Ді́ва Марі́я (, Мі́рям; , Мі́р'ям; , Марі́я; , Марі́а; , Ма́р'ям; до н. е. — ) — у християнстві мати Ісуса Христа (, , ). Згадується у Новому Заповіті. Вшановується у християнстві. Одна з центральних постатей європейської та світової культури.
Життєпис
Народилася у Єрусалимі, у єврейській родині, що походила з Назарету, Галілея (). Згідно зі Святим Переданням була донькою святих Йоакима та Анни, нащадків ізраїльського царя Давида. За деякими християнськими віровченнями була зачата в непорочний спосіб, не зазнавши первородного гріха. Все життя була дівою (, parthénos). Деякий час мешкала в Єрусалимському храмі. Отримала благословенну звістку від ангела Гавриїла, що народить Ісуса Христа, якого зачала чудесним чином від Святого Духа. За декілька днів зустрілася зі своєю родичкою Єлисаветою й оповіла їй про чудо. На цей час була заручена з назаретським теслею Йосипом, який взяв її за дружину. Разом із чоловіком вирушила до Вифлеєму, де народила Ісуса Христа. Через переслідування юдейського царя Ірода I була змушена тікати з родиною до Єгипту. Супроводжувала Ісуса протягом його життя, була членом першої християнської церкви. Попрохала сина здійснити чудо на весіллі в Кані Галілейській — перше з чудес, що вчинив Спаситель. Була присутня на Розп'ятті, Вознесінні та П'ятидесятниці. Померла в Єрусалимі, похована в Гетсиманському саду. Християни вірять, що після Успіння Господь узяв Марію на Небеса й коронував королевою (царицею).
Марія займає головне місце в християнській традиції вшанування святих. Їй присвячена окрема галузь теологічних досліджень — маріологія. Марію величають Непорочною Дівою, Великою Святою, Богородицею, Царицею Небесною та іншими високими титулами. Їй приписують чудесні об'явлення та діяння після смерті. З Марією пов'язані багато християнських свят — Покрова, Параман, Непорочного Серця тощо, а також багата традиція іконопису та живопису. Молитва до Марії є однією з основних християнських молитов; їй присвячений розарій, антифони. Особливо Марію вшановують католики та православні. В ісламі Мар'ям (Марія) шанується як матір великого пророка Іси (Ісуса); їй присвячена одна з найдовших глав Корану. В юдейській літературі згадується суперечливо.
Імена й титули Благословенна (; ), або Благодаті повна () — загальнохристиянський титул; від перших слів Гавриїла під час Благовіщення. Богоро́диця () — титул Марії у візантійській, східнохристиянській традиції. Латинський відповідник — Dei Genetrix, Deipara. Діва (; ) — загальнохристиянський титул, пов'язаний із чудом зачаття Христа. Засту́пниця () — титул Марії в католицькій та православній українській традиції. Королева Небес () — титул Марії в західній традиції, пов'язаний із догматом про Внебовзяття. Східнохристиянський відповідник — Цариця Небесна. Мати Божа (; ) — титул Марії у візантійській традиції. Панна (; ) — латинський титул Марії. Мадонна (, «моя панна») — італійський титул Марії. Наша Панна () — французький, іспанський, португальський титул Марії. Непоро́чна () — титул Марії в католицькій та православній українській традиції, пов'язаний із вірою в Непорочне зачаття Діви. Помічниця християн () — у католицькій церкві. Свята Марія (; ), Санта-Марія Невіста неневістнаРосійсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) перекладає словянізм Неве́ста неневестная саме так. — в творі Агні Парфене. Означає що Марія є діва, що відмовилася від шлюбу.
Башта Давида Брама Небесна Діва над дівами Королева / Цариця ангелів Королева / Цариця апостолів Королева / Цариця всіх святих Королева / Цариця дів Королева / Цариця мучеників Королева / Цариця патріархів Королева / Цариця пророків Королева / Цариця родин Королева / Цариця сповідників Мати Божа Мати Милосердя Мати Милості Мати Христа Мати Церкви Ковчег завіту Ранкова Зоря Пресвята Марія Свята Діва Свята Марія Спасіння народу Риму (Salus Populi Romani)
Народження
Відомості про народження Діви Марії не згадуються в Новому заповіті, а передані лише в апокрифічній літературі. Згідно з апокрифічним Протоєвангелієм Якова батьками Марії були Святий Йоаким і Свята Анна: пізніше так учили святі Іван Дамаскин, Григорій Ніський, Герман Константинопольський, Фульберт Шартрський та багато інших вчителів Церкви — і це стало невіддільною частиною Священного переказу.
Місцем народження, як правило, вважають Єрусалим; так стверджував Святий Софроній, і з ним погоджувався святий Іван Дамаскин.
