Іва́н Вас́ильович на прізвисько Гро́зний або Іва́н IV (; 25 серпня 1530, с. Коломенське поблизу Москви — , Москва) — великий князь московський з 1533, перший московський цар з 1547. Його батько Василій III московський походив з роду Калитовичів, молодшої гілки роду владимирських Юрійовичів, династії Рюриковичів, а мати Олена Глинська походила з українсько-литовського роду князів Глинських, нащадків золотоординського темника Мамая. Увійшов в історію Росії як дуже суперечлива особистість: з одного боку — як жорстокий тиран і людина з хворобливою психікоюПсихіатричний «портрет» Івана Грозного окреслив відомий російський психіатр П. І. Ковалевський (1849—1923), див.: Ковалевскій П. И. Іоаннъ Грозный и его душевное состояніе: психіатрическіе эскизы изъ исторіи. — 4-е изд.. — Харьковъ: Типографія М. Ф. Зильберберга, 1894. — 207 с. (7-е изд. — СПб. : М. И. Акинфеев и И. В. Леонтьев, 1901. — 369 с.)., а з іншого — як реформатор і публіцист, автор літературних «послань» до різних діячівДив.: Послания Ивана Грозного. Подготовка текста Д. С. Лихачева и Я. С. Лурье. Перевод и комментарии Я. С. Лурье. М.- Л., 1951; Переписка Ивана Грозного с Андреем Курбским.- М.: Наука, 1979. (Серия: Литературные памятники.); Иван IV Грозный. Сочинения. — СПб.: Азбука, 2000; Иоанн Грозный. Царская правда / Сост., предисл., комм. В. Г. Манягина. — М.: Алгоритм, Эксмо, 2009. — 320 с.. У сучасній Російській Федерації вважається національним героємТак 14 жовтня 2016 року йому відкрили черговий пам'ятник, цього разу в Орлі. Памятник Ивану Грозному открыли в Орле Грозный царь Иван Васильевич. Штрихи к портрету Ивана IV . Мутья Н. Н. Иван Грозный: историзм и личность правителя в отечественном искусстве XIX—XX вв. — СПб.: Алетейя, 2010. — 496 с. — 1000 экз. — ISBN 978-5-91419-292-8. .
За правління Івана Грозного для вирішення найважливіших державних питань почали скликати Земські собори, укладений Судебник (1550). Проведені реформи суду та управління, зокрема впроваджені елементи самоврядування на місцевому рівні (губна, земська і інші реформи). Після втечі князя Курбського до ВКЛ запроваджена опричнина. При Іванові IV вперше встановлені торговельні зв'язки з Англією (1553)Див. про це: Обзор сношений между Англией и Россией в XVI и XVII столетиях. — Санкт-Петербург: Тип. Имп. Акад. наук, ценз. 1854. — , 66 с.; Любименко И. И. История торговых сношений России с Англией. Вып. I. — Юрьев. 1912. Стр. IV, 1-192; Накашидзе Н. Т. Русско-английские отношения во второй половине XVI в. — Тбилиси: Изд-во ТГУ, 1955. — 156 с. ; Соколов А. Б. Навстречу друг другу. Россия и Англия в XVI—XVIII вв. // Яросл. гос. пед. ин-т им. К. Д. Ушинского, Студ. фонд Яросл. обл. — Ярославль: Верх.-Волж. кн. изд-во, 1992. — 300 с.; Лабутина Т. Л. Англичане в допетровской России. — СПб.: Алетейя, 2013. — 272 с. (Серия: Библиотека Средних веков) та ін. та Голландією, заснована перша друкарня у Москві. Підкорені Казанське (1552) та Астраханське (1556) ханства. У 1558—1583 роках велася Лівонська війна за вихід до Балтійського моря і вперта боротьба проти протекторату кримського хана Девлет I Ґерая. Після перемоги у Молодинській битві (1572) Московська держава укріпила за собою права на Казанське та Астраханське ханства, а також розпочала загарбання Сибірського ханства (1581).
Номінально (з 4 грудня 1533 по 18 березня 1584) правив найдовше серед усіх російських правителів — 50 років і 105 днів.
Ім'я Прізвисько «Грозний» дано йому тому, що у день його народження йшла гроза.
