Орфографі́чна рефо́рма 1917—1918 ро́ків — полягала в зміні ряду правил російського правопису, серед яких найпомітнішим виявилося вилучення декількох літер зі складу російської абетки.

Історія реформи Реформа обговорювалася і готувалася задовго до її практичного проведення. Вперше вона оформилася у вигляді «Предварительного сообщения» Орфографічної підкомісії при Імператорській Академії наук під головуванням Олексія Олександровича Шахматова (1904). У 1911 році особлива нарада при Академії наук в загальному вигляді схвалила роботу попередньої комісії і винесла із цього приводу свою резолюцію: детально розробити основні частини реформи; відповідна ухвала була опублікована в 1912 році. З того часу з'являються одиничні видання, надруковані за новою орфографією. Офіційно реформа була оголошена 11 (24) травня 1917 року у вигляді «Постановлений совещания по вопросу об упрощении русского правописания», а 17 (30) травня на підставі вказаних матеріалів Міністерство народної освіти Тимчасового уряду наказало опікунам округів негайно провести реформу російського правопису; ще один циркуляр вийшов 22 червня (5 липня). Втім, реформа тоді почалася тільки в школі, що було підтверджене декретом радянського Народного комісаріату освіти від 23 грудня 1917 року (5 січня 1918 року за новим стилем). Для преси і діловодства обов'язковим став тільки декрет Ради народних комісарів від 10 жовтня того ж року (опублікований в «Известиях» 13 жовтня) і ухвала президії Вищої ради народного господарства «Об изъятии из обращения общих букв русского языка» (літери із спільним значенням: І=И, =Е, =Ф), опублікована наступного дня.

Зміст реформи За реформою: з абетки виключалися букви , , I; замість них повинні уживатися відповідно Е, Ф, И; виключався Ъ на кінці слів і частин складних слів, але зберігався як розділовий знак (подъём, адъютант); змінювалося правило написання приставок на з-/с-: тепер усі вони (окрім власне с-) кінчалися на с перед будь-якою глухою приголосною і на з перед дзвінкими приголосними і перед голосними (разбить, разораться, разступиться → разбить, разораться, але расступиться); у родовому і знахідному відмінках прикметників і дієприкметників закінчення -аго, -яго замінювалося на -ого, -его (наприклад, новаго → нового, лучшаго → лучшего, ранняго → раннего), в називному і знахідному відмінках множини жіночого і середнього родів -ыя, -ія — на -ые, -ие (новыя (книги, изданія) → новые); словоформи жіночого роду множини «он», «одн», «однхъ», «однмъ», «однми» замінювалися на «они», «одни», «одних», «одним», «одними»; словоформа родового відмінка однини ея (нея) — на ее (нее) або её (неё).

У останніх пунктах реформа, взагалі кажучи, зачіпала не тільки орфографію, але і орфоепію і граматику, оскільки написання «он», «одн», «ея» (що відтворювали церковнослов'янську орфографію) деякою мірою встигли увійти до російської вимови, особливо в поезію (там, де брали участь в римі: «он»/«жен» у Пушкіна, «моя»/«нея» у Тютчева і ін.).

Реформа нічого не говорила про долю рідкісної літери  — на практиці після реформи вона також остаточно зникла з абетки.

Практичне здійснення Згідно з декретом, «усі урядові видання, періодичні (газети й журнали) і неперіодичні (наукові праці, збірки тощо), всі документи й папери повинні з 15 жовтня 1918 р. друкуватися згідно з новим правописом».

Таким чином, приватні видання формально могли друкуватися за старою (або взагалі будь-якою) орфографією. Переучування раніше навчених старій нормі згідно з декретом не допускалося.

На практиці ж державна влада достатньо скоро встановила монополію на друкарську продукцію і вельми строго стежила за виконання декрету. Частою практикою було вилучення з друкарських кас не тільки букв I, і , але і Ъ. Через це широке розповсюдилося написання апострофа як розділового знаку на місці Ъ (под'ём, ад'ютант), яке стало сприйматися як частина реформи (хоча насправді, з погляду букви декрету Раднаркому, такі написання були помилковими). Проте, деякі наукові видання (пов'язані з публікацією старих творів і документів; видання, набір яких почався ще до революції) виходили зі старої орфографії (окрім титульного листа і, часто, передмов) аж до 1929 року.

Позитивні сторони реформи Реформа скоротила кількість орфографічних правил, що не спиралися на вимову, наприклад, відмінність родів у множині чи необхідність заучування довгого списку слів, які писалися через «» (причому щодо складу цього списку серед лінгвістів велися суперечки, а різні орфографічні довідники часом суперечили один одному).

Реформа призвела до деякої економії при письмі і друкарському наборі, виключивши Ъ на кінці слів (за оцінками Льва Васильовича Успенського, текст у новій орфографії стає приблизно на 1/30 коротше).

Реформа усунула з російської абетки пари повністю омофонічних графем ( і Е, і Ф, І і И), наблизивши абетку до реальної фонологічної системи російської мови.

