Історія трубопровідного транспорту в Україні — частина історії техніки в Україні та Європі.

Трубопровідний транспорт нафти і газу

Див. також Історія транспортування нафти, нафтопродуктів і природного газу

Розвиток трубопровідного транспорту нафти та нафтопродуктів в Україні тісно пов'язаний із становленням і зростанням нафтовидобувної та нафтопереробної галузей, а також із стратегічним розташуванням країни як транзитного коридору для експорту енергоресурсів.

У 1924—1929 роках на території України споруджено перші магістральні газопроводи: «Дашава — Стрий», «Дашава — Дрогобич», «Дашава — Львів».

Магістральний газопровід «Дашава — Стрий» діаметром 150 мм збудовано у 1924 році. Цей рік вважають роком заснування газової промисловості України, оскільки саме тоді було введено в експлуатацію Дашавське газове родовище.

У 1948 році збудовано газопровід «Дашава — Київ» діаметром труби 500 мм. Його загальна протяжність склала 509,6 км, пропускна здатність — 1,5 млн м3 за добу.

1948 рік прийнято вважати роком заснування газотранспортної галузі України. На той час «Дашава — Київ» був найпотужнішим газопроводом у Європі з пропускною здатністю близько 2 млрд м3 на рік. Він налічував 230 переходів через природні та штучні перепони (24 річки, 36 залізниць, 46 шосейних доріг, 139 боліт і балок). Трасу обслуговували 573 км повітряної лінії зв'язку з 57 селекторними пунктами. Було збудовано 49 будинків лінійних обхідників, створено аварійно-ремонтні пункти (АРП).

У 1951 році газопровід «Дашава — Київ» продовжено через Брянськ до Москви. Його довжина склала 1301 км. Максимальної пропускної здатності 5 млн м3 газу на добу було досягнуто в 1959 році з пуском компресорних станцій у Тернополі, Красилові, Бердичеві й Боярці.

Будівництво нафтопроводів в Україні розпочалося у 1960-х роках XX століття. Першим діючим нафтопроводом став «Долина — Дрогобич» довжиною 58,4 км, введений в експлуатацію у 1962 році. Він був призначений для транспортування нафти з Північно-Долинського родовища на Дрогобицький нафтопереробний завод і став першим прикладом використання української нафти для внутрішньої переробки.

Наступним етапом розвитку стало будівництво першої нитки магістрального нафтопроводу «Дружба» на ділянці «Мозир — Броди — Ужгород», яку було введено в експлуатацію поетапно в 1962—1963 роках. Загальна протяжність на території України склала 684 км. Транспортування нафти забезпечували сім нафтоперекачувальних станцій, а в місті Броди було створено вузол наливу нафти у залізничні цистерни. Проєктна вхідна потужність становила 17,5 млн тонн на рік, а вихідна — 8,5 млн тонн. Нафтопровід призначався для експорту суміші татарської, башкирської та західносибірської нафти до Угорщини, Чехословаччини, а також для відправлення нафти на експорт через порти Одеси та Рені.

У 1970—1974 роках була збудована друга нитка нафтопроводу «Дружба» довжиною 686,5 км і діаметром 720 мм, яка проходила тією ж трасою територією України. Вона використовувала ті самі сім компресорних станцій, що й перша нитка. Із введенням другої нитки загальна проєктна потужність нафтопроводу на вході до України зросла до 55 млн тонн на рік, а на виході — до 26,5 млн тонн.

Із початком розробки нових родовищ у Східній Україні — Леляківського, Гнідинцівського, Прилуцького (Чернігівська область), Качанівського, Бельського та Рибальського (Полтавська область) — та введенням у дію Кременчуцького нафтопереробного заводу у 1966 році було збудовано мережу внутрішніх нафтопроводів: «Гнідинці — Глинсько-Розбишівська», «Мала Павлівка — Глинсько-Розбишівська» та «Глинсько-Розбишівська — Кременчук».