Титули Титулувався як «Государ всієї Русі і великий князь володимирський, і московський, і новгородський, і псковський, і тверський, і пермський, і югорський, і болгарський, та інших».Про титулатуру Івана Грозного докладно див.: Зуборева Г. Ф. Наименования московских царей XVI—XVII вв. (титулярий и неофициальные названия) // Вестник Московского государственного областного университета. Серия «Русская филология». — № 2. — 2010. — С. 80 — 81. У 1576 році імператор Священної Римської імперії Максиміліан II, бажаючи залучити Івана Грозного до військово-політичного союзу проти Туреччини, пропонував йому на майбутнє престол та титул «східного цесаря». Іван IV цілком байдуже поставився до «цесарства грецького», але став вимагати негайного визнання себе царем «всєя Русі», і імператор поступився в цьому принциповому питанні. Беззастережно титул «імператора» вже з 1554 р. визнавався за Іваном IV протестантською Англією (королева Єлизавета). З особливою наполегливістю Іван Грозний домагався визнання його царського титулу Польською та Литовською державами, однак ні ВКЛ, ні Польське королівство, ні об'єднана Річ Посполита ніколи так і не погодилися з цією вимогою. Див.: История дипломатии. Под ред. В. П. Потемкина . — М. — Л. : ОГИЗ, 1941. — Том 1. — С. 203. Частковий (скорочений) його титул, який зазвичай цитують, звучить як: «великий князь Московський, Великий государ, Божою милістю цар і великий князь» (послуговувався таким титулом з 16 січня 1547 р. до 18 березня 1584 р., крім 1575—1576 рр., коли «великим князем» був Симеон Бекбулатович).
Життєпис
Дитинство і юність
Після смерті батька трирічний Іван залишився під опікою матері, яка була його регенткою. Проте замість того, аби за волею Василя ІІІ управляти країною при малолітньому княжичеві разом боярською Думою, куди входили брати покійного великого князя та двадцять боярДив., наприклад: Кулюгин А. И. Энциклопедия российских царей. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. — 448 с. — С. 231., велика княгиня наблизила до себе боярина Івана Телепнєва Овчину-Оболенського, котрий відтоді мав значний вплив на державні справи. Вона також провела ряд реформ (в тому числі грошову).
Княгиня Олена Глинська померла в ніч з 3 на 4 квітня 1538Як писав німецький дипломат З. Герберштайн, велику княгиню отруїли недруги (див.: Сигизмунд Герберштейн. Записки о Московии. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — С. 192.), хоча сам Іван IV ніколи не згадував про те, що її саме отруїли.. Її фаворит боярин Іван Телепнєв Овчина-Оболенський закінчив життя у в'язниці.
У 1538—1547 — до повноліття царевича — тривало боярське правління. Подальший розвиток боярського правління за усталеним поглядом відбувався за такою схемою: до влади прийшли бояри Шуйські (1538—1540), потім їх змінив «уряд» І. Ф. Бєльського (1540—1542), але палацовий переворот у січні 1542 знову привів до влади Шуйських (1542—1543), потім при владі були Кубенські (1544—1546), а в 1546—1547 — бояри ГлинськіДворниченко А. Ю. Российская история с древнейших времен до падания самодержавия. Учебное пособие. — М.: Издательство «Весь мир», 2010. — 944 с. — С. 299..
Іван зростав в умовах палацових переворотів, боротьби за владу ворогуючих між собою боярських родів Шуйських та Бєльських. Вбивства, інтриги і насильство, що оточували його, сприяли розвитку його підозрілості, мстивості й жорстокості. Схильність знущатися над живими істотами проявилася в Івана вже в дитинстві, і щонайближчі схвалювали це.
У кінці грудня 1543 тринадцятилітній князь-сирота вперше показав свій норов — арештував одного із найвпливовіших бояр, князя Андрія Шуйського, та «велів його віддати псарям, і псарі взяша и убіша його, коли тягнули до тюрми». «І з того часу (зауважує літопис) почали бояри від государя страх мати».
