Джо Байден

Джо́зеф (Джо) Робіне́тт Ба́йден-моло́дший, відоміший як Джо Ба́йден (; 20 листопада 1942, Скрентон, штат Пенсільванія, США) — американський політик і державний діяч. 46-й Президент США з 20 січня 2021 до 20 січня 2025 року. Віцепрезидент США (2009—2017), член Сенату США від штату Делавер (1973—2009). Член Демократичної партії. Доктор права (1968).

Народився в штаті Пенсильванія у католицькій родині Байденів, в 1953 році його сім'я переїхала в штат Делавер. Закінчив Делаверський університет, де отримав ступінь бакалавра політології (1965), а в 1968 році закінчив Сіракузький університет, де став доктором права (PhD) (в 2017—2019 роках Байден працював викладачем дипломатії в Пенсильванському університеті). Політичну кар'єру почав в 1970 році, коли балотувався і переміг до ради округу Ньюкасл (штат Делавер).

У 1973—2009 роках був сенатором від штату Делавер, де став одним з наймолодших сенаторів США, обійнявши цю посаду в тридцятилітньому віці. Сім разів підряд переобирався в Сенат США від Делаверу (1972, 1978, 1984, 1990, 1996, 2002, 2008). У 1987—1995 роках очолював юридичний комітет Сенату, а у 2001—2003 і 2007—2009 роках — комітет з міжнародних відносин. Був автором резолюції Сенату про початок військової операції в Югославії 1999 року.

Байден двічі (в 1988 і 2008 роках) невдало намагався отримати номінацію у Президенти через праймеріз демократів: обидва рази він не зумів здобути номінацію. 2008 року став кандидатом на Віцепрезидента США разом із висуванцем на посаду Президента Бараком Обамою; Обама і Байден виграли вибори 2008 року та вибори 2012 року. Байден обіймав посаду Віцепрезидента США у 2009—2017 роках. На цій посаді брав участь у координації зовнішньої політики США, зокрема, українського питання у 2014—2016 роках. Нагороджений Президентською медаллю Свободи (2017).

Байден вирішив не балотуватися на пост президента на виборах 2016 року й підтримав кандидатку від Демократичної партії Гілларі Клінтон, яка зрештою програла вибори кандидатові від Республіканської партії Дональду Трампу. Натомість Байден узяв участь у президентських перегонах 2020 року: він успішно здобув номінацію від Демократичної партії та став опонентом Трампа на загальних президентських виборах. Байден здобув перемогу, ставши першим за майже 30 років кандидатом, який переміг на виборах чинного президентаДо 2020 року чинний президент востаннє програвав перевибори в 1992 році, коли президент Джордж Герберт Вокер Буш програв вибори Біллу Клінтону. Він також став найстарішим президентом в історії США. Людина року за версією журналу Time (2020).

На самому початку президентства Байден підписав низку указів, якими скасував найпринциповіші рішення попередника. Зокрема, розпорядився повернути США до Паризької кліматичної угоди 2015 року, скасував заборону на в'їзд до США для громадян деяких країн із мусульманським населенням, зупинив будівництво прикордонної стіни на кордоні з Мексикою, скасував будівництво нафтопроводу Keystone XL. Після вторгнення Росії в Україну 2022 року ухвалив рішення знову ввести санкції проти «Північного потоку-2», а в травні 2022 підписав Закон про ленд-ліз для допомоги Україні. Збільшив податки та підтримав середній клас, підписав найбільший в історії США пакет по захисту від зміну клімату, законодавчо підтримав зрівняння прав ЛГБТК+ людей та встановив заборону на торгівлю напівпровідниками з Росією та Китаєм.

25 квітня 2023 року оголосив про висунення своєї кандидатури на другий термін на президентських виборах-2024. 21 липня 2024 року Байден знявся з перегонів на фоні критики до його віку та когнітивних здібностей після невдалих дебатів з конкурентом Дональдом Трампом та підтримав віцепрезидентку Камалу Гарріс як кандидатуру від демократів на виборах Президента. На виборах Гарріс програла, вдруге з 2016 року переміг республіканець Дональд Трамп.

