Гіпсова пов'язка (гіпсова іммобілізація) — різновид пов'язки, яка використовується в лікуванні захворювань та пошкоджень опорно-рухового апарату. У більш широкому розумінні процесу роботи з гіпсом у медицині, використовують термін гіпсова техніка — ряд послідовних маніпуляцій та прийомів, пов'язаних із застосуванням гіпсу з лікувальною метою, у хірургії, травматології та стоматології для фіксації та іммобілізації кісткових фрагментів, а також для отримання моделей зубних рядів, щелеп та масок обличчя. Гіпсова техніка також використовується в протезно-ортопедичній справі. Гіпсова техніка в стоматології розглядається в окремій статті.
Сучасною альтернативою гіпсовим пов'язкам може бути застосування для лікувальної іммобілізації пов'язок із зручніших для пацієнта сучасних матеріалів (скотчкаст, софткаст та ін.). Але методика застосування цих матеріалів має свою специфіку.
Історичні факти Лікування переломів фіксацією уламків за допомогою різних твердіючих засобів проводилося з давніх-давен. Так ще арабські лікарі для лікування переломів користувалися глиною. Про це стало відомо в Європі у 1790-х роках завдяки англійським консулам Гютрі та Етону.
У Європі на середину XIX століття застосовані тверді суміші камфорного спирту, свинцевої води та збитого білка (Д. Ларрей, 1825), крохмалю з гіпсом (Лафарк (Lafarque), 1838), використовувалися також крохмаль, декстрин, столярний клей. У 1814 р. голландець Гендрік (Hendrik) описав такі самі спроби використати гіпс.
Одна з перших успішних спроб використовувати для цього гіпс належить російському хірургу Карлу Гібенталю (1811). Він обливав пошкоджену кінцівку розчином гіпсу спочатку з одного боку, а потім, піднімаючи її, з іншого і отримав таким чином зліпок двох половин; потім, не знімаючи зліпків, прикріпив їх до кінцівки бинтами. Пізніше Клоке (J. Cloquet, 1816) запропонував поміщати кінцівку в мішок з гіпсом, який потім змочували водою, а В. А. Басов (1843) — у спеціальний ящик, наповнений алебастром. Фактично, ці методи створювали не гіпсові пов'язки, а гіпсові форми.
У 1829—1831 рр.. у Берліні було опубліковано дві дисертації, присвячені гіпсовій пов'язці. Ці роботи (автори — Раух і Мутреус) започаткували розвиток техніки накладання гіпсової пов'язки.
Вперше пов'язки з тканини, попередньо натертої сухим гіпсом, почав застосовувати для лікування переломів голландський хірург Матейсен (A. Mathysen, 1851). Після накладання суцільної пов'язки її змочували за допомогою губки. В період 1851—1860 рр. він опублікував декілька робіт, присвячених гіпсовій пов'язці. Із сучасного погляду техніка Матіссена залишає бажати багато кращого, але для свого часу вона являла великий інтерес. Однак, гіпсова пов'язка Матіссена піддалася різкій критиці. Бельгійське товариство лікарських і природничих наук на засіданні 5 грудня 1852 р. (Journ med. Bruxelles, mai, 1853) дало наступний висновок, що говорить лише про те, як далеко були в той час від високої якості гіпсової пов'язки наших днів: Гіпсова пов'язка нерухома. З неї не можна зробити з'ємних пов'язок. Вона розширюється під час затвердіння. Втрачає при розрізанні свою форму. Гіпс не всюди є доступним. Гіпсова пов'язка забруднює того, хто її накладає. Краї такої пов'язки тверді та гострі. Гіпс спричинює садна. Кісткові виступи недостатньо захищені. Гіпсова пов'язка дуже швидко застигає. З нею неможливе зручне витягнення кінцівки. Надалі Ван-де-Лоо (J. Van de Loo, 1853) удосконалив цей метод, запропонувавши тканину, натерту гіпсом, змочувати водою до накладення пов'язки. Королівська Академія медицини Бельгії визнала Матейсена та Ван-де-Лоо авторами гіпсової пов'язки.