Одними із сильних юнацьких вражень царя були «велика пожежа» (див. ) і Московське повстання 1547. У вогні червневої пожежі загинуло 1 700 осіб. Тоді горів Кремль і різні церкви та монастиріТарле Я. М. Государи российские. — М.: Цитадель-трейд, Вече, 2006. — С. 227.. До сімнадцятирічного віку Іван вже вчинив стільки страт і жорстокостей, що сприйняв спустошливу пожежу в Москві в 1547 як відплату за свої гріхи. У посланні до церковного собору 1551 р. він згадував: «Господь карав мене за гріхи то потопом, то мором, і все я не каявся; врешті-решт Бог послав великі пожежі: і ввійшов страх в душу мою, і трепет в кості мої, і збентежився дух мій»Цит. за: Казарезов В. В. Самые знаменитые реформаторы России. — М.: Вече, 2002. — 480 с. — С. 58..
Столицею поповзли чутки, що в пожежі винні «лиходії» Глинські. Після вбивства одного з них, родича царя, бунтівники з'явилися у селі Воробйовому, де сховався великий князь, і зажадали видачі інших Глинських. З великими труднощами вдалося умовити натовп розійтися, переконавши його, що їх у Воробйовому немає. Ледве небезпека минула, цар наказав заарештувати головних змовників і стратити їх.
Вінчання на царство. Військові походи і державні реформи
Улюбленою ідеєю царя, усвідомленою вже в юності, стала думка про необмежену самодержавну владу. Ця ідея спиралася на створену за Василя III концепцію «Москви — Третього Риму», що стала ідеологічним підґрунтям московського самодержавства. Іван, зважаючи, що його бабуся по батькові Софія Палеолог була племінницею останнього візантійського імператора Костянтина XI Палеолога, вважав себе нащадком римських імператорів.
16 січня 1547 року в Успенському соборі Московського Кремля відбулося урочисте вінчання на царство великого князя Івана IV. На нього були покладені знаки царської гідності: хрест Животворящого Дерева, барми і шапка Мономаха.
Самопроголошення Івана царем не вплинуло на визнання за ним цього титулу тогочасним світовим співтовариством: вже з 1554 р. титул «імператора» визнавався за Іваном IV протестантською Англією (королева ЄлизаветаДив.: История дипломатии. Под ред. В. П. Потемкина. — М. — Л.: ОГИЗ, 1941. — Том 1. — С. 203. ); 1562 р. царський титул Івана був підтверджений соборною грамотою константинопольського патріархаДив., наприклад: Савва В. И. Московские цари и византийские василевсы: К вопросу о влиянии Византии на образование идеи царской власти московских государей. — Харьков, 1901. — С. 150. ; з 1576 р. Іван визнавався царем «всєя Русі» імператором Священної Римської імперії Максиміліаном II. І лише Польща та Велике князівство Литовське, а згодом і об'єднана Річ Посполита, ніколи так і не визнали за Іваном IV царського титулу та іменували його великим князем.
Царський титул дозволяв зайняти поважнішу позицію у дипломатичних зносинах із Західною Європою. Великокнязівський титул перекладали як «принц» чи навіть «великий герцог». Титул же «цар» або зовсім не перекладали, або перекладали як «імператор». Московський самодержець тим самим ставав врівень з єдиним у Європі імператором Священної Римської імперії.
З 1549 року правив разом з Вибраною радою (окольничий Олексій Адашев, митрополит Макарій, князь Андрій Курбський, протопоп Сильвестр). У тому ж 1549 засновано Посольський приказ, очолений Іваном Вісковатим; починає формуватися приказна система управління Московського царства.
Іван IV провів ряд реформ, спрямованих на централізацію держави: земську реформу, губну реформу, перебудову армії. У 1550 прийнято новий Судебник Івана IV. У 1549 скликано перший Земський собор, 1551 — Стоглавий собор, що прийняв збірник рішень про церковне життя «Стоглав»Про реформи докладно див. спеціальну монографію О. О. Зиміна (Зимин А. А. Реформы Ивана Грозного: очерки социально-экономической и политический истории России середины XVI в. — М. : Соцэкгиз, 1960. — 511 с. ).
У 1550—1551 особисто брав участь у Казанських походах. У 1552 підкорено Казань, потім Астраханське ханство (1556), в залежність від московитського царя потрапили сибірський хан Єдигер і Ногай Великий.
З 1553 встановлюються торговельні відносини з Англією (див.: Московська торговельна компанія).
Лівонська війна і встановлення опричнини
У 1558 році розпочав Лівонську війну за узбережжя Балтійського моря. Спочатку військові дії розвивалися успішно для Московії. До 1560 армія Лівонського ордена була остаточно розгромлена, а сам Орден перестав існувати.