Критика реформи

До здійснення Поки реформа обговорювалася, відносно її висловлювалися різні заперечення:Цит. по «Методик русскаго языка» Н. Кульмана, Спб., изданіе Я. Башмакова и К°, 1912, стр. 207—208 никто не иметъ права насильственно производить измненія въ систем установившейся орографіи… допустимы только такія измненія, которыя происходятъ незамтно, подъ вліяніемъ живаго примра образцовыхъ писателей; въ реформ нтъ никакой настоятельной надобности: усвоеніе правописанія затрудняется не столько самимъ правописаніемъ, сколько плохими методами обученія…; реформа совершенно неосуществима…: нужно, чтобы одновременно съ проведеніемъ реформы орографіи въ школ были перепечатаны по новому вс школьные учебники… дале нужно перепечатать всхъ классическихъ авторовъ, Карамзина, Островскаго, Тургенева и др.; а десятки и даже сотни тысячъ домашнихъ библіотекъ… составленныхъ нердко на послдніе гроши въ наслдство дтямъ? Вдь Пушкинъ и Гончаровъ оказались бы этимъ дтямъ тмъ же, что ныншнимъ читателямъ допетровскія печати; необходимо, чтобы весь преподавательскій персоналъ, сразу, съ полной готовностью и съ полной убжденностью въ правот дла принялъ единогласно новое правописаніе и держался его…; нужно… чтобы бонны, гувернантки, матери, отцы и вс лица, дающія дтямъ первоначальное обученіе, занялись изученіемъ новаго правописанія и съ готовностью и убжденностью обучали ему…; нужно наконецъ, чтобы все образованное общество встртило реформу орографіи съ полнымъ сочувствіемъ. Иначе рознь между обществомъ и школой окончательно дискредитируетъ авторитетъ послдней, и школьная орографія покажется самимъ учащимся коверканіемъ письма…

Звідси робився висновок: «Все это заставляетъ предполагать, что намченное упрощеніе правописанія цликомъ, съ исключеніемъ изъ алфавита четырехъ буквъ, въ ближайшемъ будущемъ въ жизнь не войдетъ». Чекати, проте, залишалося тільки п'ять років.

Після здійснення Незважаючи на те, що реформу було розроблено задовго до революції без яких-небудь політичних цілей професійними лінгвістами (більш того, серед її розробників був член украй правого Союзу російського народу академік Олексій Іванович Соболевський, що запропонував, зокрема, виключити і закінчення -ыя/-ія), перші кроки до її практичної реалізації відбулися після революції, а реально прийнято й упроваджено її було більшовиками. Це визначило різко критичне ставлення до неї з боку політичних супротивників більшовизму (дане ставлення афористично виразив Іван Олексійович Бунін: «За наказом самого Архангела Михайла ніколи не прийму більшовицького правопису. Уже хоч би з одному тому, що ніколи людська рука не писала нічого подібного тому, що пишеться тепер із цього правопису»). Вона не використовувалася в більшості видань, що друкувались на контрольованих білими територіях, а потім і в еміграції. Видання російського зарубіжжя в масі своїй перейшли на нову орфографію тільки в 1940-і—1950-і роки, хоча деякі видаються по-старому досі.

Реформа зустріла також лінгвістичну критику: її звинувачували в недостатньому усуненні непослідовності старої орфографії (Микола Сергійович Трубецькой у лісті до Романа Осиповича Якобсона від 1 лютого 1921 року):

Здається, покійний Шахматов великий гріх на душу взяв, що освятив своїм авторитетом нову орфографію. Особливо з апострофами («под'ём» при «дьячек») важко погодитися, та і взагалі не набагато виходить кращим, ніж до реформи: основна проблема полягала в тому, що в кирилиці немає букви для позначення «о після пом'якшеної приголосної», а ця проблема і в новій орфографії залишилася невирішеною.

Як видно, Трубецькой був не зовсім точний, вважаючи, що апостроф, що широко застосовувався на практиці, був уведений реформою (насправді офіційно в цій функції зберігався Ъ).

Відома критика орфографічної реформи Івана Олександровича Ільїна, що містить елементи як лінгвістичні (зокрема, Ільїн дорікав новій орфографії в збільшенні кількості омографів після зникнення відмінностей на зразок есть/сть, миръ/міръЩодо останнього слова побоювання І. О. Ільїна цілком підтвердилися: у оригіналі написання назви романа Л. М. Толстого «Война и миръ» мало однозначний сенс (миръ «спокій, перемир'я», а не міръ «суспільство, світло, космос, Всесвіт») — але тепер із цього приводу ведуться суперечки, тим більше що на титульному листі одного з томів видання 1913 року (далеко не першого) назва була набрана з друкарською помилкою), так і суспільно-політичніИ. А. Ильинъ. О русскомъ правописаніи // Проф. И. А. Ильинъ, «Наши задачи». Т. 2. Парижъ, 1956. Стр. 434—437:

Зачмъ вс эти искаженія? Для чего это умопомрачающее сниженіе? Кому нужна эта смута въ мысли и въ языковомъ творчеств? Отвтъ можетъ быть только одинъ: все это нужно врагамъ національной Россіи. Имъ; именно имъ, и только имъ.

Див. також Російська дореформена орфографія

Примітки

Посилання Ресурси з дореволюційній орфографії Електронний словник із збереженням оригінального дореволюційного написання: «Толковый словарь живого великорусского языка, В. И. Даль», ISBN 5-86455-061-2, словарне видавництво ЭТС і Polyglossum. Підтримується пошук в сучасному і дореформеному правописі Пошук дореволюційних текстів «Ководство» — § 23. Трохи про дореволюційну орфографію Письменоборчество славян