Боб Ма́рлі (Bob Marley), справжнє ім'я Роберт Неста Марлі (Robert Nesta Marley; 6 лютого 1945, Сент-Енн, Ямайка — 11 травня 1981, Маямі, Флорида, США) — виконавець регі, перший артист Ямайки, що зумів досягти міжнародного визнання. У своїх піснях він розповідав про труднощі і щоденну боротьбу народу Ямайки, створюючи портрети людей пригноблених і обділених, але щирих, світлих, натхненних, що було невичерпним джерелом їхньої сили. Його хист і темперамент залишили яскравий слід у творчості багатьох поколінь етнічних музикантів. Завдяки йому сонячна музика Ямайки стала невід'ємною частиною світової музичної культури.
Дитинство Народився 6 лютого 1945 року в селі Найн-Майлз (Nine-Miles), провінція Сент-Енн, Ямайка. Його батько, Норвал Сірклей Марлі, служив офіцером морського флоту, коли познайомився з 18-літньою тубільною дівчиною, майбутньою матір'ю Боба Марлі. Занадто велика різниця у віці й соціальному статусі не принесла цій родині щастя. Роберт був ще дитиною, коли залишився без батька. Після декількох років життя в Найн-Майлз, 14-річним підлітком він вирушив на пошуки щастя в Кінгстон, столицю Ямайки. Роберт став учнем місцевого співака Джо Гіггса (Joe Higgs) і тоді ж познайомився, і близько зійшовся з Невілом О'Райлі Лівінгстоном (Neville O'Riley Livingstone) на прізвисько Банні (Bunny). Зблизила їх, причому на довгі роки, звичайно ж, любов до музики.
Початок творчої діяльності У 1962 році Боб Марлі записав перший сингл «Judge Not», але, не зумівши поділити гонорар із продюсером Леслі Конгом (Leslie Kong), порвав з ним відносини. У 1963 році Марлі зібрав свій першій гурт, який назвав Teenagers. Учасниками гурту були Пітер Тош (Peter Tosh), Банні Лівінгстон, Джуніор Брейтвейт (Junior Braithwaite), Бенерлі Келсо (Benerly Kelso) і Черрі Сміт (Cherry Smith). Гурт не раз змінював назву, називався Wailing Rudeboys, поки нарешті не перетворився в The Wailers. Незабаром у легендарній Studio One команда вже записувала свою першу серйозну роботу — сингл «I'm Still Waiting» із продюсером Коксоном Доддом (Coxsone Dodd).
На початку 1966 року, попри перший успіх і близько 70 уже готових пісень, учасники Wailers розбіглися хто куди. У лютому Боб Марлі одружився з Ритою Андерсон (Rita Anderson), вокалісткою групи Soulettes, і перебрався з нею в США, де жила його мати. Молоде сімейство поселилося в Нью-Йорку, і Боб знайшов роботу на фабриці. Його ентузіазму ледь вистачило на півроку. Повернувшись у жовтні 1966 року на Ямайку, він реанімував Wailers з участю Лівінгстона і Тоша. Усі троє музикантів до того часу примкнули до растафаріанів, адептів домінуючої на Ямайці віри Растафарі, що значно вплинула на світогляд Боба Марлі і всю його музичну творчість. Сам Марлі пізніше в інтерв'ю розповідав, що на нього значною мірою вплинули Маркус Гарві і Хайле Селассіє I
У 1968 році Wailers налагодили стосунки з продюсером Денні Сімсом (Danny Sims) і записали з ним масу нового матеріалу, хоча їхнє співробітництво протривало усього рік. Його замінив Лі «Скретч» Перрі (Lee «Scratch» Perry), під керівництвом якого музиканти зробили нові версії найвідоміших своїх пісень: «My Cup», «Duppy Conqueror», «Soul Almighty», «Small Ахе» й інших. За допомогою бек-групи Upsetters, що залучав Лі Перрі, у цей період Wailers додали звучанню регі ті характерні риси, що дозволили йому упевнено вийти на світовий музичний ринок: оригінальні ритми, могутній вокал і винахідливе продюсування.
Музиканти Upsetters, басовитий Естон Барретт (Aston «Family Man» Barrett) і його брат, барабанщик Карлтон Барретт (Carlton Barrett) у 1970 році влилися в ряди Wailers. Через рік команда заснувала власний незалежний лейбл Tuff Gong і встигла випустити трохи синглів, перш ніж вирушити до Лондона, де були узаконені їхні взаємини з компанією звукозапису Island Records, що взяла під свою опіку новостворений лейбл.
