Сандра Сіснерос (; нар. 20 грудня 1954) — американська письменниця. Авторка дебютного роману «Будинок на Манго-стріт» (1984) та збірки оповідань «Woman Hollering Creek та інші історії» (1991). У її творчості присутні експерименти з новими суб'єктними позиціями, що, за словами Сіснерос, зумовлено її зростанням у контексті культурної гібридності та економічної нерівності, які наділили її унікальними історіями для розповіді. Лауреатка численних нагород, зокрема стипендії Національного фонду мистецтв, 2017 року була відзначена однієї з 25 нових стипендій Фонду Форда «Мистецтво змін» і її сприймають як важливу постать в літературі чикано.
У дитинстві та юності Сіснерос здобула багато досвіду, який згодом використала як письменниця: вона виросла єдиною дочкою в родині з шести братів, тож часто почувалася ізольованою, а постійна міграція її родини між Мексикою та Сполученими Штатами прищепила їй відчуття, що вона «завжди живе на межі двох країн, але не належить до жодної з них». Творчість Сіснерос присвячена формуванню чикано-ідентичності, дослідженню викликів, пов'язаних з перебуванням між мексиканською та англо-американською культурами, зіткненню із мізогінними настроями, притаманними обом цим культурам, а також досвіду бідності. Завдяки проникливій соціальній критиці та сильному стилю прози Сіснерос здобула визнання далеко за межами чикано- та латиноамериканських спільнот — таке велике, що роман «Будинок на Манго-стріт» перекладено багатьма мовами й викладають у школах США як твір про дорослішання.
Сіснерос обіймала низку професійних посад — працювала вчителькою, консультанткою, рекрутеркою до коледжу, поетесою в школах та адміністраторкою в галузі мистецтва, — і зберігає глибоку відданість громадським та літературним справам. 1998 року вона заснувала «Майстерню письменників Макондо», яка проводить соціально спрямовані майстер-класи для письменників, а 2000 року — Фонд Альфредо Сіснероса дель Мораля, який нагороджує талановитих письменників, пов'язаних з Техасом. Нині Сіснерос живе в Мексиці.
Дитинство та освіта Сіснерос народилася у Чикаго, штат Іллінойс, 20 грудня 1954 року в родині мексиканського походження, вона є третьою з семи дітей. Єдина донька, котра вижила, вважала себе «непарним числом у наборі чоловіків». Прадід Сіснерос грав на піаніно для президента Мексики й походив із заможного середовища, але він програв в азартні ігри статки своєї родини. Її дід по батьківській лінії, Енріке, був ветераном Мексиканської революції і використав заощаджені гроші, щоб дати її батькові, Альфредо Сіснеросу де Моралю, можливість вступити до коледжу. Однак, проваливши навчання через, як зазначала Сіснерос, «відсутність зацікавлення» в навчанні, Альфредо втік до Сполучених Штатів, намагаючись уникнути батькового гніву. Мандруючи півднем Сполучених Штатів зі своїм братом, Альфредо відвідав Чикаго, де зустрів Ельвіру Кордеро Ангіано. Після одруження пара оселилася в одному з найбідніших районів Чикаго. Біограф Сіснерос, Робін Ганц, пише, що вона визнає, що родина її матері походить з дуже скромного середовища, сягаючи корінням у Гуанахуато, Мексика, тоді як родина її батька була набагато більш «гідною захоплення».
Працюючи оббивальником меблів, щоб утримувати родину, батько Сіснерос розпочав «нав'язливу кругову міграцію між Чикаго й Мехіко, яка стала домінувальною тенденцією її дитинства». Їхня родина постійно переїжджала між двома містами, що вимагало від них пошуку нового місця проживання, а також шкіл для дітей. Зрештою ця нестабільність призвела до того, що шестеро братів Сіснерос утворили пари між собою, залишивши її на самоті — змушену самостійно формувати свою ідентичність як ізольовану. Її відчуття відчуженості в родині посилювалося тим, що батько називав їх «seis hijos y una hija» («шестеро синів і одна дочка»), а не «siete hijos» («семеро дітей»). Ганц зазначає, що дитяча самотність Сіснерос відіграла важливу роль у формуванні її пізнішої пристрасті до письменництва. Єдиним сильним жіночим впливом на Сіснерос була її мати, Ельвіра, яка була ненаситною читачкою та освіченішою і соціально свідомою, ніж її батько. За словами Ганц, хоча Ельвіра була надто залежною від свого чоловіка та надто обмеженою у можливостях реалізувати власний потенціал, вона подбала про те, щоб її донька не потерпала від тих самих несприятливих умов, що й вона.
