Рабство в Данії — система примусової праці, за якої одні особи перебували в повному або частковому підпорядкуванні іншим, позбавлені особистої свободи та прав. Данська работоргівля відбувалася окремо у два різні періоди: торгівля європейськими рабами в добу вікінгів, з VIII по Х століття; та роль Данії в продажу африканських рабів під час атлантичної работоргівлі, яка розпочалася в 1733 році та закінчилася в 1807 році, коли було оголошено про скасування рабства. Остання работоргівля переважно здійснювалася в данській Вест-Індії (Сент-Томас, Сент-Крус та Сент-Джон), де раби виконували багато різних видів фізичної праці, переважно на цукрових плантаціях. Работоргівля мала багато наслідків, які різнилися за своїм характером (економічними та гуманітарними), причому деякі були більш серйозними, ніж інші. Після багатьох років рабства в данській Вест-Індії Крістіан VII вирішив скасувати работоргівлю.

Данська работоргівля в епоху вікінгів

Рабство було глибоко вкоріненим інститутом у суспільстві вікінгів, яке було ієрархічним, а найнижчий соціальний клас складався з невільників і рабів, які становили основне джерело важкої праці в норвезькому суспільстві. Ця практика була значною мірою відкинута в Х столітті, коли Данія стала християнською, але продовжувалася в XIV столітті.

Передісторія Рабство було поширеним явищем в епоху вікінгів, і однією з головних причин експансії вікінгів був пошук рабів в інших країнах. Однією з причин розвитку Русі було те, що скандинавські поселенці продавали сюди захоплених рабів. Протягом VIII—X століть рабів зі Східної Європи та Балтійського моря торгували з елітними домогосподарствами Візантії та ісламського світу через річкові системи Дніпра та Волги, Каролінгську імперію та Венецію Арабські купці з Каспійського моря та візантійські купці з Чорного моря привозили свої товари на торгові ринки Русі, де зустрічалися з работорговцями, відомими як варяги, та обмінювали свої товари на рабів, захоплених вікінгами в Європі.

Вікінги використовували попит на рабів на південних невільничих ринках православної Візантійської імперії та ісламського Близькосхідного халіфату, які жадали рабів іншої релігії, ніж їхня власна. У Середньовіччі, організованому за релігійними принципами, і християни, і мусульмани забороняли поневолення людей своєї віри, але обидва схвалювали поневолення людей іншої віри;Slavery in the Black Sea Region, C.900–1900: Forms of Unfreedom at the Intersection Between Christianity and Islam. (2021). Nederländerna: Brill. 5 обидва дозволяли поневолення людей, яких вони вважали єретиками, що дозволяло католицьким християнам поневолювати православних християн, а мусульманам-сунітам поневолювати мусульман-шиїтів.Korpela, J. (2018). Slaves from the North: Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900—1600. Nederländerna: Brill. 242 Однак і християни, і мусульмани схвалювали поневолення язичників, які стали улюбленою мішенню работоргівлі в Середньовіччі, а язичницькі військові бранці були продані ворогами-язичниками в работоргівлю.

Работоргівля вікінгів Вікінги перевозили європейських рабів, захоплених під час набігів вікінгів у Східній Європі, у два пункти призначення: один — через Волзький торговий шлях до Аббасидського халіфату на Близькому Сході через Каспійське море, работоргівлю Саманідів та Іран; і один — через Дніпро та работоргівлю на Чорному морі до Візантійської імперії та Середземномор'я.Pargas & Schiel, Damian A.; Juliane (2023). The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. Tyskland: Springer International Publishing. p. 126The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. (2023). Tyskland: Springer International Publishing. p. 126 До IX століття вікінги перевозили європейських рабів за допомогою варягів з Балтійського моря на півночі або Північного моря на заході через річки Вісла або Дунай на південний схід через Європу до Чорного моря.Korpela, Jukka Jari (2018). Slaves from the North – Finns and Karelians in the East European Slave Trade, 900–1600. Studies in Global Slavery, Band: 5. Nederländerna: Brill. p. 35