Вшанування
Пошана до Богородиці розвивається в християнстві поволі та, хоча його властиво треба починати вже з євангеліста Луки, все ж в перших віках християни більше цікавилися змістом нового вчення, моральною його сторінкою та організацією церкви й визначенням відносин між християнством і юдаїзмом.
Деякі юдейсько-християнські секти I століття, як, наприклад, ебіоніти, не визнавали дівоцтва Марії, і багато гностиків вважали Ісуса за Йосипового сина. Докетисти, які навчали, що Христос мав тільки уявне тіло, певна річ, не могли визнавати Божої Матері; зрештою й Несторій, патріарх константинопольський (428—431), рішуче заперечував, що Діва Марія була матір'ю Бога (Богородицею), а твердив, що вона була тільки матір'ю людини Христа (Христородицею). Ефеський собор 431 році засудив за єресь Несторія й цим поклав кінець довгій полеміці. У перший день засідань Собору величезний натовп чекав на вулиці його рішення, і, щойно воно стало відомим, усі вулиці були ілюміновані, і патріарха Кирила, головного оборонця почитання Богородиці, натовп із засвіченими смолоскипами й кадильницями проводжав через усе місто.
Шанування Божої Матері поширюється спочатку на Близькому Сході, у Палестині, у Єгипті, звідти переходить до Італії та інших країн. Перші іконографічні зображення зустрічаємо в катакомбах Риму. Спочатку постать Божої Матері повна простоти, що межує з примітивністю. Згодом вона набирає величі та пишноти: з'являється перед вірними, як Цариця Неба в багатому вбранні та в супроводі ангелів. У Київському Софійському соборі на вівтарній стіні, що збереглася непорушно з XI ст., представлено Богородицю з піднесеними догори обома руками — це образ так званої Оранти (та, що молиться), її прообраз находиться у візантійській каплиці в Равенні (Італія), що походить із V ст. Другий образ цього типу, але не малярський, а різьбарський, знаходиться в соборі св. Марка у Венеції.
Першою церквою в Україні, присвяченою Богородиці, була Десятинна церква, яку побудував у Києві близько 986–995 років св. Володимир Великий. Назвали її «десятинною» тому, що великий князь видав на неї десяту частину своїх доходів; у ній поховано св. княгиню Ольгу, Володимирову жінку Анну, — і його самого. Хоч церква завалилася під час оборони від татарських орд Батия у 1240 році, митрополит Петро Могила частково її відбудував.
Зовнішність і характер За переданням Діонісія Ареопагіта та Ігнатія Богоносця, святитель Амвросій Медіоланський у творінні «Про дівоцтво» писав про Матір Божу:
За переказами, що зберіг церковний історик Никифор Калліст (XIV ст.), Матір Божа «була середнього росту, як інші кажуть, трохи вище середнього; волосся золотаве; очі швидкі, з зіницями як би кольору оливи; брови дугоподібні та помірно чорні, ніс довгастий, уста квітучі, сповнені солодких промов; лице не кругле і не гостре, але трохи довгасте; кисті та пальці довгі… Вона в бесіді з іншими зберігала благопристойність, не сміялася, не обурювалася, особливо ж таки не гнівалась; була безкорислива, проста, Вона нітрохи про Себе не думала і, далека від зніженості, відрізнялася повним смиренням. Щодо одягів, які носила, Вона задовольнялася їх природним кольором, що ще і тепер доводить Її священний головний покров. Коротко кажучи, у всіх Її діях виявлялася особлива благодать». Никифор Калліст запозичив свій опис у святителя Єпіфанія КіпрськогоПисьмо к Феофилу об иконах. Перевод текста святителя Епифания помещен в Великих Четиих-Минеях митрополита Макария. М., 1868, сентябрь, с. 363.
Останні роки життя
За церковним переказом, Пресвята Богородиця проводила дні і ночі в молитві, нерідко відвідуючи Святий Гроб Господній, щоб кадити там фіміам і схиляти коліна. Попри замахи ворогів Спасителя перешкодити Їй, Свята Діва залишалася для варти невидимою. Під час одного з таких відвідувань Голгофи Їй з'явився Архангел Гавриїл, який сповістив про близьке переселення до життя Небесного та вручив пальмову гілку як символ перемоги над смертю.
З цією звісткою Божа Матір повернулася до Вифлеєму у супроводі трьох дів, що Їй прислуговували: Сепфори, Евігеї та Зоїли. Про отриману звістку Вона повідомила праведного Йосифа з Ариматеї та учнів Господа.
Невдовзі, за молитвою Пречистої, Дух Святий чудесним чином зібрав у Єрусалимі апостолів, які, за словами святого Іоанна Дамаскіна, «злетілися, подібно до хмар і орлів». Серед них був і апостол Іоанн Богослов, перенесений з Ефеса. Під час бесіди дивним чином з'явився також апостол Павло з учнями: Діонісієм Ареопагітом, дивним Єрофеєм, Божественним Тимофієм та іншими з-поміж 70 апостолів. Усіх їх зібрала благодать Святого Духа для участі в похованні Матері Господньої. Кожного з них Вона закликала на ім'я, благословляла та хвалила за віру й праці в проповідуванні Євангелія.
