«Моя Антонія» () — роман, опублікований у 1918 році американською письменницею Віллою Катер.
Роман розповідає історії хлопчика-сироти з Вірджинії Джима Бердена та старшої доньки в родині богемських іммігрантів Антонії Шимерди, яких наприкінці ХІХ століття в дитинстві привозять до Небраски, щоб вони стали першопрохідцями. Перший рік на новому місці залишає сильні враження на обох дітей, які впливають на них на все життя.
Цей роман вважається першим шедевром Катер. Катер хвалили за те, що вона оживила американський Захід і зробила його особисто цікавим.
Назва
Назва відсилає до Антонії, молодої жінки-іммігрантки, яка переїхала до західних прерій США. Історію розповідає її друг Джим, який приїжджає туди у віці десяти років, щоб жити з бабусею і дідусем. Джим вважає її своєю близькою подругою, «моєю Антонією».
Ім'я Антонія вимовляється наближено до чеської. Катер пише: «Богемське ім'я Антонія має сильний наголос на першому складі, як і англійське ім'я „Ентоні“, а буква i має довге „е“. Ім'я вимовляється як Ан’-тон-і-я» (виноска в тексті, на початку книги I, «Шимерди»). Гострий наголос у чеській мові позначає не наголошений склад, а довготу голосного; всі чеські слова за замовчуванням мають наголос на першому складі. Зауважте, що англійська мова скорочує звук, , якісно відрізняється від чеського á, яке вимовляється як . Чеську вимову можна почути на цьому звуковому файлі.
Оповідь Катер обрала оповідача від першої особи, тому що вона вважала, що романи, які зображують глибокі емоції, такі як «Моя Антонія», найефективніше розповідаються персонажем історії. Роман поділено на розділи, які називаються «Книги»: I. Шимерди; II. Наймички; III. Лена Лінгард; IV. Розповідь піонерки; V. Кузакові хлопці.
Короткий зміст сюжету
Сирота Джим Берден вирушає потягом з Вірджинії до вигаданого Блек Хока, штат Небраска, де його чекають дідусь і бабуся по батьковій лінії. Його супроводжує Джейк, вірджинський фермер. Тим же потягом до тієї ж мети прямує богемська родина Шимерда. Джим оселяється в їхньому саморобному будинку з підвальною кухнею та їдальнею, контрастним його вірджинському дому. Шимерди ж знаходять замість обіцяного будинку лише землянку на придбаній ними ділянці з мізерною обробленою землею. Дві сім'ї стають найближчими сусідами у цьому віддаленому краї. Джим швидко знаходить спільну мову з Антонією, старшою донькою Шимердів, яка на кілька років старша за нього. Їхній дружбі сприяє прохання пані Шимерди навчити її доньок англійської. Антонія допомагає матері на кухні під час візитів до Бурденів, переймаючи кулінарні та господарські навички. Перший рік для Шимердів сповнений труднощів, особливо через відсутність належного житла взимку. Пан Шимерда приходить на Різдво до Бурденів, висловлюючи подяку та розділяючи з ними святкову трапезу, приглушуючи релігійні розбіжності між протестантом Бурденом і католиком Шимердою. Він сумує за своїм минулим життям у Богемії, де мав фах, дім і друзів-музикантів, але його дружина бачить в Америці краще майбутнє для дітей.
Тягар нового життя виявився непосильним для пана Шимерди, і ще до кінця зими він вкоротив собі віку. Через значну відстань найближчий католицький священик не зміг провести обряд поховання. Його поховали без формальної церемонії на межі їхньої ділянки — місці, що дивом уціліло, коли згодом землі розмежували дорогами. Антонія залишила навчання і разом зі старшим братом взялася за обробіток землі. Зібрану для зрубу деревину використали для будівництва дому. Джим і Антонія продовжували спільні дослідження довколишньої природи, яскравої влітку та монохромної взимку, коли випадала нагода. Дівчина, сповнена життєвої енергії, залишила глибокі сліди в пам'яті обох, особливо епізод, коли Джим лопатою вбив величезну гримучу змію, призначену для її старшого брата Амброжа.
Через кілька років бабуся з дідусем Джима перебираються на міську околицю, купуючи будинок і здаючи в оренду ферму. Їхні сусіди, Гарлінги, утримують хатню робітницю для допомоги по господарству та догляду за дітьми. Коли їм потрібна нова помічниця, пані Берден рекомендує Антонію пані Гарлінг, яка охоче наймає її на гідну платню. Переїзд до міста виявляється вдалим: Антонія швидко завойовує симпатії дітей і поглиблює свої знання з ведення домашнього господарства, звільняючи брата від важкої роботи на фермі. Кілька років вона проводить у місті, проте її досвід у домі містера та місіс Каттерів залишає неприємний осад. Подружжя несподівано покидає місто, коли Антонія працює у них економкою, після образливих слів містера Каттера, що змушують дівчину відчувати небезпеку залишатися самій. Джим замінює її, але стає свідком повернення містера Каттера з наміром скористатися беззахисним становищем Антонії. Не роздумуючи, Джим вступає в бійку з непроханим гостем, лише потім усвідомлюючи, що це містер Каттер.
Джим успішно закінчує школу, стаючи найкращим випускником. Його шлях продовжується в новому державному університеті Лінкольна, де він занурюється в інтелектуальне життя. На другому курсі він зустрічає Лєну, колишню емігрантку з ферми, яка в Лінкольні має процвітаючий швейний бізнес. Їхні спільні відвідини вистав зближують їх. Занепокоєний неуважністю Джима до навчання, його викладач пропонує йому переїхати до Бостона для завершення освіти в Гарварді. Джим приймає цю пропозицію і вивчає право, згодом стаючи юристом західної залізниці. Він підтримує зв'язок з Антонією, чиє життя зазнає болючих змін: коханий чоловік зраджує її, залишаючи з дитиною. Вона повертається до матері. Через роки Джим навідує Антонію на її фермі в Небрасці, де знайомиться з її чоловіком, Антоном Кузаком, і їхніми десятьма дітьми. Він проводить час з родиною, особливо зближуючись із синами Антонії, які знають його з її розповідей про дитинство. Антонія щаслива у ролі фермерської дружини та пишається своїми синами. Джим планує наступного року влаштувати для її синів полювання.
