Мері Вітон Калкінс (; 30 березня 1863 — 26 лютого 1930) — американська філософка і психологиня, чия робота стала джерелом теорії та дослідження пам'яті, сновидінь і «Я» у філософії та психології. Калкінс було відмовлено в ступені доктора філософії Гарвардським університетом через її стать.
Калкінс є ключовою фігурою в історії жінок-психологів. У Коледжі Велслі вона заснувала першу психологічну лабораторію для жінок. Була першою жінкою, яка виконала вимоги до докторського ступеня з психології за одностайної підтримки факультету психології Гарвардського університету, хоча університет і відмовився присудити ступінь на тій підставі, що не приймав жінок. Пізніше Калкінс стала президенткою Американської психологічної асоціації та та першою жінкою, яка була президенткою обох асоціацій. 1903 року Калкінс була дванадцятою, обраною колегами, у списку п'ятдесяти психологів з найбільшими заслугами.
Протягом чотирьох десятиліть Калкінс викладала психологію та філософію в Коледжі Веллслі та проводила дослідження в ньому та Гарвардському університеті протягом більшої частини цього часу.
Ранні роки Мері Вітон Калкінс народилася 30 березня 1863 року в Гартфорді, штат Коннектикут. Вона була старшою з восьми дітей. Її батьками були Волкотт і Шарлотта Вітон Калкінси. 1880 року Мері разом із родиною переїхала до Ньютона, штат Массачусетс, щоб розпочати навчання, і залишилася там до кінця свого життя. Родина переїхала до Массачусетсу, тому що батько, який був пресвітеріанським священником, отримав там нову роботуBumb, J. (n.d.). Mary whiton calkins. Retrieved from http://www2.webster.edu/~woolflm/marycalkins.html .
Оскільки батько Мері брав активну участь у нагляді за освітою своїх дітей і планував їхнє навчання, Калкінс змогла вступити до коледжу після закінчення середньої школи. У 1882 році Калкінс вступила на другий курс Сміт-коледжу й провчилася там рік, оскільки після смерті сестри в 1883 році взяла рік перерви в коледжі й навчалася сама. Під час цієї перерви Калкінс мала приватні уроки репетиторства в Греції, а також навчала двох своїх братівDiFebo, H. (n.d). Psyography: Mary whiton calkins. Retrieved from http://faculty.frostburg.edu/mbradley/psyography/marywhitoncalkins.html . 1884 року вона повернулася до Сміт-коледжу, щоб здобути ступінь з антикознавства та філософії.
Після закінчення навчання Калкінс та її родина здійснили вісімнадцятимісячну подорож до Європи, де Мері змогла дослідити Лейпциг, Італію та Грецію. Оскільки Калкінс вивчала антикознавство, то скористалася можливістю провести кілька місяців, подорожуючи та вивчаючи сучасну грецьку мову та античність. Після повернення до Массачусетсу, батько Калкінс призначив їй співбесіду з президентом Коледжу Веллслі, повністю жіночого коледжу, на роботу репетиторки в грецькому відділі. Вона три роки працювала репетиторкою, а потім і викладачкою грецького відділу. Професор факультету філософії помітив чудове викладання Калкінс і запропонував їй посаду викладати психологію, яка була новою для навчальної програми факультету філософії. Калкінс прийняла пропозицію за умови, що вона зможе додатково вивчати психологію протягом одного рокуChristopher Green (Producer). (n.d.). Katharine Milar on the first woman president of the APA, Mary Whiton Calkins. [Audio podcast]. This week in the history of psychology. Retrieved from http://www.yorku.ca/christo/podcasts/.
