Часови́й по́яс — частина поверхні земної кулі, на якій ухвалено один стандартний час, який ще часто називають місцевим часом. Для зручності відліку поточного часу вся територія земної кулі поділена на 24 часові пояси шириною в середньому 15°. У межах кожного такого поясу встановлюється свій єдиний поясний час.

Формування часових поясів пов'язане з прагненням, з одного боку, враховувати обертання Землі навколо своєї осі, а з другого боку, визначити території (часові зони) з приблизно однаковим місцевим часом таким чином, щоб відмінності в часі між ними були кратні одній годині. У результаті досягнуто рішення, що повинно бути 24 часових пояси і кожен із них повинен охоплювати територію приблизно 15° у ширину (≈ 7,5° щодо відповідного середнього меридіана). Точкою відліку прийнятий гринвіцький меридіан, нульовий меридіан, середній меридіан нульового часового поясу.

Зараз час встановлюється за допомогою всесвітнього координованого часу (UTC), який введений замість часу за Гринвічем (GMT, див. Середній час за Гринвічем). Шкала UTC базується на рівномірній шкалі атомного часу (TAI) і є зручнішою для цивільного використання. Часові пояси навколо земної кулі описуються як додатне або від'ємне зміщення від UTC: негативні зміщення у часових поясів на захід від нульового меридіана, позитивні — на схід. Часові пояси можуть бути скориговані у стандартну сезонність. Для тих країн і регіонів, де переходять на літній час, зміщення відносно UTC також змінюється (зазвичай +1 година).

Поділ на часові пояси Точка відліку для часових поясів — нульовий (гринвіцький) меридіан, який проходить через Гринвіцьку королівську обсерваторію в місті Гринвічі, Велика Британія.

Різниця між номерами часових поясів відповідає різниці в часі між цими поясами. Тобто при переході з одного часового поясу в інший значення хвилин і секунд (часу) зберігається, змінюється лише значення годин. Проте існують деякі райони, у яких місцевий час відрізняється від універсального не тільки на цілу кількість годин, але й додатково на 30, 40 чи 45 хвилин.

На Північному і Південному полюсах меридіани сходяться в одній точці, тому там поняття часових поясів втрачає зміст. За традицією, яка склалася, вважається, що час на полюсах відповідає універсальному часу.

Теоретично всі часові пояси земної кулі повинні обмежуватися прямими лініями, які проходять на 7,5° на схід і захід від середнього меридіану кожного поясу, але для збереження єдиного часу на території однієї адміністративної одиниці їх межі часто зміщені відносно загальноприйнятих.

На суходолі кордони часових поясів встановлені не за меридіанами, а за близькими до них державними кордонами різних країн. Для великих за розмірами країн, які потрапляють до декількох часових поясів, кордон між цими поясами проходить зазвичай по кордонах внутрішнього адміністративно-територіального поділу цих країн.

Список часових поясів

Часові пояси можуть розрізнятися як за зміщенням від всесвітнього часу (UTC), так і за назвами, адже у кожній країні час поясу, який використовується, може мати місцеву назву, існують також назви, що об'єднують кілька країн і цілі континенти. Так, існують міжнародні назви часових поясів у Європі, Африці, Північній Америці тощо. Водночас список за зміщенням від UTC є повнішим і точнішим, оскільки у різні періоди одна і та ж назва часового поясу могла мати різне зміщення від UTC. Сонячний годинник Гаваї Гамб'є Аризона Східна Бразилія Південна Джорджія (UTC)