Людей, захоплених у полон під час набігів вікінгів по всій Європі, наприклад, в Ірландії, могли продати до мавританської Іспанії через дублінську работоргівлю або перевезти до Хедебю чи Бренне, а звідти Волзьким торговим шляхом до Поволжжя, де рабів та хутра продавали мусульманським купцям в обмін на арабські срібні дирхеми та шовк, які були знайдені в Бірці, Волліні та Дубліні.The New Cambridge Medieval History: Volume 3, C.900-c.1024. (1995). Storbritannien: Cambridge University Press. p. 91 Спочатку цей торговий шлях між Європою та Аббасидським халіфатом проходив через Хозарський каганат,The World of the Khazars: New Perspectives. Selected Papers from the Jerusalem 1999 International Khazar Colloquium. (2007). Nederländerna: Brill. p. 232 але з початку X століття він проходив через Волзьку Болгарію, а звідти караваном до Хорезма, на ринок рабів Саманідів у Центральній Азії та, нарешті, через Іран до Аббасидського халіфату.The New Cambridge Medieval History: Volume 3, C.900-c.1024. (1995). Storbritannien: Cambridge University Press. p. 504

Архієпископ Бременський Рімберт (помер 888 року) повідомляв, що він був свідком «великого натовпу полонених християн, яких вивозили» у порту вікінгів Хедебю в Данії, однією з яких була жінка, яка співала псалми, щоб представити себе як християнську черницю, і яку єпископ визволив, обмінявши на неї свого коня.The slave trade of European women to the Middle East and Asia from antiquity to the ninth century. by Kathryn Ann Hain. Department of History The University of Utah. December 2016. Copyright © Kathryn Ann Hain 2016. All Rights Reserved. https://collections.lib.utah.edu/ark:/87278/s6616pp7 . p. 244-246

Ця торгівля була джерелом було джерелом срібла, виявленого у скарбах арабських дирхемів, знайдених у Скандинавії, і функціонувала щонайменше з 786 до 1009 року, коли там були знайдені такі монети, і вона була настільки прибутковою, що сприяла постійним набігам вікінгів по всій Східній Європі, яка використовувалася вікінгами як джерело постачання рабів для цієї торгівлі з ісламським світом.The slave trade of European women to the Middle East and Asia from antiquity to the ninth century. by Kathryn Ann Hain. Department of History The University of Utah. December 2016. Copyright © Kathryn Ann Hain 2016. All Rights Reserved. https://collections.lib.utah.edu/ark:/87278/s6616pp7 . Серед таких скарбів можна згадати скарб Спіллінгса та скарб Сундведи.

Одним з небагатьох описів работоргівлі від першої особи є зустріч арабського купця Ібн Фадлана з волзькими варягами. Опис варягів, які використовували Волзький торговий шлях, використовуючи сакаліба як перекладачів під час торгівлі. Там він описує поховальний корабель, відомі лише в норвезькому суспільстві до появи вікінгів на території сучасної Росії та України, а також те, що в жертву приносили дівчину-рабиню, щоб вона пішла за своїм господарем у потойбічний світ. Скандинавські поховання, знайдені у Швеції та Норвегії, вказують на те, що у Швеції рабів приносили в жертву, щоб вони слідували за своїми господарями у потойбічний світ. Однак шведська археологія показує, що в потойбічному світі вбивали переважно рабів-чоловіків, а не жінок, щоб вони пішли за своїми господарями. Жертвоприношення жінок-рабинь, однак, були знайдені в Норвегії, де жінка, знайдена в могилі, мала ознаки того, що їй перерізали горло подібно до страти, описаної Ібн Фадланом.Simone Liw de Bernardi (2020) Vikingatidens begravningsritualer – avrättad för att följa en annan i graven, Uppsala university" British Archaeology magazine. Vol. 59. Britarch.ac.uk. June 2001. Archived from the original on 2011-02-13. Retrieved 2014-02-03.

