Литва

Литва́ (), офіційна назва Лито́вська Респу́бліка () — держава в Балтійському регіоні Північної Європи. Одна з трьох країн Балтії. Країна розташована уздовж південно-східного берега Балтійського моря, на схід від Швеції та Данії. На півночі Литва межує з Латвійською Республікою (протяжність кордону 610 км) на сході — з Білоруссю (протяжність кордону 724 км), на південному заході — з Калінінградською обл. Російської Федерації (протяжність кордону 303 км), на півдні — з Польщею (протяжність кордону 110 км). Станом на 2021 рік у Литві проживає 2 мільйони 795 тисяч 175 осіб. Столиця і найбільше місто — Вільнюс. Інші великі міста: Каунас і Клайпеда. Найчисельніша етнічна група держави — литовці, один з балтійських народів. Офіційна мова — литовська.

Протягом століть південно-східні береги Балтійського моря були заселені різними балтійськими племенами. У 1230-х роках Литовські землі були об'єднані у єдину державу князем Міндовгом, який у 1253 був коронований як король Литви. У XIV ст. завдяки стрімкій експансії на схід і південь Велике князівство Литовське перетворилося на найбільшу країну Європи; яка включала нинішню Литву, Білорусь, більшість теренів України, а також частини сучасної Польщі та Росії.

Зближення з Польським королівством почалося з персональної Кревської унії (1385), після якої більшість литовської еліти перейшла з православ'я у католицтво. Польсько-литовський союз здобув важливу перемогу під Грюнвальдом (1410) і зупинив експансію німецьких хрестоносців на польські та литовські землі.

В др. пол. XV ст. внутрішньо-феодальні протистояння (які наклалися на етнічні та релігійні) спричинили послаблення держави, яке продовжувалося і в XVI ст., що сприяло завоюванню значних східних литовських територій Великим князівством Московським. Чергова Литовсько-московська війна (1561—1570) йшла дуже невдало і поразка загрожувала самому існуванню Литовської держави. В цих умовах була укладена Люблінська унія (1569), яка проголосила утворення єдиної держави — Речі Посполитої, куди входили Литва та Польща на правах автономій, при цьому українські землі переходили до складу Польщі. Вступ у війну польського війська переломив хід війни і дозволив відвоювати частину втрачених територій.

Річ Посполита певний час була найсильнішою країною у Східній Європі, але з сер. XVII ст. починається занепад держави через послаблення королівської влади та постійні етнічні й релігійні протистояння. Зрештою сусідні держави з 1772 синхронно здійснили три поділи Речі Посполитої і в 1795 країна припинила своє існування, при цьому більшу частину території Литви анексувала Російська імперія.

Наприкінці Першої світової війни литовські терени були окуповані німецьким військом, але, не зважаючи на це, 16 лютого 1918 було підписано Акт про незалежність Литви, який оголосив про заснування Литовської Республіки (1918—1940), значні території якої у 1920 були окуповані і анексовані Польщею.

У розпал Другої світової війни, у 1940, згідно додаткових умов Пакту Молотова — Ріббентропа, Литву окупував і анексував Радянський Союз, утворивши маріонеткову Литовську РСР. У 1941—1944 країна була окупована нацистською Німеччиною, після чого її знову відвоював Радянський Союз. 11 березня 1990, за рік до офіційного розпуску Радянського Союзу, Литва стала першою державою Балтії, яка оголосила свою незалежність, в результаті чого відновилася сучасна Литовська держава.

Литва — розвинена економіка з високим рівнем доходу і дуже високим показником людського розвитку, дуже високим рівнем життя, і має високі показники громадянських свобод, свободи преси, свободи Інтернету, демократичного управління та миролюбності. Литва є членом Європейського Союзу, Ради Європи, єврозони, Шенгенської угоди, НАТО, ОЕСР та Північного інвестиційного банку.

