхін С. В. Основи творення машин / [за ред. О. В. Горика (, проф., засл. прац. нар. освіти України)]. — Харків : Вид-во «НТМТ», 2017. — 448 с. : 52 іл. — ISBN 978-966-2989-39-7.
Посилання