UTC−12 — незаселений морський часовий пояс UTC−11 — Самоа, Ніуе UTC−10 — Гаваї UTC−9:30 — Французька Полінезія (Маркізькі острови) UTC−9 — Аляска UTC−8 — Північноамериканський тихоокеанський час (США і Канада) UTC−7 — Гірський час (США, Канада і Мексика) UTC−6 — Центральний час (США і Канада), Центральноамериканський час, Мексика (Гвадалахара, Мехіко, Монтеррей) UTC−5 — Північноамериканський східний час (США і Канада), Південноамериканський тихоокеанський час (Богота, Ліма, Кіто) UTC−4 — Атлантичний час (Канада), Південноамериканський тихоокеанський час (Каракас, Ла-Пас, Сантьяго) UTC−3:30 — Ньюфаундленд UTC−3 — Південноамериканський західний час (Бразиліа, Буенос-Айрес, Джорджтаун), Гренландія UTC−2 — Середньоатлантичний час UTC−1 — Азорські острови, Кабо-Верде UTC+0 — Західноєвропейський час (Дублін, Единбург, Лісабон, Лондон), Касабланка, Монровія UTC+1 — Центральноєвропейський час (Амстердам, Берлін, Берн, Брюссель, Відень, Копенгаген, Мадрид, Париж, Рим, Стокгольм, Белград, Братислава, Будапешт, Варшава, Любляна, Прага, Сараєво, Скоп'є, Загреб), Західний центральноафриканський час UTC+2 — Східноєвропейський час (Афіни, Бухарест, Вільнюс, Кишинів, Рига, Софія, Таллінн, Гельсінкі), Єгипет, Ізраїль, Ліван, Туреччина, ПАР, Київський час України, Калінінградський час Росії UTC+3 — Московський час Росії, Мінський час Білорусі, Східноафриканський час (Найробі, Аддис-Абеба), Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія UTC+3:30 — Іран UTC+4 — Самарський час Росії, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Азербайджан, Вірменія, Грузія UTC+4:30 — Афганістан UTC+5 — Єкатеринбурзький час Росії, Західноазійський час (Ісламабад, Карачі, Ташкент) UTC+5:30 — Індія, Шрі-Ланка UTC+5:45 — Непал UTC+6 — Омський час Росії, Бангладеш, Бутан, Киргизстан UTC+6:30 — М'янма UTC+7 — Красноярський час Росії, Південно-Східна Азія (Бангкок, Джакарта, Ханой) UTC+8 — Іркутський час Росії, Улан-Батор, Куала-Лумпур, Гонконг, Китай, Сінгапур, Тайвань, Західноавстралійський час UTC+8:45 — Західна Австралія (південно-східна частина) UTC+9 — Якутський час Росії, Корейський час, Японія UTC+9:30 — Центральний австралійський стандартний час (Аделаїда) UTC+10 — Владивостоцький час Росії, Східноавстралійський час (Брисбен, Канберра, Мельбурн, Сідней), Тасманія, Західно-тихоокеанський час (Гуам, Порт-Морсбі) UTC+10:30 — острів Лорд-Гау UTC+11 — Середньоколимський час Росії, Центрально-тихоокеанський час (Соломонові Острови, Нова Каледонія) UTC+11:30 — Норфолк UTC+12 — Камчатський час Росії, Маршаллові Острови, Фіджі, Нова Зеландія UTC+12:45 — острови Чатем UTC+13 — Тонга UTC+14 — Кірибаті

Історія

Концепція стандартного часу була прийнята наприкінці XIX століття як спроба покінчити з плутаниною, спричиненою використанням свого власного сонячного часу в кожній окремо взятій місцевості. Необхідність введення подібного стандарту стала надзвичайно актуальною з розвитком залізниць, коли графіки руху поїздів складалися за місцевим часом кожного міста, що викликало не тільки незручності й плутанину, а й часті аварії. Особливо це було актуально для великих територій, з'єднаних системою залізниць.

До винаходу залізниці подорож з одного місця до іншого займала так багато часу, тому з використанням місцевого «сонячного часу» не виникало ніяких проблем. Подорожуючи, час треба було б переводити лише на 1 хвилину кожні 12 миль. Проте після появи залізниці, за допомогою якої стало можливим долати сотні миль на день, розрахунок часу став серйозною проблемою.

Велика Британія Велика Британія стала першою країною, яка ухвалила рішення про встановлення на всій території країни одного стандартного часу. Найбільше переймалися проблемою неузгодженості місцевого часу Британська залізниця (), яка й змусила Уряд Великої Британії уніфікувати час на території всієї країни. Оригінально ідея належала фізику, доктору Вільяму Гайду Волластону (William Hyde Wollaston, 1766—1828) і була підхоплена Абрахамом Фолетом Ослером (Abraham Follett Osler, 1808—1903). Час було встановлено за Гринвічем (Greenwich Mean Time, GMT) і довгий час його називали «лондонським часом».