Життєпис

Народився 20 листопада 1942 року в Скрентоні, Пенсільванія, у католицькій родині вихідців з Ірландії. Його батька звали Джозеф Робінетт Байден-старший (), а матір — Катрін Євгенія «Джин» Фіннеґан (). Джозеф був старшою дитиною в сім'ї. Один з його дідів був сенатором від штату Пенсильванія. Коли Джозефові було 10 років, його сім'я переїхала в Клеймонт, штат Делавер, де батько Байдена продавав автомобілі.

1961 року закінчив католицьку підготовчу школу , де захоплювався спортом, грав у американський футбол. Вищу освіту здобув в Університеті Делавера в Ньюарку, де вивчав історію і політичні науки.

Після закінчення університету 1965 року вирішив почати кар'єру юриста, вступив до юридичного коледжу Сірак'юс у Нью-Йорку, який закінчив 1968 року зі ступенем доктора правознавства. З молодих років Байден страждає на заїкання, однак зумів частково його подолати. Крім того, через астму він був змушений кинути гру у футбол і з цієї ж причини не відправився воювати до В'єтнаму.

1969 року Байден вступив до адвокатської колегії Делавера та працював у Вілмінгтоні, де згодом заснував власну адвокатську фірму. 1970 року успішно балотувався в окружну раду округу Ньюкасл у штаті Делавер і був її членом із 1970 до 1972 року.

Сенатор

1972 року обраний до Сенату США від Демократичної партії завдяки енергійній передвиборчій кампанії, випередивши на 1,4 % голосів популярного республіканського кандидата Кейла Боґґса (Cale Boggs). Незабаром після перемоги Байдена на виборах його дружина Нейлія Гантер (Neilia Hunter Biden), з якою він познайомився під час навчання в юридичному коледжі, і дочка Наомі Христина (Naomi Christina) загинули в автомобільній катастрофі, а сини Джозеф Байден III (Joseph Biden III) і Роберт Гантер (Robert Hunter) отримали важкі опіки. Байден хотів відмовитися від місця в Конгресі, та за наполяганням лідера демократів у Сенаті Майка Менсфілда (Mike Mansfield) все ж погодився обійняти цю посаду. Байден був поряд із синами, коли 3 січня 1973 року просто у приміщенні лікарні склав присягу, що зробило його одним із наймолодших сенаторів в історії США при віковому цензі для цієї посади в 30 років.

У Сенаті увійшов до складу комітетів із зовнішньої політики та правової політики і зосередився на змінах законодавства щодо захисту довкілля та захисту прав споживачів. Також закликав до посилення відповідальності уряду за економічну та соціальну політику. 1974 року журнал «Time» заніс Байдена до списку «200 осіб майбутнього». У січні 1975 року Байден увійшов до зовнішньополітичного комітету, а в січні 1977 року став членом юридичного комітету Сенату США.

Байден успішно переобирався в Сенат у 1978 і 1984 роках, за нього віддали голоси 58 і 60 відсотків виборців Делавера відповідно. Байдена вважали хорошим політиком та оратором і називали одним із ймовірних кандидатів на посаду президента США від Демократичної партії на виборах 1984 року.

Популярною стала гостра критика, якій Байден піддав на слуханнях Сенату 1986 року державного секретаря Джорджа Шульца (George Shultz). Байден звинувачував його в підтримці політики апартеїду в ПАР. Також Байден головував на сенатських слухання щодо призначення суддею Верховного суду США Роберта Борка (Robert Bork), кандидатура якого була висунута президентом Рональдом Рейганом, але відкинута Сенатом. Також Байден був одним із головних прихильників створення сенатського комітету зі прав людини та брав участь у складанні акту про захист довкілля.

У 1988 році Байден, як голова сенатського комітету з міжнародних відносин, відвідав Москву на запрошення голови президії Верховної Ради СРСР Андрія Громико. Під час зустрічі вони обговорювали ратифікацію радянсько-американського Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності.