Хоча тогочасні жінки мали освітні можливості для відвідування та викладання в коледжах, Калкінс все ще стикалася з сексизмом у своїй галузі та не мала багато варіантів для здобуття ступеня психології. Вона розглядала психологічні програми в Мічиганському університеті з Джоном Дьюї, Єльському університеті з , з Гренвіллом Стенлі Голлом та Гарвардському університеті з Вільямом Джеймсом. Калкінс висловила зацікавленість у навчанні в лабораторних умовах, специфікації яких на той час мали лише Університет Кларка та Гарвард. Вона прагнула вступу саме до Гарварду, швидше за все, через його близькість до її дому в Ньютоні. Гарвард не дозволяв жінкам навчатися у своєму закладі, але дозволив Калкінс сидіти на лекціях після того, як її батько та президент коледжу Веллслі надіслали листи з проханням про її допуск. Калкінс вирішила відвідувати заняття в Harvard Annex (попередник Коледжу Редкліфф), де викладав .
Кар'єра
За свою кар'єру Калкінс опублікувала 4 книги та понад 100 статей як у галузі психології, так і філософії та цікавилася пам'яттю, а потім і концепцією «Я» у філософії. Калкінс найбільш відома своїми досягненнями в галузі психології та своєю боротьбою за досягнення. Після того, як їй відмовили в здобуття ступеня в Гарварді, Калкінс продовжував працювати й прагнути досягнення рівності.
1903 року вона посіла 12 місце в списку 50 психологів з найбільшими заслугами, що відбулося після того, як Джеймс Маккін Кеттелл попросив десятьох психологів розташувати своїх американських колег у порядку їхніх заслуг.
Початкова психологічна підготовка вплинув на те, щоб Калкінс відвідувала уроки Вільяма Джеймса в Гарварді, де чоловіки були її ровесниками. Проте президент Гарвардського університету виступав проти ідеї, щоб жінка навчалася в одній кімнаті з чоловіками. Під тиском Джеймса та Ройса, а також із петицією батька Калкінса, Еліот все ж дозволив Калкінс вчитися в класах, з умовою, що вона буде просто гостею, а не зареєстрованою студенткою.
Калкінс почала серйозне вивчення психології під керівництвом Вільяма Джеймса, невдовзі після того, як 1890 року було надруковано його відомий підручник «». У своїй автобіографії Калкінс високо оцінювала одне зі своїх перших знайомств з Джеймсом, стверджуючи, що:
Попри те, що Калкінс була дуже вражена філософією Джеймса, і те, що він був ініціатором її залучення до сфери психології, він не був експериментатором, а саме це і було сферою інтересів Калкінс. Поряд із цим вона стверджувала, що врешті-решт саме доктрини Джеймса про транзитивні почуття стосунків, почуття «і», «якщо» та «але», а також концепція свідомості як прагнення до «особистісної форми» могли бути тим, що почало її головний інтерес до себе. Окрім цього, під час навчання з Джеймсом Калкінс уперше запропонувала увагу як тему для однієї зі своїх робіт, однак вона зазначила, що Джеймс насупився через це, оскільки був втомлений від цієї теми.
Експериментальна психологія Після навчання під керівництвом Джеймса Калкінс працювала разом з з Університету Кларка, який згодом допоміг їй у створенні першої психологічної лабораторії, якою керували жінки в Коледжі Велслі. Санфорд навчив Калкінс експериментальним лабораторним процедурам, а також допоміг у створенні та складанні численних лабораторних інструментів для психологічної лабораторії Веллслі. Тоді ж Калкінс також дозволили провести дослідницький проєкт, який передбачав вивчення робіт Санфорда, а також власних снів, записаних протягом семи тижнів. Вона записала 205 снів, а Санфорд — 170. Вони прокидалися за допомогою будильника в різні години ночі й записували свої сни в момент пробудження. Вони спали з блокнотом прямо біля ліжка, щоб якомога швидше записувати сни. Кожного ранку Санфорд і Калкінс вивчали всі записи, незалежно від того, чи здавалися вони дріб'язковими, чи значними. Вони також врахували різні типи снів і виявили елементи різних емоцій.
