МіГ-29 (; кодове ім'я НАТО: Fulcrum) — двомоторний багатоцільовий винищувач четвертого покоління, розроблений у колишньому Радянському Союзі. Створений конструкторським бюро Мікояна як винищувач завоювання переваги в повітрі в 1970-х роках, МіГ-29 разом із важким винищувачем Су-27 розроблявся для протидії американським винищувачам, таким як F-15 Eagle та F-16 Fighting Falcon.
Цей винищувач був основним багатоцільовим винищувачем країн Варшавського договору та СРСР впродовж 80-х років XX ст. Нині перебуває на озброєнні багатьох країн світу, зокрема й України.
МіГ-29 також став популярним експортним літаком — понад 30 країн або експлуатують, або раніше експлуатували його. Станом на 2026 рік у світі залишається приблизно 728 літаків МіГ-29 різних модифікацій, що становить шостий найбільший парк бойових літаків і близько 5 % від загальної кількості активних бойових літаків у світі.
Історія У середині 1960-х років Повітряні сили США зіткнулися з труднощами в небі В’єтнаму. Надзвукові винищувачі-бомбардувальники, оптимізовані для нанесення ударів на малих висотах, такі як F-105 Thunderchief, виявилися вразливими перед старішими МіГ-17 та більш сучасними літаками МіГ, які були значно маневровішими. Щоб відновити обмежену перевагу в повітрі, США переорієнтувалися на повітряні бої, використовуючи багатофункціональний винищувач F-4 Phantom II, тоді як Радянський Союз у відповідь розробив МіГ-23. Наприкінці 1960-х ПС США започаткували програму «F-X» зі створення винищувача, призначеного виключно для завоювання переваги в повітрі, що привело до замовлення на виробництво McDonnell Douglas F-15 Eagle наприкінці 1969 року.
На піку Холодної війни СРСР був змушений відповісти, щоб уникнути ситуації, коли США отримують суттєву технологічну перевагу; тому розробка нового винищувача для завоювання переваги в повітрі стала пріоритетом. У 1969 році Генеральний штаб СРСР висунув вимоги до Перспективного фронтового винищувача (ПФИ; ). Характеристики були надзвичайно амбітними: велика дальність, хороші злітно-посадкові характеристики (включно з можливістю використання непідготовлених аеродромів), відмінна маневровість, швидкість понад 2 Махи та потужне озброєння. Радянський аеродинамічний інститут ЦАГІ працював у співпраці з конструкторським бюро Сухого над аеродинамікою цього літака.
У 1969 оголосили конкурс на розробку такого літака. У ньому взяли участь конструкторські бюро Сухого та Яковлєва, також Мікояна і Гуревича. Переможцем визнали ДКБ «МіГ». Перший політ прототипу був здійснений 6 жовтня 1977, а серійне виробництво розпочалося в 1982 на базі московського заводу № 30 («Знамя Труда», Трудове знамено).
У серпні 1983 перші серійні МіГ-29 почали надходити до ВПС СРСР.
З початку 1985 перші два авіаполки на МіГ-29 досягли оперативної готовності. А з 1986 року велося постачання і на експорт у модифікації, що ділилася на варіант А для країн Варшавського договору та Б для країн третього світу.
У 1988 МіГ-29 вперше представили на міжнародному авіасалоні у Фарнборо. Цей тип винищувачів активно експортували в безліч країн. Було розроблено й випущено багато різних модифікацій, включно з палубними винищувачами МіГ-29К. Усього до 1991 виробили близько 800 МіГ-29.
З розпадом СРСР у лінійки літаків почалися проблеми, бо попри створення нових модифікацій, що мали нібито кращі характеристики та ширший арсенал, у 1992 РФ відмовилася від закупівлі нових МіГ-29.
Україна
У 1995—2002 команда з шести літаків МіГ-29 входила до пілотажної групи ПС України «Українські Соколи».
У 2009 осучаснено перший український МіГ-29 до МіГ-29МУ1.
У травні 2019 стало відомо, що на базі Львівського Державного авіаційно-ремонтного заводу (ЛДАРЗ), починаючи з 2020, було заплановано розпочати роботи з модернізації літаків марки МіГ за участі іноземних партнерів. У серпні 2020 стало відомо, що таким партнером стане ізраїльська компанія Elbit Systems. За домовленостями, вона мала модернізувати українські МіГ-29 за 40 млн доларів за одиницю. Станом на 2020 рік йшлося про модернізацію партії з 11 винищувачів Повітряних Сил ЗСУ.
