Пілотований підводний апарат (ППА) другого покоління «Риф» — перший із двох апаратів проєкту «Риф», призначених для підводних досліджень і технічних робіт.
Класифікація
Класифікація за правилами Регістру СРСР Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію пілотованого підводного апарата «Риф» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.
Класифікація за типом підводного апарата У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації ( (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до цього стандарту ППА «Риф» належить до таких типів підводних апаратів:
підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1); пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2); автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4); транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5);
Класифікація за глибиною занурення Робоча глибина занурення ППА «Риф» становить 85 м.
У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви груп.
Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:
апарати малих глибин — до 600 м; апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За цією класифікацією ППА «Риф» належить до підводних апаратів малих глибин.
В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:
апарати малих глибин — до 100 м; апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За цією класифікацією ППА «Риф» також належить до підводних апаратів малих глибин.
Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s manned Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) використовує такий поділ за максимальною робочою глибиною занурення:
Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м); Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м); Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).
Відповідно до цієї класифікації ППА «Риф» належить до Групи 3 — апаратів прибережних океанічних глибин.
Історична довідка ППА «Риф» призначався для виконання наступних завдань:
вивчення розподілу та міграції промислових риб, ракоподібних і молюсків;
вивчення поведінки риб і безхребетних в природних умовах;
визначення запасів промислових гідробіонтів;
спостереження за роботою нерухомих знарядь лову (пастки тощо);
візуальні спостереження для розшифрування показань рибопошукових приладів, встановлених на суднах—носіях апарата; спостереження за скупченнями планктону та бентосу; вивчення звукорозсіювальних шарів (ЗРШ);
проведення комплексу гідрологічних досліджень; вивчення ландшафтних характеристик морського дна; пошук і визначення запасів мінеральних ресурсів морів; пошук і огляд затонулих об'єктів; візуальний огляд і оцінка технічного стану нафтогазопроводів, морських стаціонарних платформ (МСП), самопідіймальних бурових установок (СПБУ); геоекологічні та археологічні дослідження; фотографування та фільмування об'єктів дослідження.
Проєкт пілотованого підводного апарата другого покоління «Риф» було розроблено в ОКБ СТС (рос. опытно-конструкторское бюро специальных технических средств), заснованому у 1970 році в Москві. Виготовлення першого апарата, що отримав назву «Риф», також здійснювалося на цьому ж підприємстві. У 1985 році «Риф» було збудовано і передано на баланс Севастопольського експериментально-конструкторського бюро з підводних досліджень (СЕКБП).
Власниками ППА«Риф» після реорганізацій ставали правонаступники СЕКБП:
з 1 січня 1987 року — Севастопольська База спеціального експериментального флоту і підводних апаратів (База «Гідронавт»);
з 1 липня 1991 року — Науково-виробниче об’єднання (НВО) «Мариекопром» Міністерства рибного господарства СРСР;
з 14 жовтня 1991 року — НВО «Мариекопром» Інституту нових фізичних і прикладних проблем АН України; з 18 січня 1995 року — НВО «Мариекопром» Морського гідрофізичного інституту НАН України; з 10 серпня 1998 року — Державне науково-виробниче підприємство «Морські технології» Морського гідрофізичного інституту НАН України.
Інформація підтверджується Історичною довідкою, затвердженою печаткою.
Масо-габаритні характеристики ППА «Риф» дозволяли йому бути мобільним: апарат можна було транспортувати до місця проведення робіт автомобільним, залізничним або авіаційним транспортом.
У 1985—1988 роках «Риф» працював за договором з компанією «Чорноморнафтогаз» — для огляду підводних магістральних газопроводів (ГП), гідротехнічних споруд (ГТС), морських стаціонарних платформ (МСП) і самопідйомних бурових установок (СПБУ). Як судно-носій використовувалося аварійно-рятувальне судно «Сатурн» водотоннажністю 1 600 т, обладнане стрілою вантажопідйомністю 5 т, пристроєм для заряду акумуляторних батарей, компресором стисненого повітряі водолазним комплексом.
У лютому 1987 року літаком Ан-12 ППА доставили до Баку. У Каспійському морі було оглянуто нафтопроводи й виявлено аварійні ділянки. Також у Каспійському морі апарат був залучений до робіт за програмою Каспійського науково-дослідного інституту риболовлі й океанографії (КаспНІРО). Загалом у Каспійському морі було здійснено 81 занурення загальною тривалістю 265 годин.
У 1987 році «Риф» працював в експедиції в Азовському морі за програмою вивчення штучних рифів та їхнього впливу на розподіл і поведінку промислових риб.
У 1985—1990 роках за допомогою підводного візуального обстеження апаратом «Риф» здійснювався моніторинг технічного стану глибоководних випусків стічних вод. Роботи велися в районах Севастополя, Ялти, Анапи, Новоросійська, Геленджика, Туапсе, Поті, а також у кримських бухтах Ласпі й Блакитнаій. Практично на всіх трубопроводах було виявлено будівельні та експлуатаційні дефекти.
У 1989—1990 роках ППА працював у Каспійському морі, де на глибині 65 м виявив пошкодження магістрального трубопроводу.