Першою перейшла на використання «лондонського часу» 1840 року Велика Західна Залізниця. Інші почали наслідувати її, і до 1847 року більшість британських залізниць уже використовували єдиний час. 22 вересня 1847 року Залізнична Розрахункова палата, яка визначала стандарти для всієї індустрії, рекомендувала встановити час за Гринвічем на всіх станціях з дозволу Головної поштової служби (). Перехід відбувся 1 грудня 1847 року.

23 серпня 1852 року сигнали часу вперше передані за допомогою телеграфу з Гринвіцької королівської обсерваторії. До 1855 року переважна більшість громадських годинників Британії були встановлені за Гринвічем. Деякі з них, щоправда (наприклад, відомий годинник на башті церкви Христа в Оксфорді), мали дві хвилинних стрілки: одну для місцевого часу і одну для часу за Гринвічем. Проте стримувало процес офіційного переходу на нову систему відліку часу британське законодавство, завдяки якому місцевий час залишався офіційно прийнятим ще багато років. Це призводило до таких дивацтв як, наприклад, відкриття виборчих дільниць о 8:13 і закриття о 16:13. Офіційно перехід на новий час у Британії все ж таки відбувся після введення в дію законодавчого акту про визначення часу 2 серпня 1880 року.

Нова Зеландія Нова Зеландія стала першою країною, яка офіційно прийняла стандартний час на території всієї країни (2 листопада 1868 року). Час відраховувався відносно 172° 30′ довготи на схід від Гринвіча і відрізнявся на 11 годин 30 хвилин (вперед) від середнього часу за Гринвічем. Цей стандарт був відомий як середній час за Новою Зеландією.

Північна Америка У Сполучених Штатах та Канаді стандартний час та часові пояси запроваджені 18 листопада 1883 року також залізницями. До того визначення часу було місцевою справою. Більшість міст використовували «сонячний час» і еталоном, за яким виставляли час, часто був якийсь добре відомий у кожній місцевості годинник (наприклад, годинники на церковних дзвіницях або у вітринах ювелірних крамниць).

Першою людиною у Сполучених Штатах, яка відчула зростаючу потребу в стандартизації часу, був любитель-астроном Вільям Ламберт (), який на початку 1809 року представив на розгляд Конгресу рекомендацію щодо встановлення у країні часових меридіанів. Однак цю рекомендацію відхилили, так само як початкова пропозиція Чарлза Доуда (), подана на розгляд 1870 року, згідно з якою пропонувалося встановити чотири часових пояси, перший із яких відраховувався відносно Вашингтона, округ Колумбія. У 1872 році Доуд переглянув свою пропозицію, змінивши центр відліку на Гринвіч. Саме ця його остання пропозиція, майже без змін, була використана залізницями Сполучених Штатів Америки і Канади одинадцять років по тому.

18 листопада 1883 року Американські та Канадські залізниці перевели годинники на всіх залізничних станціях згідно з часовим поясом (вперед чи назад). Пояси отримали такі назви: Східний, Центральний, Гірський та Тихоокеанський.

Попри перехід великих залізниць у Сполучених Штатах та Канаді на стандартний час, пройшло ще багато років, доки останній став нормою в повсякденному житті. Проте використання стандартного часу почало стрімко поширюватися, з огляду на свої очевидні практичні переваги для комунікацій та подорожей. Протягом року 85 % усіх міст Північної Америки (близько 200), населення яких перевищувало 10 000, уже використовували стандартний час. Помітно виділялися лише Детройт і загалом штат Мічиган. Детройт жив за місцевим часом до 1900 року, доки Муніципальна Рада не видала декрет, згідно з яким годинник мав бути переведений назад на 28 хвилин до Центрального стандартного часу. Половина міста підкорилася, а половина відмовилася. Після значних дебатів декрет скасували, і місто повернулося до сонячного часу. У 1905 році міським голосуванням прийнятий Центральний Час. Міською постановою 1915 року, а потім і голосуванням 1916 року Детройт перейшов на Східний стандартний час (EST).

По всіх Сполучених Штатах стандартний час і часові пояси запроваджені з прийняттям 1918 року . Конгрес США затвердив стандартні часові пояси, встановлені раніше залізницями, і передав відповідальність за будь-які подальші зміни до них у Міжштатну торгову комісію, єдиний та той час федеральний орган із регулювання перевезень. У 1966 році повноваження щодо прийняття законодавчих актів, які стосувалися визначення часу, було передано у створений при Конгресі Департамент транспорту.