Elbit Systems отримала необхідні експортні дозволи від уряду Ізраїлю, проте контракт так і не був підписаний. Під час повномасштабного російського вторгнення пріоритети змістилися на підтримку наявного парку МіГ-29 (ремонт, імпортозаміщення компонентів, інтеграція західного озброєння — наприклад, AGM-88 HARM, JDAM-ER, AASM тощо), а не на масштабні та дорогі програми комплексної модернізації за участю іноземних компаній. Також Україна сфокусувалася на поверненні у стрій старих бортів зі зберігання для заміни втрачених літаків.
Конструкція МіГ-29 це двомоторний моноплан оснащений середньорозташованим крилом зі стрілоподібністю та передкрилками, інтегрованими з кореневими напливами, які мають стрілоподібність близько 40°. Літак має стрілоподібне хвостове оперення та два вертикальні стабілізатори, встановлені на балках за двигунами. На передній кромці крила розташовані автоматичні передкрилки: на ранніх моделях — чотирисегментні, на пізніших варіантах — п'ятисегментні. На задній кромці розміщені маневрові закрилки та елерони на кінцях крила.
МіГ-29 має гідравлічну систему керування та тривісний автопілот САУ-451, але, на відміну від Су-27, позбавлений системи керування за принципом fly-by-wire (ЕДСК). Незважаючи на це, літак дуже маневрений, з відмінними характеристиками миттєвого і сталого повороту, високою здатністю до великих кутів атаки та загальною стійкістю до звалювання. Планер виготовлений переважно з алюмінію з використанням деяких композитних матеріалів (близько 7 % від всієї маси конструкції) і розрахований на перевантаження до 9 g (88 м/с²). Система керування має «м'які» обмежувачі, які запобігають перевищенню пілотом допустимих значень перевантаження та кута атаки, проте ці обмежувачі можна вимкнути вручну.
Варіанти та модифікації МіГ-29 (9-12) — фронтовий винищувач, перша серійна модифікація МіГ-29. МіГ-29 (9-12А) — експортна модифікація 9-12, постачалася, у першу чергу в країни Варшавського договору. Модифікація відрізнялася спрощеним варіантом радіолокаційного комплексу РЛПК-29. МіГ-29 (9-12Б) — експортна модифікація у варіанті «Б». Постачалася до країн, що розвиваються. МіГ-29 (9-13) — фронтовий винищувач. Відрізняється від модифікації 9-12 наявністю вбудованої станції РЕБ «Гарденія», можливістю нести два підвісних паливних баки та збільшеною масою бойового навантаження. МіГ-29С (9-13С) — подальший розвиток модифікації 9−13, у номенклатуру озброєння включена ракета Р-77 (РВВ-АЕ), у РЛС з'явився режим одночасної атаки двох повітряних цілей. МіГ-29СД (9-12СД) — експортний варіант для Королівських ПС Малайзії, де літак отримав назву MiG-29N. Літак оснащений системою дозаправлення паливом у повітрі, а до номенклатури озброєння включено нові керовані ракети середньої дальності РВВ-АЕ. За контрактом від 7 червня 1994 Малайзія отримала 18 винищувачів МіГ-29, включаючи два навчально-бойових МіГ-29СМ (9-13СМ) — модернізація МіГ-29С. Додано можливість застосування високоточної керованої зброї класу «повітря — поверхня», що дозволило винищувач зробити багатоцільовим. Літаки можуть виготовлятися як з нуля, так і модернізуватися зі старих МіГ-29 (9-13) усієї серії. МіГ-29СМТ (9-17) — одномісний модернізований варіант винищувача МіГ-29СМ. МіГ-29К (9-31, 9-41) — палубний винищувач. МіГ-29КУБ (9-47) — палубний навчально-бойовий винищувач. МіГ-29КВП — експериментальний літак. МіГ-29УБ (9-51) — навчально-бойовий винищувач. Щоб розмістити другу кабіну для інструктора без суттєвої зміни конструкції фюзеляжу, довелося відмовитись від бортової РЛС. МіГ-29УБТ (9-51Т) — модернізований навчально-бойовий винищувач із РЛС «Оса-2», розширеною номенклатурою керованого озброєння та збільшеним запасом палива. Від МіГ-29УБТ (9-52) відрізняється лише відсутністю обладнання для дозаправлення паливом у