У зв'язку з нарощуванням обсягів видобутку в Чернігівській області у 1972 році було збудовано другу нитку нафтопроводу «Гнідинці — Глинсько-Розбишівська» діаметром 377 мм. Того ж року прокладено магістральний нафтопровід «Кременчук — Херсон» довжиною 555 км і діаметром 720 мм.

Подальше зростання потужностей Кременчуцького та Херсонського НПЗ обумовило будівництво нафтопроводу «Мічурінськ (РФ) — Кременчук», який у 1974 році був введений в експлуатацію. Його довжина становила 757 км, з яких 540 км — на території України. Діаметр — 720 мм, проєктна потужність — 18 млн тонн на рік.

У 1975 році для забезпечення Лисичанського НПЗ була прокладена магістраль «Тихорецьк — Лисичанськ» (діаметр — 720 мм, загальна довжина — 455 км, у межах України — 185,5 км). У зв'язку зі збільшенням обсягів видобутку нафти в Західному Сибіру та необхідністю розширення експортного потенціалу через порти Одеси та Новоросійська, у 1977—1978 роках було введено в дію три нові нафтопроводи: «Самара — Лисичанськ», «Лисичанськ — Кременчук» та «Снігурівка — Одеса». Водночас «Тихорецьк — Лисичанськ» переобладнали для реверсного транспортування в напрямку Новоросійська. На період 1960—1980 років минулого століття прийшовся активний розвиток газотранспортної системи (ГТС), у результаті чого система стала основним каналом транспортування природного газу в Європу з регіонів його видобутку в колишньому СРСР.

Після введення в експлуатацію Шебелинського газового родо-вища в 1956 році збудовано газопроводи: «Шебелинка — Харків»; «Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів»; «Шебелинка — Білгород — Брянськ»; «Шебелинка — Полтава — Київ»; «Шебелинка — Острогозьке»; «Шебелинка — Слов'янське — Луганськ» та ін.

У 1960 році побудовано газопровід «Дашава — Мінськ», який згодом продовжено до Вільнюса й Риги. Його загальна довжина сяг-нула 1198 км. Інші газопроводи: «Глібовка — Сімферополь — Джанкой — Херсон»; на Прикарпатті: «Угерське — Івано-Франківськ — Чернівці»; «Рудки — Дроздовичі — Польща»; «Рудки — Мінськ — Вільнюс — Рига»; «Дашава — Долина — Ужгород» з продовженням до Словаччини й Угорщини. Наприкінці 1960-х років побудовано газопровід «Єфремівка — Київ — Кам'янка Бузька» та «Диканька — Кривий Ріг».

У 1985 році завершено будівництво другої нитки нафтопроводу «Тихорецьк — Лисичанськ» (185 км у межах України, діаметр — 720 мм). Обидві нитки забезпечували загальну потужність у 34 млн тонн на рік за участі чотирьох НПС, дві з яких розташовувались в Україні.

У 1993 році з метою диверсифікації джерел постачання нафти для українських НПЗ та підвищення транзитного потенціалу України було розроблено техніко-економічне обґрунтування будівництва морського нафтоперевалювального комплексу (НПК) у районі порту «Південний» (м. Одеса) із проєктною потужністю 40 млн тонн на рік. У 1994 році завершено проєктування першої черги потужністю 12 млн тонн, а у 1995 році розпочалося її будівництво разом із нафтопроводом «Одеса — Броди». Термінал «Південний» було введено в експлуатацію в грудні 2001 року, а сам нафтопровід — у травні 2002 року.

У вересні 2005 року запущено першу чергу нафтопроводу «Жулин — Надвірна» на ділянці «Долина — Надвірна». Він приєднав Надвірнянський НПЗ до загальнодержавної трубопровідної системи. Загальна вартість проєкту склала 200 млн гривень, половина з яких профінансована приватними інвесторами. Довжина нафтопроводу — 110 км, проєктна потужність — 4,3 млн тонн на рік. Запуск цього об'єкта дозволив значно знизити екологічні ризики за рахунок скорочення перевезень нафти залізничним транспортом.