Світова слава Альбом 1973 року «Catch a Fire», дебют на Island Records, був у той же час і перший альбом групи, виданим за межами Ямайки. Платівка принесла Wailers вдачу, інтерес до регі виявили меломани за межами Ямайки, що підтвердили гастролі групи в Америці і Великій Британії. Wailers продовжували завойовувати європейську й американську аудиторії, виступаючи на розігріві в таких ведучих артистів, як, наприклад, Брюс Спрінгстін (Bruce Springsteen). Скуштувавши перших плодів справжнього успіху, Лівінгстон і Тош вирішили вирушити в сольне плавання. Боб Марлі продовжив творчу кар'єру, заручившись підтримкою тріо I — Threes, у якому, крім його дружини Рити Марлі, грали також Марсія Гріффіт (Marcia Griffith) і Джуді Моватт (Judy Mowatt). Колектив Марлі з заново перетасованим складом одержав назву Bob Marley and the Wailers. Вони продовжували багато їздити з концертами аж до 1975 року, коли підійшов час розібратися з накопиченим матеріалом. З нових напрацювань вийшов міцний альбом «Natty Dread» (1975), перший у кар'єрі групи альбом, що потрапив у британський Тор-40 і американський Тор-100. Найефектнішим номером на альбомі був сингл «No Woman, No Cry», класичний зразок творчості Марлі, що піднявся на першу позицію англійського чарта.
Тріумфом Bob Marley and the Wailers у Великій Британії стали два шоу в лондонському залі Lyceum Ballroom, що пройшли з великим ажіотажем. Блискуче відігравши концерти для глядачів усіх рас і відтінків шкіри, за матеріалами двох виступів група підготувала концертний альбом «Live» (1975).
Популярність екзотичної команди росла по наростаючій, підкріплювана усе більш високою якістю нових релізів. У 1976 році пластинка «Rastaman Vibration» стрімко злетіла в чартах багатьох країн світу, потрапивши в Тор 10 Сполучених Штатів. Сингл «Roots, Rock, Reggae» скорив Тор 40 R&B-чарту США. Ігнорувати це явище, що зайняло свою унікальну нішу в поп-мейнстімі, було вже неможливо. Важливим свідченням визнання стало звання кращої групи 1976 року, за результатами опитування читачів журналу «Rolling Stone».
В міру зростання інтересу до творчості чорношкірого музиканта у світі, змінювалося і ставлення до нього на батьківщині. Боба Марлі почали сприймати як культову фігуру, національний символ, майже міфічного персонажа, кожне слово якого підхоплювалося і передавалося з вуст у вуста.
У 1977 році з'явився альбом Bob Marley and the Wailers «Exodus», кульмінаційна крапка в кар'єрі артиста. По усьому світі розлетілися хіти «Jamming», «Waiting in Vain», «One Love/People Get Ready», а сингл «Exodus» став найвищим досягненням команди в американських рейтингах продажів, відзначивши в Тор 20 чарта R&B. У створенні альбому брав участь розширений колектив музикантів, що включав, крім фронтмена і тріо I-Threes, також братів Барретів і лід-гітариста Джуліана «Джуніора» Марвіна (Julian (Junior) Marvin).
Через рік Марлі представив ще один LP «Kaya» (1978), що включав яскраві композиції «Is This Love» і «Satisfy My Soul». У Великій Британії диск прийняли чудово, він відзначився в першій п'ятірці національного рейтингу продажів, а сингл «Is This Love» зафіксований в англійському Тор 10. У США інтерес до альбому був набагато нижчим, в ефірі американських радіостанцій до того часу домінували диско і нова хвиля.
Новий студійний лонг-плей «Survival» Марлі записав у 1979 році. Британські шанувальники команди гарантували йому влучення в Тор 20. У червні 1980 року світ побачив 12-й альбом артиста — «Uprising» («Повстання»). Диск став наступним комерційним успіхом музиканта, у першу чергу у Великій Британії. Альбом «Uprising» і хіт-сингл «Could You Be Loved» скорили Тор 10. Останнє «повстання» Боба Марлі закінчилося трагічно. Відкривши велике світове турне чудовим виступом у тільки що звільненому Зімбабве, Bob Marley and The Wailers почали об'їжджати країну за країною, причому з величезним успіхом. Наприклад, їхній концерт просто неба у Мілані зібрав понад 100 тисяч глядачів. З не меншим захопленням музиканта вітали на Ямайці, але через погане самопочуття він не зміг відіграти на батьківщині всі заплановані концерти. Навесні 1981 року команда приїхала в Сполучені Штати. Під час шоу в нью-йоркському Центральному парку артист прямо на сцені знепритомнів. У госпіталі з'ясувалося, що в нього тяжка форма раку шкіри — меланома. Хвороба зайшла надто далеко, мали місце численні метастази.