Президентські перегони 1988

9 червня 1987 року Байден заявив, що братиме участь на виборах президента США. На той час він очолював юридичний комітет у Сенаті та був популярним як молодий ліберальний політик та експресивний оратор. Байден оголосив про те, що хоче скасувати нововведення епохи Рейгана. Він непогано почав виборчу кампанію та навіть якийсь час лідирував серед кандидатів від Демократичної партії за обсягом зібраних спонсорських коштів (фандрейзинг). Проте восени розкрилися деталі з біографії Байдена: всупереч його запевненням про те, що він був найкращим випускником підготовчої школи, університету та юридичного коледжу, журналісти виявили його справжні результати, які показували, що в нього були погані оцінки. Крім того, під час навчання в юридичному коледжі він був звинувачений у плагіаті.

У вересні 1987 року пресслужба Майкла Дукакіса (Michael Dukakis), іншого кандидата від Демократичної партії, розповсюдила відеозапис, на якому порівнювалися виступи Байдена та чинного лідера Лейбористської партії Великої Британії Ніла Кіннока (Neil Kinnock): з'ясувалося, що Байден копіював багато фраз британського лейбориста. Після цих скандалів 23 вересня 1987 року Байден зняв свою кандидатуру з виборів, оголосивши про те, що його задушила «гіпертрофована тінь минулих помилок».

1988 року в Байдена діагностовано аневризму двох судин головного мозку, в критичному стані він був доставлений у шпиталь, де йому була зроблена термінова операція. Байден зміг повернутися до роботи в Сенаті через 7 місяців після неї.

Законодавча діяльність

Байден переобирався в Сенат від штату Делавер в 1990, 1996 і 2002 роках, щоразу набираючи близько 60 відсотків голосів виборців. На посту голови юридичного комітету Сенату Байден був автором багатьох законів, зокрема Закону про боротьбу з насильством та правоохоронну діяльність (Violent Crime Control and Law Enforcement Act of 1994), що збільшив повноваження та фінансування поліції, і що розширило сферу застосування федерального законодавства на противагу законодавствам окремих штатів. Також він був одним з авторів Акту про протидію насильству над жінками (Violence Against Women Act of 1994), прийнятого Сенатом 1994 року й визнаного 2000 року Верховним судом неконституційним.

1997 року став впливовою особою в комітеті з зовнішньої політики Сенату. Позиція Байдена щодо Югославії зіграла велику роль в ухваленні рішень президентом Біллом Клінтоном. Байден першим називав Слободана Милошевича військовим злочинцем, також він запропонував мусульманам-боснійцям почати розслідування воєнних злочинів югославського керівництва і потім був активним прихильником завдання повітряних ударів по Сербії. Байден очолював зовнішньополітичний комітет уперше з середини 2001 до початку 2003 року. На цій посаді, після терактів 11 вересня 2001 року, підтримав військове втручання до Афганістану. Байден вважав допустимим вторгнення до Іраку за умови, що всі дипломатичні шляхи зі зміщення Саддама Хусейна були вичерпані, проте 2002 року він підтримав резолюцію Сенату про військову інтервенцію. Крім того, він виступав проти створення національної протиракетної оборони США (НПРО). У червні 2007 року, після того, як демократи повернули собі більшість у Сенаті, Байден знову став головою зовнішньополітичного комітету. На цій посаді Байден оголосив про те, що підтримує іракський федералізм і хоче розділення Іраку між курдами, шиїтами та сунітами.

Залишаючись членом правового комітету Сенату, Байден став одним з авторів нового закону про кримінальні злочини 2007, що посилив відповідальність за злом комп'ютерів, файлообмін матеріалами, захищеними авторськими правами, і дитячу порнографію. З 2004 року Байден очолював кокус (неформальне об'єднання конгресменів) по боротьбі з наркотиками, був автором законів про посилення відповідальності за розповсюдження та застосування кетаміну, флунітразепаму й «екстазі». Також Байден був серед авторів закону про підвищення доступності вищої освіти в США та нового законодавства про безпеку на залізницях.

2004 року відмовився від участі на виборах президента, і, коли його ім'я було назване серед ймовірних кандидатур напарника Джона Керрі, він порадив кандидатові від демократів взяти за віцепрезидента республіканця Джона Маккейна.

Участь у президентських перегонах 2008 р.