Примітки
Іконографія
Одне з провідних місць у європейському живописі займає іконографія Діви Марії.
Покровителька : уся Велика Британія; Вестмінстер, Гібралтар : уся Іспанія; Сеговія : уся Польща (від 1656 проголошена королевою ПольщіZ Maryją Królową Polski bądźmy świadkami miłości. Dziś i jutro. Ogólnopolskie Sympozjum Mariologiczno-Maryjne Jasna Góra, 23-24 kwietnia 2010, red. Zachariasz S. Jabłoński, Jasna Góra-Częstochowa 2010.); Ченстохова : уся Португалія; муніципалітети: Авіш, Азамбужа, Аландруал, Албуфейра, Алвіту, Алжезур, Аленкер, Аліжо, Алкасер-ду-Сал, Алтер-ду-Шан, Амадора, Ансіан, Аррайолуш, Арроншеш, Арруда-душ-Вінюш, Барранкуш, Баррейру, Барселуш, Бенавенте, Борба, Ботікаш, Браганса, Валпасуш, Віана-ду-Алентежу, Віана-ду-Каштелу, Відігейра, Візеу, Вієйра-ду-Міню, Віла-Веля-де-Родан, Віла-Вісоза, Віла-Нова-де-Фош-Коа, Віла-Реал-де-Санту-Антоніу, Віла-ду-Корву, Віла-ду-Порту, Віняйш, Гавіан, Гімарайнш, Гойш, Голеган, Грандола, Гуарда, Ешпіню, Ешпозенде, Ештремош, Іданя-а-Нова, Кадавал, Калдаш-да-Раїня, Каміня, Кампу-Майор, Карразеда-де-Ансіайнш, Карташу, Кашкайш, Каштелу-де-Віде, Каштру-Марин, Коруше, Крату, Лагоа (Азори), Лагоа (Алгарве), Лажеш-даш-Флореш, Лажеш-ду-Піку, Ламегу, Лейрія, Лоле, Лореш, Мая, Мантейгаш, Маріня-Гранде, Марван, Марку-де-Канавезеш, Масан, Машіку, Мелгасу, Мертола, Міранда-ду-Дору, Мірандела, Мойта, Монсан, Монтемор-у-Велю, Монфорте, Моншіке, Мора (Бежа), Мора (Евора), Моран, Мортагуа, Мурса, Муртоза, Назаре, Ніза, Нордеште, Одеміра, Оейраш, Олейруш, Олян, Орен, Пампільоза-да-Серра, Паредеш-де-Кора, Педроган-Гранде, Пенакова, Пенамакор, Піньєл, Повуа-де-Варзін, Повуа-де-Ланьозу, Повуасан, Понта-ду-Сол, Понте-де-Ліма, Портел, Портіман, Порту, Порту-Моніш, Порту-Санту, Пруенса-а-Нова, Редонду, Рібейра-Гранде, Рібейра-де-Пена, Ріу-Майор, Сабугал, Санта-Комба-Дан, Санта-Круш-даш-Флореш, Сатан, Сейшал, Сея, Сезімбра, Селоріку-да-Бейра, Сернансельє, Серпа, Сілвеш, Сінтра, Собрал-де-Монте-Аграсу, Созел, Табуа, Табуасу, Тавіра, Торре-де-Монкорву, Торреш-Ведраш, Транкозу, Трофа, Фару, Фафе, Феррейра-ду-Алентежу, Феррейра-ду-Зезере, Фігейра-де-Каштелу-Родригу, Фронтейра, Шавеш парафії: Албергарія-да-Серра, Агін, А-душ-Кунядуш, Анжежа, Арріфана, Борраля, Вале, Вера-Круш, Гафаня-да-Енкарнасан, Гафаня-да-Назаре, Гафаня-ду-Карму, Глорія, Глорія і Вера-Круш, Ешпіньєл, Ешпіню, Ламаш-ду-Вога, Носса-Сеньора-де-Фатіма (Авейру), Піжейруш, Россаш, Сан-Жасінту, Санта-Марія-де-Ламаш, Санта-Марія-де-Сардора, Фермеду, Фіайнш : уся Україна; українське лицарство, козацтво; Бучин, Вишгород.
Див. також Непорочне зачаття Діви Марії Санта-Марія Марія (геральдика)
Примітки
Джерела
Maas, Anthony. The Blessed Virgin Mary // The Catholic Encyclopedia. Vol. 15. New York: Robert Appleton Company, 1912. 7 Nov. 2017.