Підза́мче (або Жовківське передмістя) — історична дільниця Львова в західній і північній околиці Високого замку. У XIII—XIV ст. в її межах сформувався центр княжого міста (поділ). У XIV—XVIII ст. його територію виведено за межі дії магдебурзького права і організовано Старостинську юридику. 1772 року виділена в окреме Жовківське передмістя. Після будівництва залізничної станції та вокзалу «Підзамче», ця назва поширилася і на довколишні квартали, розташовані на північний схід від давнього центру Львова.
У другій половині XIX ст. Жовківське передмістя розрослося в північному-східному напрямку. Зі заходу було обмежене річкою Полтвою, що протікала в околиці нинішнього проспекту Чорновола, з півночі — її притокою Замарстинівкою (уздовж нинішніх вулиць Хімічної, Дашкевича, кінцевого відтинку Жовківської і далі на північний схід до перетину Промислової та Липинського), зі сходу — вулицею Богдана Хмельницького, з півдня прилягала до масиву Високого Замку і Кайзервальду. Дільниця межувала зі заходу з Янівським передмістям, з півночі — зі Замарстиновом і Збоїщами, зі сходу — зі Знесінням, з півдня — зі Середмістям.
Нині розташована в межах Шевченківського району Львова.
Назва Назва Підзамче фігурує у Наукових розвідках Івана Крип'якевича про одного із першого східнослов'янського друкаря Івана Федорова, де вказано, що «український першодрукар Іван Федорів з Підзамче» був похований у 1583 в монастирі Св. Онуфрія у Львові. (с. 533—534, 541, 542).
В книзі «Історія Львова Короткий нарис» видавництва 1956 року Львівського державного університету ім. Франка зазначається що «Іван Федорів приїхав до Львова та поселився на Підзамче на прикінці 1572, початку 1573 років».
У XIX ст. квартали в межах нинішніх вулиць Жовківської, Донецької та Промислової називали Гаврилівкою (Ґабрієлівкою) — назва походить від родини Ґабрієллі, багатих міщан, які мали тут фільварок у XVII ст. Перші маршрути трамваїв мали окремі зупинки «Габрієлівка» та «Підзамче» що має закарбовано на схемах трамвайних ліній 1911р:https://photo-lviv.in.ua/istoriya-lvivskoho-tramvayu-u-chasy-avstro-uhorskoji-imperiji/https://www.ukr.net/news/details/lviv/91672952.html https://photo-lviv.in.ua/dovha-istoriya-lvivskoho-tramvaya/
У радянський період місцевість на перетині вулиць Богдана Хмельницького та Волинської іменувалася Рогачкою. Тоді ж стосовно найдавнішої частини Підзамча позаду нинішнього ринку «Добробут» побутував топонім Бомба.
Княже місто
Найдавніший міський осередок (поділ) виник у середині XIII ст. попід Високим замком обіч давнього торгового тракту, який пролягав з Галича на Волинь (Волинський шлях), і на цьому відтинку проходив правим берегом Полтвою між річкою і Високим замком. Формування древнього міста Львова відбувалось довколо Волинського Шляху (теперішня вул.Б.Хмельницького). Ядром стала торгова площа (згодом названа Старий Ринок). Вона розташовувалася не на однойменній площі, як тепер, а північніше на місці нинішнього кварталу поміж церквою Миколая і костелом Івана Хрестителя, що їх традиція пов'язує з князем Левом і його дружиною Констанцією. Навколо виникають православні церкви Теодора (на однойменній площі), Воскресіння (біля перетину вулиць Замарстинівської і Долинського), Параскеви П'ятниці, Онуфріївський монастир і можливо монастир Михаїла. Переважало руське населення. Також сюди була спрямована німецька і єврейська колонізація з Центральної Европи, інших реґіонів, оскільки Лев після 1270 прагнув швидко розбудувати свою столицю; із цим пов'язане виникнення найстаріших парафіяльних храмів національних громад — німецького костелу Марії Сніжної, Великої синагоги передмістя (обіч нинішнього ринку Добробут), вірменської церкви Анни (імовірно на вулиці Богдана Хмельницького, 42), можливо караїмської кенаси й татарської мечеті.