Ван-де-Лоо розіслав свою брошуру про гіпсові пов'язки по країнах Європи, а також у Російську імперію. З брошурою познайомився М. І. Пирогов, який у цей час керував лікуванням поранених у Кримській війні. Пирогов дав позитивну оцінку фіксації кінцівок гіпсовою пов'язкою, ввів її у практику, удосконалив методику Матіссена, і написав з цього приводу монографію «Наліпна алебастрова пов'язка в лікуванні простих та складних переломів та для транспорту поранених на полі битви» (1854 рік). Завдяки Миколі Пирогову розвиток техніки накладання гіпсової пов'язки значно просунувся вперед.
Метод Пирогова полягав у тому, що кінцівку обгортали ганчіркою, на кісткові виступи накладали додаткове ганчір'я; сухий гіпс висипали у воду і готували розчин; рукави сорочок, кальсони або панчохи складали в 2-4 шари і опускали в розчин, потім розтягували «на льоту», розмазували руками по обидва боки кожної смуги. Смуги (лонгети) накладали на пошкоджену кінцівку та зміцнювали поперечними смугами, накладеними так, щоб одна покривала до половини іншу. Таким чином Пирогов, який вперше запропонував накладення гіпсових пов'язок, просочених рідким гіпсом, є творцем як кругової (циркулярної), так і лонгетної гіпсової пов'язки.
Пропагандистом і захисником гіпсової пов'язки був професор Дерптського університету Ю. К. Шимановський, який випустив 1857 р. монографію «Гіпсова пов'язка особливо застосування військової хірургії». Адельман і Шимановский запропонували безпідкладкову гіпсову пов'язку (1854).
Відомий австрійський хірург Теодор Більрот (1870) вважав спосіб фіксації кінцівки гіпсовою пов'язкою при переломах важким, але водночас найдосконалішим.
У другій половині ХІХ століття гіпсові пов'язки мали ще обмежене застосування. Це, мабуть, пояснюється багатьма ускладненнями, які відбувалися від недосконалості техніки. З розвитком ортопедії техніка гіпсової пов'язки стала швидко покращуватись. Найбільш підходящим матеріалом для гіпсових бинтів та лонгет була визнана марля. Як підкладку під пов'язку почали застосовувати вату, трикотажну тканину. Почали з'являтися опеціальні інструмети для розрізання та зняття гіпсових пов'язок, а також різні апарати та пристрої для їхнього накладання.
Спеціалісти Такими навичками, як уміння оцінити стан кінцівки в гіпсовій пов'язці, зняти гіпсову пов'язку, повинен володіти кожен лікар.
В Украіні та в пострадянських країнах медичного працівника, який працює з гіпсовими пов'язками часто іменують — «гіпсотехнік».
Покази Гіпсову пов'язку широко застосовують при травмах мирного та військового часу та при лікуванні різних захворювань опорно-рухового апарату, коли необхідна іммобілізація кінцівки, тулуба, шиї, голови
Переваги гіпсових пов'язок Гіпсова пов'язка має такі незамінні якості: вона швидко твердне, дозволяючи в той же час добре її моделювати у бажаному положенні кінцівки чи хребта; дуже міцна, якщо гіпс гарної якості; щільно та рівномірно прилягає до тіла; може бути тонкою (без порушення міцності) і досить тонкою; дозволяє в будь-який момент перетворити її на коригуючу; дозволяє за необхідності перетворити її на розрізну або зйомну лише з незначним порушенням міцності та фіксації даної частини тіла або шину різної глибини; може бути накладена лонгетним методом.
Протикопоказання Порушення кровообігу внаслідок перев'язки великих судин, гангрена кінцівки, анаеробна інфекція; гнійні інфільтрати, флегмони. Накладення гіпсової пов'язки також недоцільно особам похилого віку з тяжкими соматичними порушеннями.
Відносним протипоказанням є гострі переломи або вивихи з ризиком тривалого набряку, при якому може розвинутися ішемія, спричинена компартмент-синдромом після накладення надмірно тугої гіпсової пов'язки
Обладнання та інструменти Гіпсування зазвичай здійснюють у спеціально виділених приміщеннях (гіпсувальна кімната, перев'язувальна). Вони оснащені спеціальним обладнанням (столи для підготовки матеріалу та гіпсування, тазо-, спино- та ногоутримувачі, рама для підвішування хворого при накладенні корсетної пов'язки з петлею для витягування тощо), інструментами, тазами для змочування гіпсових бинтів.