Коли їй було одинадцять років, її родина Хара зробила перший внесок за власний будинок у Гумбольдт-парку, переважно пуерто-риканському районі на західній стороні Чикаго. Цей район та його персонажі пізніше стали натхненням для роману Сіснерос «Будинок на Манго-стріт». У старшій школі Сіснерос навчалася в Академії Йозефінум, невеликій католицькій школі для дівчат. Тут вона знайшла союзницю в особі вчительки старшої школи, яка допомогла їй писати вірші про війну у В'єтнамі. Хоча Сіснерос написала свій перший вірш приблизно у десятирічному віці за підтримки вчительки, відомою завдяки своїм творам вона стала вже в старших класах школи. У старшій школі вона писала вірші та була редакторкою літературного журналу, але, за словами самої Сіснерос, по-справжньому вона почала писати лише на першому курсі творчого письма в коледжі 1974 року. Після цього знадобився деякий час, щоб знайти власний голос. Вона пояснює: «Я відкинула те, що було під рукою, і наслідувала голоси поетів, якими захоплювалася у книжках: гучні чоловічі голоси, такі як Джеймс Райт, Річард Гюго та Теодор Ретке, які мені зовсім не підходили».
Сіснерос здобула ступінь бакалавра мистецтв в Університеті Лойоли в Чикаго 1976 року, а ступінь магістра образотворчих мистецтв — в Майстерні письменників Айови при Університеті Айови 1978 року. У Лойолі у неї був роман з професором, який вона називає «таємним життям [з] часів, коли я була студенткою третього курсу в Айові, яке мучило мене і про яке я писала у своїх віршах». Вона описує ці насильницькі стосунки як «дуже руйнівні для мене» і саме «тому моя творчість завжди пов'язана з сексуальністю та порочністю».
Під час участі у семінарі Сіснерос виявила, як особливе соціальне становище, яке вона займала, дало їй унікальний потенціал у письмі, згадуючи: «Не те щоб я не знала, хто я. Я знала, що я мексиканка. Але я не думала, що це має якийсь стосунок до того, чому я відчувала такий дисбаланс у своєму житті, тоді як це мало стосунок до всього! Моя раса, моя стать і мій клас! І це не мало сенсу до того моменту, коли я сиділа на тому семінарі. Саме тоді я вирішила, що напишу про те, про що мої однокласники не могли б писати». Вона дотримувалася американських літературних канонів і свідомо обрала стиль письма, протилежний до стилю своїх одногрупників, усвідомивши, що її власне культурне середовище — не причина для сорому, а джерело натхнення. Відтоді вона писала про своїх «сусідів, людей, яких вона бачила, про бідність, через яку пройшли жінки».
Сіснерос каже про цей момент:Тож для мене це почалося саме там, і саме тоді я свідомо почала писати про все те в моїй культурі, що відрізнялося від них — вірші, які є цими міськими голосами — першу частину збірки «Злі, злі шляхи» — та історії з роману «Будинок на Манго-стріт». Я вважаю іронічним, що саме в той момент, коли я практично закінчувала навчальний заклад, я почала усвідомлювати, як саме ці установи мене підвели.Спираючись на мексиканську та південно-західну масову культуру та розмови на міських вулицях, Сіснерос писала, щоб передати життя людей, з якими вона себе ототожнювала. Літературна критикиня Жаклін Дойл схарактеризувала пристрасть Сіснерос до чуття особистих історій, які розповідають люди, та її відданість висловлюванню голосів маргіналізованих людей як-то «тисяч мовчазних жінок», чию боротьбу зображено в романі «Будинок на Манго-стріт», через творчість.