Німецька громада, котра зосереджувалася навколо костелу Марії Сніжної, функціонувала на основі тогочасного магдебурзького права (неповного, у формі війтівства) вже наприкінці XIII ст., коли її очолив війт Бертольд Штехер. За припущеннями Костя Присяжного, південна межа німецького кварталу сягала території нинішнього Середмістя, на що зокрема вказує асиметричне розташування вулиці Вірменської стосовно регулярної планувальної системи нового центру.
Північною межею міста був потік Замарстинівка, на якому вже наприкінці XIII ст. стояв млин Бертольда Штехера; ця місцевість іменувалася «Сільський кут», звідси починався майбутній Замарстинів.
Краківське замкове передмістя
Після захоплення у 1349 Львова Казимиром Великим територію Підзамча виведено за межі дії маґдебурзького права і організовано окрему адміністративну одиницю — Старостинську юридику, підпорядковану львівським королівським старостам, котрі репрезентували королівську владу. Таким чином, русинів, які чисельно переважали в місті, на цій дільниці позбавили переваг, які давало маґдебурзьке право, і вони далі керувалися традиційним руським правом. Львівські старости резидували в Низькому замку, так само їм підпорядковувався гарнізон Високого замку, тому ця дільниця упродовж XIV—XVIII ст. іменувалася Краківським замковим передмістям (Краківським королівським передмістям). Її південна межа зі західного боку стабілізувался по лінії Високого муру і Краківської брами (в районі нинішніх площ Ярослава Осмомисла, Данила Галицького і вулиці Гонти) і далі до Високого Замку.
Подальше заселення відбувалося на схід уздовж Волинського шляху, де виникають нові православні церкви — Спаса (XV ст.), Введення (1591; у кварталі між Замарстинівською, Долинського і Гайдамацькою), Івана Богослова з чоловічим монастирем (бл. 1640; в районі нинішньої вулиці Татарської), Різдва Богородиці (Варвари; бл. 1630; в районі перетину вулиць Богдана Хмельницького і Донецької, Катерини з жіночим монастирем василіанок (в околиці вул. Заводської), також вірменські храми Якова (в районі залізничного моста на вулиці Богдана Хмельницького поряд з давньою церквою Анни) і Хреста з монастирем.
Поки що львівські русини зберігали вплив і вже в XV ст. мали на Підзамчі друкарню при Онуфріївському монастирі, першу на території нинішньої України. У XVI ст. русини активізуються, ведуть громадську роботу у церковних братствах, що існували при всіх місцевих православних храмах. Сюди прибувають православні культурні діячі з-за кордону, зокрема Іван Федоров у 1572-му, організувавши власну приватну друкарню при Онуфріївському монастирі.
Державна влада в особі львівських королівських старост намагалася обмежити вплив русинів Підзамча. Після поразки у Свидригайлових війнах ліквідовано 1434 рештки державної автономії Руського Королівства, зокрема руське право, натомість створено Руське воєводство. На його території почали заводити польське звичаєве право, в тому числі й на львівському Підзамчі. Вірмени, що проживали на цій дільниці, домоглися у короля підтвердження автономного самоврядування, яким користувалися вірмени в Середмісті. Ще у 1415 у кварталах навколо костелу Івана Хрестителя на Старому Ринку, який передали вірменам, була організована окрема вірменська Святоянська юридика, керована власним вірменським війтом. У першій половині XVII ст. виділено ще дві юридики, передані католицькому Домініканському монастиреві Божого Тіла — Тарнавку і Поріччя. Тарнавка займала територію за церквою Різдва Богородиці на схід поміж Знесінням, південною стороною Волинського шляху (орієнтовно між нинішніми №№ 94—106) і Високим Замком, межуючи з монастирем Івана Богослова. Поріччя локалізують між вулицями Замарстинівською, Дашкевича, Заводською і Бориславською, її розділяла на дві нерівні частини нинішня вулиця Ткацька (ця територія була заселена ткачами). З боку вулиці Дашкевича Поріччя межувало з потоком Замарстинівкою (від чого й назва). Обидві управлялися власними війтами. (Окрім юридики існував однойменний присілок Поріччя на Замарстинові, відомий з 1500 р.) Також існували юридики Зборовщина (по сусідству з Тарнавкою), Сенявщина (на західних схилах Високого Замку).