Етимологія Перша відома згадка назви Литва () — розповідь про святого Бруно 9 березня 1009 року в Кведлінбурзькому літописі. Літопис зафіксував латинізовану форму назви Lietuva: LituaVilnius. Key dates . Заархівовано 18 січня 2007. (вимовляється [litua]). Через відсутність достовірних доказів справжнє значення назви невідоме. На сьогодні вчені все ще дискутують про значення цього слова, існує кілька правдоподібних версійZigmas Zinkevičius. Kelios mintys, kurios kyla skaitant Alfredo Bumblausko Senosios Lietuvos istoriją 1009—1795 m. Voruta, 2005.Dubonis, Artūras (1998). Lietuvos didžiojo kunigaikščio leičiai: iš Lietuvos ankstyvųjų valstybinių struktūrų praeities (Leičiai of Grand Duke of Lithuania: from the past of Lithuanian stative structures (in Lithuanian). Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla..

Природа

Литва є найбільшою за площею та кількістю населення державою з трьох балтійських країн. Її площа становить 65300 км². На заході омивається Балтійським морем, має вихід до Куршської затоки. Координати центру країни: приблизно 55° північної широти й 24° східної довготи. Межує на півночі з Латвією (спільний кордон приблизно 610 км),на сході та південному сході — з Білоруссю (приблизно 680 км), на південному заході — з Польщею (приблизно 110 км), на заході та південному заході — з Калінінградською областю Росії (приблизно 280 км).

За розрахунками деяких сучасних географів біля литовського села Пурнушкес (26 км на північ від Вільнюса) знаходиться географічний центр Європи ().

У Литві є понад 3 000 озер, розташованих в основному в східних частинах країни. Найбільша річка — Німан (лит: Nemunas, біл: Нёман). З заходу країну омиває Балтійське море. Клімат повільно переходить від морського на узбережжі в континентальний на сході країни з вологими і помірними зимою та літом. Лісами вкриті близько 30 % території.

Геологія

Геологічна історія Литви тісно пов'язана з останнім льодовиковим періодом плейстоцену, коли величезні льодовики сформували основу сучасного рельєфу території. Паростки так званої «Неманської» льодовикової стадії залишили по собі моренні гряди, низинні площини й численні водойми. Усе це відображає переважно алювіально-моренне походження поверхневих відкладів, типове для Східноєвропейської рівнини, в межах якої розташована країна. Основними елементами субстрату є моренні суглинки, піски, галечники, а також плейстоценові глинисті та піщані відклади.

Важливою характеристикою литовської літосфери є відсутність значних тектонічних структур або великих плитних зіткнень: територія розміщена в межах стабільної Східноєвропейської платформи. Найвищі висоти — у східній частині країни (Ейшишкес-Мединінка, де знаходиться найвища точка — гора Аукштояс, близько 294 м), що пов'язано із залишками давніх моренних форм. Інші частини країни переважно сформовані льодовиковими низовинами, плоскими рівнинами і численними озерними улоговинами.

Після відступу льодовика близько 10 тис років тому рельєф зазнав подальшого розмиву потоками танучих льодовикових вод і накопичення нових осадових формацій, включно з дюнами вздовж узбережжя Балтійського моря та берегів озер. Ці процеси сформували різноманітні гляціальні ландшафти, що нині є домінуючими для Литви.

Рельєф

Литва — це переважно рівнинна країна з м'яко хвилястим рельєфом, типовим для південно-західної частини Східноєвропейської рівнини. Найбільш рівнинні території простягаються на заході, особливо поруч із узбережжям Балтійського моря, де панують низовини з невеликими перепадами висот та заболоченими ділянками. У східних і південно-східних районах країни рельєф більш хвилястий: тут розростаються моренові пагорби та дерново-дулові форми, що сягають висоти майже 300 м над рівнем моря.

Мережа дрібних озер і річок також відображає вплив льодовикових процесів: сотні льодовикових озер розкинуті по всій країні, особливо на північному сході та в центральній частині. На узбережжі Балтійського моря рельєф доповнюється значними дюнами та піщаними косами, найвідомішою з яких є Куршська коса — унікальний ландшафтний утвір, що відділяє Куршську лагуну від відкритого моря.