Трубопровідний транспорт твердих матеріалів

Див. також Гідравлічний транспорт твердих матеріалів

Дослідження трубопровідного гідравлічного транспорту твердих матеріалів в Україні здійснював з 1960-х років Донецький державний науково-дослідний вугільний інститут‎. Реалізовані проєкти — гідротранспорт вугілля на гідрошахтах Донбасу.

У подальшому дослідження і розробка технологій трубопровідного гідравлічного транспорту твердих матеріалів здійснювало АТЗТ НВО «Гаймек» («Хаймек») з партнерами — Донецьким національним технічним університетом.

Зокрема, у кінці ХХ — на початку ХХІ ст. велася розробка наукових основ і технологій, а також впровадження у різних галузях промисловості: гідравлічного трубопровідного транспорту твердих сипких матеріалів (вугілля, руд чорних і кольорових металів та концентратів руд, будівельних матеріалів, сировини для хімічної промисловості, промислових відходів та золошлаків теплових електростанцій тощо), а також розчинів; високонапірних відцентрових та поршневих насосів, у тому числі насосів для перекачування гідросумішей різного ступеня диспергування твердих матеріалів, зокрема вугілля, а також камерних (шлюзових) завантажувальних апаратів, ерліфтів, високонапірних секційних насосів для шахтного водовідливу та іншого гідравлічного обладнання; розробка та створення ерліфтно-земснарядних комплексів для видобутку піску, сапропелю та інших донних відкладів у річках, озерах та болотах, а також розчистки природних та штучних водоймищ; водовугільного палива (ВВП) — штучної композиційної паливної системи (суспензії), що створюється на основі особливим чином розмеленого вугілля будь-яких марок, високозольних вугільних шламів (відходів збагачення), що складають до 70 % за масою, а також води або будь-якої горючої рідини та 0,5—1,5 % хімічних домішок — пластифікаторів. Реалізований проєкт — Вуглепровід Бєлово – Новосибірськ; вдосконалення технології та розробка ефективного обладнання для виготовлення і регенерації бурових розчинів з метою підвищення швидкості та зменшення вартості проходження бурових свердловин. розроблена інноваційна технологія суміщеного процесу «масляна агломерація — гідротранспорт» — для магістрального гідротранспортування енергетичного і коксівного вугілля.

Див. також Історія трубопровідного транспорту природного газу Історія транспортування нафти, нафтопродуктів Наукова школа гідравлічного транспорту

Література Білецький В. Ф. Основи транспорту природних вуглеводнів = Fundamental of natural hydrocarbons transport: навч. посібник / В. С. Білецький, М. І. Фик ; Нац. техн. ун-т «Харків. політехн. ін-т». — Харків: НТУ «ХПІ», 2019. — 274 c. Світлий Ю. Г., Білецький В. С.. Гідравлічний транспорт (монографія). — Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 436 с. ISBN 978-966-317-038-1 Світлий Ю. Г., Круть О. А. Гідравлічний транспорт твердих матеріалів. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 268 с. ISBN 978-966-317-049-7 Sevim and G. Sharma, Comparative economic analysis of transportation systems in surface coal mines,International Journal of Surface Mining and Reclamation 5 (1) (1991), pp. 17–23. doi:10.1080/09208119108944282 Samanta and A.B. Samaddar, Underground mining slurry transportation viability, International Journal of Coal Science & Technology. 6, 3 (2019), pp. 430–437. doi:10.1007/s40789-019-0257-2 Круть О. А. Водовугільне паливо: Монографія. К.: Наук. думка, 2002. 169 с. Транспортування нафти, нафтопродуктів і газу: навч. посіб. / Л. Н. Ширін, О. В. Денищенко, С. Є. Барташевський, Є. А. Коровяка, В. О. Расцвєтаєв ; М-во освіти і науки України, Нац. техн. ун-т «Дніпровська політехніка». — Дніпро: НТУ «ДП», 2019. — 203 с.