Через п'ять років після здобуття ступеня магістра образотворчих мистецтв вона повернулася до Університету Лойоли в Чикаго, де раніше здобула ступінь бакалавра з англійської мови, щоб працювати адміністративною асистенткою. Раніше вона працювала в районах Чикаго, де переважно проживає мексиканське населення, у місті Пілзен та Літтл-Вілледж, а також навчала дітей, які кинули школу, у середній школі для латиноамериканців.
Пізніше життя та кар'єра Викладання Окрім того, що Сіснерос була письменницею і поеткою, вона обіймала різні академічні та викладацькі посади. 1978 року, після закінчення магістратури образотворчих мистецтв, вона викладала колишнім випускникам середньої школи у латиноамериканській молодіжній середній школі в Чикаго. Видання книги «Будинок на Манго-стріт» 1984 року забезпечило їй низку посад письменниці на резиденції в університетах Сполучених Штатів, вона викладала творче письмо в таких закладах, як Каліфорнійський університет у Берклі та Мічиганський університет. Згодом була письменницею-резиденткою в Університеті Богоматері Озерної в Сан-Антоніо, штат Техас. Також працювала рекрутеркою у коледжах та адміністраторкою у сфері мистецтв.
Сім'я Сіснерос зараз мешкає в Сан-Мігель-де-Альєнде, місті в центральній Мексиці, але упродовж багатьох років вона жила та писала в Сан-Антоніо, штат Техас, у своєму деякий час суперечливому «мексикансько-рожевому» будинку, з «багатьма істотами, малими та великими». 1990 року, коли Пілар Е. Родріґес Аранда запитала Сіснерос в інтерв'ю для Americas Review, чому вона ніколи не виходила заміж і не створювала сім'ю, Сіснерос відповіла: «Я ніколи не бачила шлюбу, який був би таким щасливим, як моє життя на самоті. Моя творчість — це моя дитина, і я не хочу, щоб щось стало між нами». В іншому місці вона уточнювала, що їй подобається жити на самоті, тому що це дає їй час думати та писати. У вступі до третього видання книжки Глорії Е. Анзальдуа «Borderlands/La Frontera: The New Mestiza» Сіснерос написала: «Ось чому я переїхала з Іллінойсу до Техасу. Щоб родичі та родина дозволили мені свободу розчинитися в собі. Щоб переосмислити себе, якщо доведеться. Як латиноамериканки, ми повинні це зробити».
Письменницький процес На творчість Сіснерос часто впливають її особистий досвід та спостереження за багатьма людьми в її громаді. Одного разу на конференції в Санта-Фе вона зізналася іншим письменникам, що записує «фрагменти діалогів чи монологів — записи розмов, які вона чує, куди б не пішла». Потім ці фрагменти змішуються та поєднуються, створюючи її оповідання. Імена для її персонажів часто взяті з телефонного довідника Сан-Антоніо; «вона переглядає списки в пошуках прізвища, а потім повторює процес, щоб знайти ім'я». Змішуючи та поєднуючи, вона гарантує, що не привласнює нічиє справжнє ім'я чи реальну історію, але водночас її версії персонажів та історій є правдоподібними.
Одного разу Сіснерос настільки занурилася в персонажів своєї книжки «Woman Hollering Creek», що вони почали проникати в її підсвідомість. Одного разу, коли вона писала оповідання «Очі Сапати», вона прокинулася «посеред ночі, на мить переконана, що вона Інес, молода наречена мексиканського революціонера. Її розмова з Сапатою уві сні потім стала діалогом цих персонажів в оповіданні».
Її бікультуралізм та двомовність також є дуже важливими аспектами її письма. Робін Ганц цитувала Сіснерос, яка сказала, що вона вдячна за те, що має «вдвічі більше слів на вибір… два способи дивитися на світ», а Ганц назвала її «широкий спектр досвіду» «палицею з двома кінцями». Здатність Сіснерос розмовляти двома мовами та писати про дві свої культури надає їй унікальну позицію, з якої вона може розповідати не лише свою історію, а й історії оточення.
Спадщина громади