На початку 1990-х років апарат виконував пошук експериментальних торпед у Чорному морі, які з певних причин не спливли на поверхню. На глибині 85 м апарат виявив два вироби.
У 1992 році в рамках Міжнародного екологічного патруля апарат здійснив 35 занурень у Балтійському морі.
В серпні—вересні 1997 року за завданням прокуратури апарат брав участь у пошуку зниклого сейнера «САОР-3» в Чорному морі.
У 2001 році в районі порту Новоросійськ проводилися роботи з огляду підводної частини нафтового терміналу на глибинах від 5 до 76 м. Загальна довжина оглянутих трубопроводів становила 12 км.
У 1985—2002 роках епізодично проводилися науково-дослідні роботи в Чорному морі на мідійних банках і штучних рифах.
У 2002 році Базу «Гідронавт». було визнано банкрутом, а у 2003 році — ліквідовано. «Риф» передали на баланс Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум».
У липні 2013 року екіпаж ППА «Риф» у складі О. Донця і Р. Лискуна в північно-західній частині Чорного моря виявив останки підводного човна Щ-216, який загинув під час ІІ світової війни.
За період із 1985 по 2013 роки на шельфах Чорного, Балтійського, Каспійського та Азовського морів ППА «Риф» було виконано 960 занурень. Із них 800 занурень (1985—2002) — за програмами бази «Гідронавт»; 160 занурень (2003—2013) — за завданнями Державного океанаріуму.
Після російської окупації Криму у 2014 році «Риф» незаконно використовувався компанією «Газпром» для обстеження підводних комунікацій і трубопроводів та картування дна Чорного моря, а в подальшому апарат викрали з території України і вивезли до країни-окупанта.
Конструкція
Корпус За одними даними, міцний корпус апарата, який є кабіною екіпажу, має яйцеподібну форму, довжину 2 м і максимальний діаметр 1,2 м. Корпус був випробуваний на герметичність під тиском, що відповідає глибині 160 м, та обладнаний вхідним люком діаметром 500 мм. Водночас інші джерела описують міцний корпус як циліндричний із зовнішніми шпангоутами.
Екіпаж розміщується всередині в лежачому положенні — на спеціальних лежаках.
Системи і обладнання ППА
Навігаційне обладнання і зв'язок Для керування апаратом встановлена система автоматичного утримання курсу (автостерновий), яка працює від двох компасів.
Для радіозв’язку з судном-носієм на апараті встановлено ультракороткохвильову (УКХ) радіостанцію з дальністю дії до 7 миль.
Для пеленгації апарата в надводному положенні використовується радіобуй.
Гідроакустичне обладнання апарата включає:
станцію звукопідводного зв’язку; гідроакустичний маяк (19,5 Гц); ехолот вимірювання глибини ; ехолот — гідролокатор; маяк наведення водолаза.
Гідроакустичний маяк налаштований на частоту 19,5 Гц, що відповідає частоті гідролокатора судна-носія. Маяк періодично випромінює акустичні імпульси з короткими паузами.
Ехолот використовується для визначення відстані до дна та до поверхні моря. Гідролокатор призначений для виявлення об'єктів у горизонтальній площині.
Під час перебування апарата під водою підтримується звукопідводний зв’язок. На верхній частині легкого корпусу встановлено якірний вогонь. Під час перебування на поверхні моря екіпаж має змогу вмикати проблисковий сигнальний вогонь.
Система занурення-спливання Система занурення-спливання складається з двох цистерн головного баласту (ЦГБ) та однієї вирівнювальної цистерни.
ЦГБ розміщені по бортах і мають шпигатний тип конструкції. Клапани вентиляції встановлені всередині апарата.
Під час занурення цистерни заповнюються забортною водою самопливом через шпигати після відкриття вентиляційних клапанів — повітря при цьому витісняється в атмосферу. Під час спливання баластові цистерни продуваються стисненим повітрям високого тиску з балонів, розміщених за межами міцного корпусу. Вирівнювальна цистерна, розташована під легким корпусом, призначена для досягнення нульової плавучості апарата. Заповнення або відкачування води з неї здійснюється за допомогою водяного насоса з гідравлічним приводом.
Переміщенням акумуляторних контейнерів вперед та назад регулюється диферент апарата.
Рушійно-стерновий комплекс Високі маневрені якості ППА забезпечуються маршовим рушійним комплексом, двома горизонтальними і одним вертикальним підрулювальними пристроями. Усі гвинти мають гідравлічний привід.
Система стисненого повітря Джерелом стисненого повітря високого тиску (до 200 атм) є чотири балони, розміщені зовні міцного корпусу. Управління системою здійснюється за допомогою клапанів, установлених усередині апарата.
Наповнення балонів стисненим повітрям може виконуватись як штатним компресором судна-носія, так і пересувним компресором, що входить до складу допоміжного обладнання апарата.
Система гідравліки Управління поворотною насадкою, акумуляторними контейнерами та маніпуляторним пристроєм здійснюється за допомогою гідравліки, яка отримує енергію від гідравлічної станції, розташованої в нижній частині апарата. Гідравлічний привід також має водяний насос вирівнювальної цистерни.
Передбачена можливість додаткового встановлення забортного гідравлічного обладнання, розрахованого на робочий тиск від 50 до 200 атм.