повітрі. Був створений в одному дослідному екземплярі шляхом переробки із серійного МіГ-29УБ (9-51). МіГ-29УБТ (9-52) — модернізований навчально-бойовий винищувач із РЛС «Оса-2», розширеною номенклатурою керованого озброєння та збільшеним запасом палива. А також обладнання для дозаправлення паливом у польоті. Був створений в одному дослідному екземплярі шляхом переробки із серійного МіГ-29УБ (9-51). МіГ-29УБТ (9-53) — модернізовані навчально-бойові винищувачі аналогічні винищувачам МіГ-29СМТ. МіГ-29УБМ (9-53А) призначені для постачання на експорт, а МіГ-29УБМ(Р) (9-53Р) призначені для постачання Міністерству оборони Російської Федерації. МіГ-29М (9-15) — багатоцільовий винищувач, у порівнянні з ранніми модифікаціями МіГ-29, у конструкцію і склад БРЕО внесені значні зміни, розширена номенклатура озброєння. МіГ-29М2 — двомісний варіант МіГ-29М (9-15). Створено у 2001 році на базі винищувача МіГ-29М з бортовим номером 154 (4-й льотний екземпляр). Багатофункціональний винищувач покоління «4++» з підвищеною дальністю польоту, збільшеним бойовим навантаженням та розширеною номенклатурою бортового озброєння. МіГ-29ОВТ — винищувач зі змінним вектором тяги, створений на базі винищувача МіГ-29М. МіГ-35 — глибока модернізація МіГ-29М (МіГ-33).
Україна За час експлуатації в Україні на ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» в співпраці з іншими підприємствами ОПК України були створені програми з модернізації винищувачів МіГ-29: МіГ-29МУ1 — На 20 % збільшена дальність виявлення повітряних цілей (до 100 км у передній півсфері і до 45 км — у задній). Його вдосконалені ракети Р-27ЕР1 і Р-27ЕТ1, що випускаються українською Державною компанією «Артем», мають дальність пуску до 95 км. У ближньому маневровому бою він зможе вражати цілі ракетами нового покоління «Грань». МіГ-29МУ2 — Подальший розвиток версії МіГ-29МУ1. Має можливість запуску ракетно-бомбового озброєння типу «повітря-поверхня» (зокрема, Х-29Т та КАБ-500КР), має модернізовану авіоніку.
Також були інтегровані шоломи LA 100 французького виробництва з кисневою маскою та підтримкою нашоломної системи цілевказання.
Оцінки
Переваги Головною перевагою МіГ-29 вважається висока маневреність. Літак має відмінні льотні характеристики на малих і середніх швидкостях, здатний виконувати маневри з великими кутами атаки (до 28–30°), що надає йому значну перевагу в ближньому повітряному бою.
Крім того, МіГ-29 вирізняється відносно низькою вартістю як самого літака, так і його експлуатації порівняно з більшістю західних аналогів, особливо в експортних варіантах.
Недоліки У 2009 році Міністерство оборони Росії визнало, що приблизно 200 з майже 300 винищувачів МіГ-29, що знаходяться на озброєнні ПКС Росії — не можуть піднятися в повітря через корозію хвостового оперення. Пізніше комісія ВПС встановила, що корозія хвостового оперення вразила не менше 80 відсотків усіх МіГ-29.
До основних недоліків винищувачів МіГ-29 відносять невелику дальність польоту без дозаправлення, невелике бойове навантаження (до 4000 кг), а також застарілу авіоніку.
Загалом МіГ-29 залишається небезпечним супротивником у ближньому маневреному бою, але в сучасних умовах (з акцентом на дальні ракетні бої та мережево-центричні операції) значно поступається винищувачам 4+ і 4,5 покоління, таким як F-16 Block 70, JAS 39 Gripen E та Dassault Rafale.
Бойове застосування
Війна в Перській затоці (1991)
Значну роль (можливо вирішальну) у бойовій історії МіГ-29 відіграли події 1980-х, пов'язані з Адольфом Толкачовим. Інформація, передана ним, дозволила США впевнено придушувати системи радіолокації літака.
Рішення про закупівлю МіГ-29 було ухвалено Іраком у 1988 році, спочатку планувалося закупити до 130 машин, проте падіння цін на нафту та міжнародна ізоляція не дозволили здійснити цей план.