Дональд А(ллен) Воллгайм (1 жовтня 1914 — 2 листопада 1990) — американський письменник-фантаст, , та видавець фантастики. Як автор, він публікував під своїм іменем, а також під псевдонімами, зокрема Дейвід Ґріннелл, Мартін Пірсон і Даррелл Г. Рейнор. Один із засновників товариства «Футуріанці», він мав провідний вплив на розвиток наукової фантастики та фанатів у Сполучених Штатах 20-го століття. Урсула К. Ле Ґуїн назвала Воллгайма «суворим, надійним редактором «Ейс Букс» у пізню пульпаліньянську еру, 1966 і 1967 роки», коли він опублікував її перші два романи у виданнях «».
Профіль
Причетність до наукової фантастики Перше видання «Енциклопедії наукової фантастики» 1979 року називає Воллгайма «одним із перших і найзапекліших шанувальників наукової фантастики». Він опублікував численні фанзини та був співредактором ранніх «». Його важливість для перших фанів описана в книзі 1974 року «Безсмертний шторм» Сема Московіца та в книзі 1977 року «Футуріанці» Деймона Найта.
Воллгайм організував захід, який пізніше вважався першим американським конгресом наукової фантастики, коли група з Нью-Йорка зустрілася з групою з Філадельфії 22 жовтня 1936 року у Філадельфії. Сучасна Філконська конвенція стверджує походження від цієї події. За результатами цієї зустрічі були сформовані плани регіональних і національних зустрічей, у тому числі першої в історії Волдкон.
Воллгайм був членом Нью-Йоркської ліги наукової фантастики, одного з клубів, заснованих Х'юґо Ґернсбеком для просування наукової фантастики. Коли оплата за перше оповідання, яке він продав Гернсбеку, не надійшла, Воллгайм створив групу з кількома іншими авторами та успішно подав позов про виплату. Його виключили з Ліги наукової фантастики як «підривний вплив» але пізніше відновили. З випуску Gernsback's Wonder Stories у вересні 1935 року:
1937 року Воллгайм заснував , чиє перше листування (липень 1937 року) включало таку його заяву: «Є багато шанувальників, які бажають висловитися, але не наважуються, боячись бути змушеними продовжувати так, і тому занепокоєння та час, який витрачають підписки та реклама. Ми створили це для них і для фаната, який визнає, що це його хобі, а не його справа ФАПА". У 1938 році разом із кількома друзями він заснував « Футуріанців» — мабуть, найвідоміший із клубів наукової фантастики. У той чи інший час серед членів були Айзек Азімов, Фредерік Пол, Сиріл Корнблас, Джеймс Бліш, , Джудіт Мерріл, , , Деймон Найт, та . 1943 року Воллгайм одружився з іншою футуріанкою Елсі Балтер (1910–1996). З цього вийшов виявилося міцний шлюб та видавничий партнерство.
Після 1940 року футуріанці стали менш орієнтованими на фанів і стали більш професійними. Його конференції та семінари були зосереджені на написанні, редагуванні та публікації, і багато його членів цікавилися всіма трьома.
Письменництво
Перше оповідання Воллгайма, «Людина з Аріеля», було опубліковано в січневому випуску «Вандер сторіс» за січень 1934 року, коли йому було дев'ятнадцять.
Йому не заплатили за цю історію, і коли він дізнався, що іншим авторам також не заплатили, він сказав про це у Бюлетені Гільдії земних фантастичних наук. Зрештою видавець Г’юго Гернсбек погодився з Воллгаймом та іншими авторами в позасудовому порядку за 75 доларів. Однак, коли Воллгайм подав ще одне оповідання («Космічна лінза») під псевдонімом Міллард Верн Гордон, він знову був ошуканий Ґернсбеком, який опублікував його у випуску за вересень 1935 року. Його третє відоме оповідання було опубліковано у «Fanciful Tales of Time and Space» восени 1936 року, фан-журналі, який він сам редагував. Того року він також опублікував і відредагував ще один короткочасний фанзин, Фантаграф («Phantagraph»).