Через потік Замарстинівку по трасі дороги Замарстинівської було зведено Мурований міст, про який згадується 1655 року. Можливо, десь тоді Замарстинівку пустили в канал («Корито»).
Для потреб католицького населення Підзамча у 1637 засновано костел Мартина з військовим шпиталем і монастирем кармелітів черевичкових.
Ще від часів князя Лева на Підзамчі існувала жидівська громада зі синагогою, окремим кагальним правлінням і власними рабинами. Їх після Хмельниччини все активніше підтримує польська верхівка. В результаті руське населення бідніє, марґіналізується, втрачає вплив у місті, а згодом і чисельну перевагу. Частина полонізується — те саме відбувається і з вірменами. Занепадають вірменські церкви Анни і Якова, у 1740 згоріла церква Хреста з монастирем, в якому від 1664 розташовувалася вірмено-католицька Колегія театинів — її територію вірмени передали католицькому орденові лазаристів (місіонери Святого Вікентія де Поль), які після 1747 відбудували костел.
Бл. 1660 року по сусідству з монастирем Івана Богослова виник заміський цвинтар, на якому ховали померлих від чуми та інших епідемій. Ділянку на північному схилі Високого Замку виділила зі свого маєтку родина міщан Папарів. Тут ховали померлих від чуми, а також самогубців і дуелянтів, яких згідно з середньовічними переконаннями не могли ховати в освячену землю біля храму в межах міста.
Жовківське передмістя
Після переходу Галичини у 1772 під владу Габсбургів ліквідовано окремі юридики Старостинську, Святоянську, Тарнавку, Поріччя, як і систему маґдебурзького права загалом, а на всій території створено Жовківське передмістя (Жовківську дільницю) під юрисдикцією львівської міської адміністрації (разом з іншими 4 адміністративними дільницями). На в'їзді до міста з цього боку встановлено дорожньо-митні застави (рогачки) — Жовківську (на перехресті сучасних вулиць Хмельницького і Волинської) та Замарстинівську біля Мурованого моста (перехрестя Замарстинівської і Хімічної).
У 1774 на колишній Старостинській юридиці стояло 188 християнських і 171 жидівський будинки.
Зі Середмістя на площу за Краківською брамою (нині Ярослава Осмомисла) бл. 1802 винесено базар (Краківський ринок) і поряд міську різню. У навколишніх кварталах велася активна торгова діяльність, згодом вони стали відомі своїми марґінальними й кримінальними елементами (Кракідалиhttps://lia.lvivcenter.org/uk/organizations/20-krakidaly/). Тут переважає єврейське населення, на всій території колишнього княжого посаду будується багато синагог, зокрема велика синагога реформістів Темпль на нинішньому Старому Ринку. З них збереглася лише синагога Якоб Глянцзер Шул на вулиці Вугільній.
Свідченням зменшення чисельності руського населення стало скасування кайзером Йозефом ІІ церков Теодора, Воскресіння, Введення, Різдва Богородиці, монастирів Івана Богослова і Катерини (Йосифінська касата), також давно занепав монастир Михаїла. У 1782 скасовано монастир лазаристів, приміщення якого віддали для потреб львівського гарнізону. Тут на початку XIX ст. зведено Малі касарні, в яких згодом розмістила військова тюрма; у приміщенні костелу Хреста містилася військова каплиця і діяв гарнізонний суд. Поряд на Замарстинівській,7 у 1824 збудовано Великі касарні.
За переписом 1823 року на Жовківській дільниці стояло 447 будинків. У 1900-му 57% населення Жовківського передмістя становили юдеї, 30% римо-католики, 16,5% — греко-католики.
11 листопада 1787 під Високим замком на перетині вулиць Замкової і Папарівки поблизу джерела, відомого з XVI ст. як королівське, явилася Діва Марія.https://photo-lviv.in.ua/korolivske-dzherelo-u-lvovi-abo-de-zyavlyalasya-diva-mariya/ Назва імовірно походить від Краківського королівського передмістя. Від джерела витікав потічок в сторону річки Полтви уздовж тодішньої вулиці Бічної Першої (згодом Студенна, нині площа Кринична перед станцією Підзамче).