Характерною рисою литовського рельєфу є велика кількість морених пагорбів і льодовикових відкладів, що формувалися під кінцевими краями льодовикових мас. Це створює мальовничі пагорби, плоскі долини і численні озерні улоговини, часто вкриті лісами та болотами. Втім, загальний перепад висот у межах країни доволі малий: середня абсолютна висота не перевищує 100—150 м, а найвища точка (Аукштайо Хілл) сягає лише близько 294 м.

Клімат

Клімат Литви належить до помірного перехідного типу між морським і континентальним, що зумовлюється її розташуванням на північно-східному узбережжі Балтійського моря. Уздовж узбережжя переважають більш м'які і вологі умови, тоді як у внутрішніх районах вплив континентальних процесів посилюється.

Зимові температури зазвичай коливаються нижче нуля, але морський вплив пом'якшує найсуворіші морози: середні значення січневих температур становлять близько −5 °C, інколи опускаючись нижче −10 °C у східних районах. Літній сезон характеризується помірним теплом: середня температура липня становить від +17 до +20 °C, причому на узбережжі вона трохи нижча, ніж у глибині країни.

Опади рівномірно розподілені протягом року, із середньою річною сумою приблизно від 540 до 930 мм; узбережжя отримує більше опадів, ніж центральні райони. Весна та осінь часто бувають вологими, із численними туманами та дощами, що створює сприятливі умови для розвитку широких лісових масивів.

Завдяки такому клімату литовські ландшафти лишаються дуже зеленими впродовж вегетаційного періоду, сприяючи розвитку багатої рослинності. Проте сучасні зміни клімату, включно з частішими періодами посухи чи екстремальних погодних явищ у літній сезон, також мають помітний вплив на природні екосистеми країни.

Внутрішні води

Внутрішні води займають значну частину природних ландшафтів й відіграють важливу роль для екосистем, клімату, господарства та відпочинку. Загальна площа внутрішніх вод приблизно 2621 км², що становить близько 4 % сукупної території країни. Серед них — тисячі озер, річок, ставків та лагун. Гідрографічна мережа Литви включає близько 29 тис річок, струмків і каналів, а також близько 6 тис озер і понад 1500 ставків.

Литва розташована на стику чотирьох великих басейнів: Німана, Лієлупе, Венти та Даугави, при цьому система Німана охоплює близько 66 % території країни. Основні річки країни включають Німан — головний транскордонний водотік, який бере початок у Білорусі та впадає в Куршську затоку Балтійського моря, а також Няріс, що є значною притокою Німана. Іншою важливою є Швентої — найдовша річка, що повністю протікає литовською територією (близько 246 км). Найбільшим притоком Швентойі є річка Ширвінта, відома своїм швидким руслом і мальовничими берегами.

Озера Литви мають переважно льодовикове походження, зосереджені на північному сході в Литовському озерному районі. Найбільше серед них — Дрисвяти, яке відоме значною площею (близько 44,8 км²) й глибиною, а також чистою водою й мальовничими берегами. Серед інших є глибокі льодовикові водойми, як-от Таурагнас, глибина якого сягає понад 60 м. Окремим унікальним об'єктом є Кроку Лянка — озеро морського походження, що сформувалося в дельті Німана й є важливою зоною для перелітних птахів і риб.

Активно використовуються також штучні водойми — водосховища і стави. Каунаське водосховище — найбільша штучна водойма країни площею близько 63,5 км², створена для гідроенергетики. Іншим значущим є Електренайське водосховище, що забезпечує охолодження великих енергетичних об'єктів.

Важливою складовою природних ландшафтів Литви є болота, що відіграють значну роль у регулюванні водного режиму й збереженні біорізноманіття. За площею заболочених територій країна належить до найбільш «болотистих» у Балтійському регіоні: болота займають близько 6–7 % її території. Переважають низинні та перехідні болота, поширені в пониженнях льодовикового рельєфу, річкових долинах і на вододілах. Вони слугують природними акумуляторами води, зменшуючи ризик повеней і підтримуючи стік річок у посушливі періоди.

Ґрунти