Смерть Боб Марлі пішов з життя 11 травня 1981 року. Йому було 36 років. Його смерть і кінець кар'єри The Wailers не зупинили нову хвилю інтересу до його творчості. Рита Марлі, яка все життя підтримувала і супроводжувала чоловіка, після його смерті спробувала почати сольну кар'єру. Деякі її пісні, наприклад, «One Draw», «Many Are Called» і «Play Play», звернули на себе увагу меломанів, але до середини 1980-х років вона майже цілком відійшла від шоу-бізнесу і присвятила себе родині — адже за роки музичної активності Боба Марлі Рита паралельно з концертами і студійними записами встигла народити сімох дітей. Дейвід, старший син Боба Марлі, відомий більше як Ziggy, досить успішно вибудував свою артистичну кар'єру і став популярним поп-виконавцем, очолюючи групу Melody Makers. Це сімейний «бізнес»: у колективі залучені ще троє дітей Боба Марлі — Седелея (Cedelia), Стівен (Stephen) і Шерон (Sharon). Сингл Melody Makers 1988 року «Tomorrow People» скорив Тор 40 США. Ще троє нащадків Боба Марлі — Даміан (Damian), Джуліан (Julian) і Кай-Мані (Ky-Mani), теж обрали музичну кар'єру.
Дискографія РікНазваПримітки1970Soul RebelsСтудійний альбом1973Catch A FireСтудійний альбом1973Burnin'Студійний альбом1974Rasta RevolutionСтудійний альбом1974Natty DreadСтудійний альбом1975Live!Запис концерту в «Lyceum Theatre», Лондон, липень 19751976Rastaman VibrationСтудійний альбом1977ExodusСтудійний альбом1978Студійний альбом1978Babylon by BusЗаписи з концертів в Європі1979SurvivalСтудійний альбом1980UprisingСтудійний альбом1984Збірка; завдяки його популярності, неодноразово пізніше виходив в різних доповнених версіях1991Talkin' BluesЗапис концерту в «Record Plant», Сан-Франциско, 19732003Live At The RoxyЗапис концерту в «Roxy», Голлівуд, травень 1976
Також Альбом Рік Лейбл The Wailing Wailers 1966 Studio One The Best of the Wailers 1970 Beverley's Soul Rebels 1970 Upsetter/Trojan Soul Revolution 1971 Upsetter/Trojan Soul Revolution Part II 1971 Upsetter/Trojan African Herbsman 1973 Upsetter/Trojan Rasta Revolution 1974 Upsetter/Trojan Catch a Fire 1973 Island/Tuff Gong Burnin| 1973 | Island/Tuff Gong |- | Natty Dread | 1974 | Island/Tuff Gong |- | Rastaman Vibration | 1976 | Island/Tuff Gong |- | Exodus | 1977 | Island/Tuff Gong |- | Kaya | 1978 | Island/Tuff Gong |- | Survival | 1979 | Island/Tuff Gong |- | Uprising | 1980 | Island/Tuff Gong |- | Confrontation (posthumous) | 1983 | Island/Tuff Gong |- | colspan="3" style="background-color:#66AAFF;" | Концертні альбоми|- | Live! | 1975 | Island/Tuff Gong |- | Babylon by Bus | 1978 | Island/Tuff Gong |- | Talkin' Blues (записано в 1973) | 1991 | Island/Tuff Gong |- | Live at the Roxy (записано в 1976) | 2003 | Island/Tuff Gong |- | colspan="3" style="background-color:#66AAFF;" | Компіляції|- | Legend | 1984 | Island/Tuff Gong |- | Reggae Greats | 1984 | Island/Tuff Gong |- | Rebel Music | 1986 | Island/Tuff Gong |- | Songs of Freedom | 1992 | Island/Tuff Gong |- | Natural Mystic: The Legend Lives On | 1995 | Island/Tuff Gong |- | Bob Marley: Reggae Legend | 1999 | St. Clair |- | One Love: The Very Best of Bob Marley & The Wailers | 2001 | Island/Tuff Gong |- | Bob Marley and The Wailers: Trenchtown Rock (Anthology '69 — '78) | 2002 | Trojan Records |- | Gold | 2005 | Island/Tuff Gong |- | Africa Unite: The Singles Collection | 2005 | Island/Tuff Gong |- | colspan="3" style="background-color:#66AAFF;" | Компіляція записів пісень в Studio One 1963—1966|- | One Love at Studio One (double CD) | 1991 | Heartbeat Records |- | Simmer Down at Studio One | 1994 | Heartbeat Records |- | Wailing Wailers at Studio One | 1994 | Heartbeat Records |- | The Toughest — collection of Peter Tosh's Studio One recordings | 1996 | Heartbeat Records |- | Destiny: Rare Ska Sides from Studio One | 1999 | Heartbeat Records |- | Wailers and Friends