Для накладання та зняття гіпсової пов'язки необхідно мати наступні інструменти: Ножиці різних конструкцій — прямі, кутоподібні, ґудзикові. Для розрізання пов'язки треба користуватися спеціальними гіпсовими ножицями Штілле (Stille), які при вмілому застосуванні ріжуть швидко, не псують пов'язки, не пошкоджують шкіри та не завдають болю. Гіпсорозширювачі. Для зняття пов'язки, після того, як вона розрізана, необхідно розсунути ширше її краї і відігнути їх. Для цього застосовуютт два інструмента — розширювач Кнора (Кпог) та щипці Вольфа (Wolf). Щипці для відгинання краю пов'язки. Пили — напівкруглу, листову, круглу. З апаратів для накладання корсету найпростішим є апаратом, запропонованим американським хірургом Сейром (Sауге). Він складається з нашийника та пахвових петель, підвішених на металевому коромислі. Також може використовуватися аппарат Енгельмана.
Також можуть використовуватися різноманітні ортопедичні столи, наприклад стол Хоулі.
Для накладення гіпсової пов'язки також потрібні: Підкладочний матеріал — спеціальні трикотажні панчохи (стокінет, англ.- Stockinet), марлевий бинт, звичайна або спеціальнаа підкладочна вата, або синтетичні підкладочні матеріали (англ.- cast padding). Перев'язувальний матеріал у рулонах (марлеві бинти, еластичні бинти, самофіксуючі бинти) Гіпсові бинти або скловолоконні бинти необхідної ширини або довжини Ножиці Тепла вода та відро або інший контейнер для води Нестерильні рукавички
Види гіпсових пов'язок
Основні види гіпсових пов'язок: циркулярна, кругова, глуха (безпідкладкова та підкладкова). Циркулярна пов'язка — це глуха гіпсова пов'язку, накладену безпосередньо на тіло (безпідкладкова) або на тіло, попередньо покрите ватно-марлевими бинтами чи трикотажною панчохою (підкладкова). вікончата. Гіпсова пов'язка яка також є циркулярною пов'язкою з «вікном», вирізаним над раною; доцільна за необхідності огляду рани, перев'язок. мостоподібна. Коли необхідно залишити відкритим не менше 2/3 діаметра кінцівки на якійсь ділянці використовують мостоподібну пов'язку. Вона складається з двох гільз, скріплених між собою вгіпсованими одним або декількома «мостами». Доцільна за необхідності огляду рани, перев'язок. етапна. Пов'язка застосовується для усунення контрактур і деформацій. Накладають циркулярну пов'язку з незначним можливим усуненням деформації, а через 7-10 днів розсікають її на 1/2 кола в області деформації та положення кінцівки знову коригують; в простір, який утворився, вставляють дерев'яну або пробкову розпірку і досягнуте виправлення фіксують круговим гіпсовим бинтом. Наступні етапні гіпсові пов'язки накладають через 7-10 днів. відкрита (лонгетна, шинна). Шинну відкриту гіпсову пов'язку зазвичай накладають на задню поверхню кінцівки. Її можна виготовити заздалегідь знятям мірок з гіпсових бинтів або лонгет чи бинти розкотати безпосередньо на тілі хворого. У шинну гіпсову пов'язку можна перетворити циркулярну, вирізавши 1/3 її передньої частини. комбінована (з закруткою, шарнірна). Гіпсову пов'язку із закруткою застосовують для усунення стійких контрактур. Вона складається з двох гільз, з'єднаних між собою мотузковими петлями. Обертанням палички-закрутки натягують шнур і зближують точки його прикріплення. Шарнірну гіпсову пов'язку застосовують для лікування переломів кісток за необхідності поєднувати фіксацію пошкодженої ділянки з частковим збереженням функції суміжнього суглоба. Вона складається з двох гільз, пов'язаних між собою металевими шинами із шарнірами. Вісь шарніра має збігатися з віссю суглоба. корсети. Циркулярна гіпсова пов'язка, яка накладається на тулуб та тазовий пояс при захворюваннях хребта. ліжечка. Особливий вид гіпсової пов'язки, яка знімається. Використовується для іммобілізації хребта, яввляє собою гіпсове ліжечко. Неодмінною умовою лікування «свіжих» переломів гіпсовими пов'язками є знерухомлення двох суміжних до пошкодженого сегмента суглобів.
Гіпсовий тутор — це вкорочена знизу циркулярна гіпсова пов'язка. Кисть і стопа за будь-якого варіанта тутора залишаються вільними. Тутори при зашнуровуванні обох половин перетворюються на зйомні.
Гіпсові пов'язки на череп