Прийом і літературне значення «Мою Антонію» зустріли з ентузіазмом у 1918 році, коли вона була вперше опублікована. Його вважали шедевром і висунули Катер на перше місце серед романістів. Сьогодні він вважається її першим шедевром. Катер хвалили за те, що вона оживила американський Захід і зробила його особисто цікавим. Вона висунула місце на перший план майже як одного з персонажів, водночас граючи на універсальності емоцій, що, в своєю чергою, сприяло просуванню регіональної американської літератури як повноцінної частини мейнстрімної літератури.
«Як і планувала Катер, тут немає сюжету в звичайному розумінні цього слова. Натомість кожна книга містить тематичні контрасти». Роман був відходом від акценту на багатих сім'ях в американській літературі; «Це було радикальним естетичним кроком для Катер, щоб показати „найнятих дівчат“ з нижчого класу іммігрантів».
Катер також робить ряд коментарів щодо своїх поглядів на права жінок, і в тексті є багато замаскованих сексуальних метафор.
«Моя Антонія» — це добірка «великого читання», спільнотної програми читання Національного фонду мистецтв. Інформацію про спільноти та книги в програмі з 2007 року дивіться в історії програми з 2007 року.
У лютому 2020 року критик і есеїст Роберт Крістгау назвав «Мою Антонію» «чудовим, досі надто незрозумілим романом» і сказав, що в ньому «скрупульозно документуються факти та недоліки сільського господарства як способу життя та засобу виробництва, хоча й не в таких деталях, як в „О піонери!“».
Коли 19 березня 2021 року Езра Кляйн запитав письменницю та колумністку Ребекку Трейстер під час свого подкасту в New York Times, чи є книга, яку вона перечитує заради «чистої краси прози», Трейстер відповіла категорично: «Щодо краси письма, я б сказала, що моя улюблена книга — „Моя Антонія“ Вілли Катер, яку я вперше прочитала в старших класах і знайшла трохи нудною, але прекрасною, а потім перечитала у 20 років і була просто в захваті, а потім поверталася до неї знову, знову і знову, як до прекрасного твору».
Історія видання Роман був сформований завдяки внеску Віоли Роузборо, редакторки Катер у журналі McClure's Magazine, яка прочитала оригінальний рукопис після того, як його неодноразово відхиляли, і сказала Катер, що вона повинна переписати його з точки зору Джима.The Strange, Forgotten Life of Viola Roseboro', in The Paris Review; by Stephanie Gorton; published February 24, 2020; retrieved August 8, 2021
Версія «Моєї Антонії» 1918 року починається зі вступу, в якому авторка-оповідачка, якою є сама Катер, розмовляє з її дорослим другом Джимом Берденом під час подорожі потягом. Тепер Джим є успішним нью-йоркським адвокатом, але потрапив у нещасливий бездітний шлюб із заможною жінкою-активісткою. Катер погодилася зі своїм видавцем у Houghton Mifflin скоротити цей вступ, коли в 1926 році було опубліковано переглянуте видання роману Короткий вступ до Джима, який їздить поїздом, розмовляє з неназваною жінкою, яка також знала Антонію про те, що писав про неї, включено до версії Project Gutenberg.
Алюзії на роман У фільмі Дугласа Сірка «Заплямовані ангели» згадується «Моя Антонія» як остання прочитана книга 12 років тому героїнею ЛаВерн, яку грає Дороті Мелоун. Вона знаходить книгу в квартирі репортера-алкоголіка Берка Девліна, якого грає Рок Хадсон. Після того, як чоловік ЛаВерн, Роджер (роль якого грає Роберт Стек), гине в автокатастрофі на перегонах, Берк Девлін відправляє ЛаВерн і її сина Джека на літак до Чикаго, який з'єднає їх з наступним рейсом до Небраски, щоб почати нове життя. У фінальній сцені, коли ЛаВерн сідає на борт свого літака, Берк передає ЛаВерну книгу «Моя Антонія».
Альбом Еммілу Гарріс 2000 року Red Dirt Girl містить сумну пісню My Ántonia у дуеті з Дейвом Меттьюзом. Гарріс написав пісню з точки зору Джима, який розмірковує про своє давно втрачене кохання.
Французька авторка пісень і співачка Домінік А написала пісню, натхненну романом, під назвою Antonia (з альбому Auguri, 2001).
У романі Річарда Пауерса «Творець відлуння» 2006 року герой Марк Шлутер читає «Мою Антонію» за рекомендацією своєї медсестри, яка зазначає, що це «дуже сексуальна історія… Про молодого сільського хлопця з Небраски, який закоханий у старшу жінку» (стор. 240).
У романі Антона Шаммаса «Арабески» 1986 року автобіографічний персонаж Антона читає «Мою Антонію» в літаку до письменницької майстерні в Айові. Це перший роман, який він прочитав, і він сподівається, що в Айові буде така ж трава «кольору винних плям», яку Катер описує в Небрасці.Shammas, Anton. Arabesques. New York: Harper & Row Publishers, 1988. p. 138.
Пивоварня Dogfish Head у Мілтоні, штат Делавер, варить імперський пільзнер із постійним охмеленням під назвою My Ántonia.