Оповідання Воллгайма регулярно публікувалися з 1940 року; водночас він ставав важливим редактором. У 1950-60-х роках писав переважно романи. Він зазвичай використовував псевдоніми для творів, орієнтованих на дорослих, і писав дитячі романи під своїм ім'ям. Помітними та популярними були вісім книжок для дітей «Майк Марс», які досліджували різні аспекти космічної програми НАСА. Добре сприйняли також книжки «Таємниця» для юних читачів: «Таємниця кілець Сатурна» (1954), «Таємниця супутників Марса» (1955), «Таємниця дев’ятої планети » (1959). Як Мартін Пірсон він опублікував серію «Аякс Калкінс», яка стала основою для його роману «Орбіта долі» (1962). Продовження «Пункт призначення — Сатурн» було опубліковано в 1967 році у співпраці з Ліном Картером. Творці Всесвіту (1971) — це обговорення тем і філософії наукової фантастики.
на основі одного з оповідань Воллгайма, «Міміка», режисером та співавтором сценарію Гільєрмо дель Торо було знято художній фільм «Мутанти», який вийшов на екрани в 1997 році..
Його донька заявила: «У справжньому редакторському стилі він був чесним щодо якості своїх власних творів. Він вважав, що це було в кращому випадку справедливим або середнім. Він завжди знав, що його великий талант як редактора».
Кар'єра редактора та видавця Роберт Сілвеберґ сказав, що Воллгайм був «однією з найвизначніших постатей у видавництві американської наукової фантастики 20-го століття», додавши: «Можна з упевненістю стверджувати, що він був найвизначнішою постаттю, яка значною мірою сприяла розвитку наукової фантастики у форматі м'яких обкладинок, антологій наукової фантастики та зародком всього посттолкієнівського буму фентезі».
був «однією з найвизначніших постатей у видавництві американської наукової фантастики 20 століття», додавши:».
Наприкінці 1940 року Воллгайм помітив на газетних кіосках новий журнал під назвою «Stirring Detective and Western Stories». Він написав видавництву «Albing Publications», щоб дізнатися, чи не зацікавлені вони в додаванні науково-фантастичного видання до свого списку, і його запросили зустрітися з ними. Однак вони не мали капіталу і гарантували йому зарплату, лише якщо журнали будуть успішними. Він звернувся до деяких своїх однодумців-футурістів, щоб отримати безкоштовні історії (деякі публікувалися під псевдонімами, щоб захистити свою репутацію перед платними редакторами). Це призвело до того, що Воллгайм редагував два найперші періодичні видання, присвячені науковій фантастиці, журнали і «Stirring Science Stories», починаючи з лютого 1941 року. Після того, як пізніше в 1941 році журнали були скасовані, Воллгайм зміг знайти іншого видавця, Manhattan Fiction Publications, і з’явився четвертий номер Stirring, датований березнем 1942 року. Обмеження військового часу перешкодили продовженню публікації, і більше не було випусків жодної з назв.
Воллгайм відредагував першу антологію наукової фантастики, яка вийшла на масовий продаж, «Кишенькову книгу наукової фантастики» (1943). Це також була перша книга, яка містила в назві слова «наукова фантастика». До нього увійшли твори Роберта А. Гайнлайна, Теодора Стерджена, , Стівена Вінсента Бенета, Амброуза Бірса та Герберта Веллса. У 1945 році Воллгайм відредагував першу антологію у твердій обкладинці від великого видавництва та перший омнібус, The Viking Portable Novels of Science. Він також редагував першу антологію оригінальної наукової фантастики «Дівчина з голодними очима» (1947), хоча є докази того, що ця остання спочатку мала бути першим номером нового журналу.
У період між 1947 і 1951 роками він був редактором у новаторському видавництві Avon Books у м’якій обкладинці, де він зробив доступними дуже доступні видання творів Ебрагема Меррітта, Г. П. Лавкрафта та космічної трилогії Клайва Стейплза Льюїса «Тиха планета», принісши цим маловідомим раніше авторам широку популярність. читацька аудиторія. Протягом цього періоду він також редагував вісімнадцять номерів впливового «Avon Fantasy Reader», а також три журналу . Ці періодичні видання містили переважно передруки та кілька оригінальних оповідань.