У рамках проєкту також розглядалося співвідношення сну зі свідомим життям наяву з розрізненням людей і місць у сновидіннях. Калкінс пояснювала у своїй автобіографії, що сон «просто відтворює в загальних рисах осіб і місця нещодавнього чуттєвого сприйняття, і що його рідко асоціюють з тим, що має першорядне значення в досвіді неспання». Калкінс і Сенфорд розглядали втрату ідентичності уві сні як «зміну або подвоєння самосвідомості… але весь час людина усвідомлює, що вона є собою».
Дослідження Калкінс цитував Зигмунд Фрейд, коли створював свою концепцію сну. Калкінс також стверджувала, що фрейдисти того часу були «поверхнєво стурбовані „явним змістом“ сновидінь». Результати нещодавнього дослідження, проведеного Монтангеро та Каваллеро (2015), свідчать про те, що послідовні події снів учасників їхнього дослідження рідко були правдоподібними, і часто здавалося, що вони не мали жодного відношення одне до одного. Це свідчить про те, що сни мають мало прихованого значення, і підтверджує висновки оригінального дослідження снів Мері Калкінс.
Лабораторія психології та курси у Веллслі
1891 року Калкінс повернулася до Веллслі як викладачка психології на факультеті філософії. Через 12 років після того, як Вільгельм Вундт заснував першу психологічну лабораторію в Лейпцигу, Німеччина, Калкінс заснувала першу психологічну лабораторію, яка була створена жінкою (1891), і першу лабораторію, засновану в жіночому коледжі. Лабораторія була профінансована на 200 доларів США, тоді як усі інші подібні лабораторії того часу фінансувалися на 800 доларів або більше. Калкінс мала багато апаратів, розташованих у прилеглих приміщеннях. Її лабораторія була на горищі п'ятого поверху коледжу Велслі. Після створення лабораторія швидко набула популярності — на першому курсі «психологія, що розглядається з фізіологічного погляду», яку викладала Калкінс, здобула понад п'ятдесят студентів. Ці студенти навчалися в різних галузях психології та проводили експерименти з таких предметів, як відчуття та асоціації.
1914 року в сусідній фізичній лабораторії спалахнула пожежа, яка в підсумку згоріла разом з прилеглими, серед яких була і лабораторія Калкінс. Під час пожежі ніхто зі студентів і викладачів не постраждав, але перша психологічна лабораторія, створена жінкою, була знищена. Згодом лабораторія була перебудована, і пізніше змінила Калкінс в управлінні.
Подальша освіта Коли Калкінс почала будувати плани щодо продовження своєї психологічної освіти, поради від Сенфорда зневірили її щодо школи Джона Гопкінса й школи Кларка, оскільки Калкінс припустила, що в них навряд чи прийматимуть жінок як студентів, як це було в Гарварді. Сенфорд заохочував Калкінс досліджувати програми в Європі, припускаючи, що Гуго Мюнстерберг допускає студенток до своєї лабораторії у Фрайбурзі, Німеччина, оскільки бачив на фотографіях з лабораторії Мюнстерберга жінку. Висловивши Джеймсу бажання працювати з Мюнстербергом, Калкінс дізналася, що незабаром Мюнстерберг приїде працювати в Гарвард.
За три роки навчання під керівництвом Мюнстерберга Калкінс опубліковала кілька робіт, зокрема дослідження, яке вона проводила разом із Санфордом про сновидіння, та її першу статтю про асоціації. У своїй автобіографії Калкінс описула Мюнстерберга як «людину глибокого навчання, високої оригінальності та разючої багатогранності». Інша робота з Мюнстербергом охоплювала подальше вивчення снів, яке Калкінс почала зі Сенфордом. Мюнстерберг навчав Калкінс лабораторним експериментам, ставлячи дослідницьку задачу, засновану на записах, які вони двоє робили зі своїх снів протягом кількох тижнів. Протягом цих тижнів вони прокидалися за будильниками в різні години ночі, записували свої сни, а потім інтенсивно їх вивчали. Мюнстерберг і Калкінс дійшли висновку, що сни були нічим іншим, як відтворенням «осіб, місць і подій нещодавнього чуттєвого сприйняття».