Протягом XI століття вікінгські народи Данії, Норвегії та Швеції стали християнами, що унеможливило для них продовження набігів рабів на християнську Європу та продаж християнських європейців ісламським работорговцям. За словами Лени Бйоркман, зміцненняРусі, ймовірно, також зменшило кількість рабів, яких викрадали під час набігів, та обмежило її місцевим ринком рабів у Швеції. У 13 столітті рабство як таке поступово замінювалося кріпацтвом ().

Пам'ятки Залишилося небагато пам'яток, безпосередньо пов'язаних з рабством епохи вікінгів, але круглі форти, відомі як Треллеборге (Рабські фортеці), з 2023 року визнані об'єктами Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Данська трансатлантична работоргівля Участь у трансатлантичній работоргівлі почалася в середині 1700-х років, коли вони перевозили африканські народи до місця, відомого тоді як Золотий Берег (розташованого в місті Аккра в Гані). Форт Крістіансборг був данським фортом, який контролював в'їзд та виїзд рабів, базою для данців у Гані.

Данська Вест-Індія

Данці контролювали Данську Вест-Індію близько 250 років, з 1672 року до її продажу США 1917 року. Данська Вест-Індія відігравала значну роль у данській работоргівлі, оскільки це був кінцевий пункт призначення для багатьох рабів. Три острови, що складали Данську Вест-Індію, включали Сент-Джон, Сент-Томас і Сент-Круа.

Основними культурами, що вирощувалися на островах, були цукрова тростина, кава й тютюн, оскільки всі вони забезпечували данцям значні прибутки. Робота на плантаціях вважалася надзвичайно важкою, особливо для жінок-рабинь, які були не в змозі підтримувати високий рівень ручної праці, що вимагався. Рівень життя на островах був дуже низьким, багато рабів часто хворіли на смертельні хвороби або помирали від виснаження та недоїдання. Поширеною помилкою було те, що рабам щотижня видавали достатню кількість їжі, яка б підтримувала їх під час роботи. Однак, згідно з Мартенсом (2016), це забезпечення було незадовільним і не відповідало мінімальним вимогам для здорового життя.

У 1915 році розпочалися переговори між Америкою та Данією щодо продажу трьох островів (Сент-Томас, Сент-Круа, Сент-Джон). США дедалі більше стурбувалися тим, що Німеччина спробує захопити острови, і з міркувань безпеки вирішили діяти на випередження. Зрештою, США купили острови за 25 мільйонів доларів США золотими монетами. Зараз ці острови відомі як Американські Віргінські острови.

Сент-Томас Сент-Томас був першим островом у Данській Вест-Індії, який данці використовували для рабської праці. Тодішній король Кристіан V віддав наказ захопити острів з єдиною метою — отримати плантації на острові, які включали переважно цукор та тютюн. Проблема, з якою невдовзі зіткнулася Данська Вест-Індська компанія, полягала в тому, що засуджені були неефективними працівниками, і саме з цієї причини вони усвідомили, що колоністи з сусідніх країн, які мали доступ до африканських рабів, набагато краще підходили для цієї роботи.

Перш ніж цукрові плантації стали найпопулярнішою культурою, уряд Данії створив . Тафу, по суті, були пивними будинками та залами, які виробляли величезну кількість алкоголю для перевезення за океан. Однак пивні швидко стали дуже непопулярними серед данського уряду, оскільки вони приваблювали піратів на острови, а також економічна вигода від виробництва пива переважувала витрати на створення інфраструктури для пивних. На початку 1700-х років цукор швидко став найпопулярнішою культурою, плантації якої були розкидані по всьому острову. За суворим наглядом данських урядовців за робітниками на острові Сент-Томас приїздили работорговці, щоб придбати рабів, оскільки вони були відомими як хороші працівники.

Сент-Джон