У 1952 році Воллгайм залишив Avon, щоб працювати на AA Wyn у Ace Magazine Company та очолив новий список книг у м’якій палітурці, «Ейс Букс». У 1953 році він представив наукову фантастику в лінійці Ace і протягом 20 років як головний редактор відповідав за їхній багатожанровий список і, що для нього найважливіше, їхній відомий науково-фантастичний список. Воллгайм винайшов серію «Ace Doubles», яка складалася з пар книг, як правило, різних авторів, переплетених спиною до спини двома «передніми» обкладинками. Оскільки ці парні книги мали вміщувати фіксовану загальну довжину сторінки, одну або обидві зазвичай скорочували, щоб відповідати, і Воллгайм часто вносив інші редакційні зміни, як свідчать відмінності між романом Пола Ендерсона «Війна крилатих людей» та його остаточним переглянуте видання, Людина, яка вважає. Серед авторів, які дебютували в м’якій обкладинці в Ace Doubles, були Філіп К. Дік, Семюел Р. Ділейні, Лі Брекетт, Урсула К. Ле Ґуїн і Джон Браннер. Перша книга Вільяма С. Барроуза, «Наркота», була опублікована як Ace Double. Воллгайм також допоміг розробити Меріон Зіммер-Бредлі, Роберта Сілвеберґа, Аврама Дейвідсона, Фріца Лайбера, Андре Нортона, Томаса Барнетта Свонна, Джека Венса та Роджера Зелазні та інших. Під час роботи в Ace він разом із співредактором започаткував щорічну серію антологій «The World's Best Science Fiction», першу збірку, яку вони вважали найкращими оповіданнями минулого року з журналів, колекцій у твердій обкладинці, м’якої палітурки та інших антологій.
На початку 1960-х років «Ейс Букс» знову представило роботу Едгара Райса Берроуза, яка давно вже не друкувалася, а в 1965 році «Ейс Букс» купило права на друкування «Дюни» в м’якій обкладинці (назва Герберта стурбувала Воллгайма, який боявся, що її приймуть за вестерн). Згодом «Ейс Букс» представив окремі книжки в м’якій палітурці та став одним із видатних жанрових видавців. Ейс і Баллантайн домінували у науково-фантастичній фантазії в 1960-х роках і побудували жанр, публікуючи оригінальні матеріали, а також перевидання.
Судові тяжби з Толкіним
До 1960-х років жодне велике американське видавництво в м’якій палітурці не публікувало фентезі. Вважалося, що на нього немає суспільного попиту і він не продаватиметься. Воллгайм опублікував несанкціоноване видання «Володаря кілець» Дж. Р. Р. Толкіна в м’якій обкладинці у трьох томах. Це було перше масове видання епопеї Толкіна в м’якій палітурці. Воллгайм не вважав себе шанувальником фентезі. В інтерв’ю 2006 року його донька Бетсі Воллгайм сказала:
Цей рахунок був оскаржений Толкіном, який стверджував, що він ніколи не отримував жодного повідомлення від «Ейс» до публікації їх версії. У будь-якому випадку, Толкін раніше дозволив видання «Гоббіта» та «». у м’якій палітурці. У листопаді 1965 року було опубліковано офіційне видання Ballantine у м’якій обкладинці «Володаря кілець». Згодом «Ейс» погодився припинити публікацію несанкціонованого видання та заплатити Толкіну за їх продаж після кампанії фанатів Толкіна в США. Суд 1993 року визначив, що лазівка в авторському праві, запропонована «Ейс Букс», була недійсною, а її видання в м’якій обкладинці було визнано порушенням авторського права згідно із законодавством США (на той час США ще не приєдналися до , і більшість законів про книги існували для захисту вітчизняних творів від іноземних порушень, коли вони перевищили обмеження на імпорт і не змогли поновити їх тимчасове авторське право). Однак у некролозі «Локусу» для Дональда Воллгайма з’являється більше деталей:
Фундація DAW Books Воллгайм покинув Ace у 1971 році. Фредерик Пол описує обставини:На жаль, коли Він помер [у 1968 році], компанія була продана консорціуму на чолі з банком. ... Мало хто з них мав хоч якийсь досвід видавничої діяльності, перш ніж керувати Ace. Це показало. Невдовзі рахунки не оплачувалися, авторські аванси та гонорари затримувалися, бюджети скорочувалися, і більшу частину часу Дональд витрачав на те, щоб заспокоїти авторів та агентів, які були обурені та мали повне право бути на шляху. їх лікували.