— манґа та аніме серія жахів про нову расу наділених надприродними здібностями мутантів — диклоніусів. Манґа була завершена в 2005 році і складається з 13 томів. Манґака спочатку задумав її як коротку історію, і не сподівався на те, що вона здобуде популярність, але манґа відразу завоювала любов читачів, тому її перша половина згодом була серіалізірована й адаптована в однойменний аніме-серіал.
Як аніме, так і оригінальна манґа, відрізняються жорстокістю та кривавістю. Також там є етті (в аніме) та порнографічні (в манзі) сцени. З другого боку, для «Ельфійської пісні» (особливо для аніме) характерні кавайний дизайн головних героїв та напівмелодраматичний сюжет. Твір можна доволі точно охарактеризувати як «суміш вкрай кривавого трешу з вкрай сопливою мелодрамою». Подібне поєднання страшного та милого, жорстокості та ніжності справляє сильне враження, завдяки якому Ельфійська пісня має як палких прихильників, так і ненависників.
Сюжет
Усі сюжетні лінії твору можна згрупувати у дві тісно переплетені основні, які дуже відрізняються стилістично. Власне, саме різниця між подіями, що відбуваються одночасно і майже поруч, є найяскравішим художнім прийомом твору. Також пізніше з'являється третя ретроспективна лінія — події, що відбувалися з головними героями в дитинстві.
Першою є лінія секретної установи, яка досліджує, тримає в ув'язненні та знищує диклоніусів — мутантів з надприродними можливостями. Аніме починається з втечі головної героїні, диклоніуса Люсі, з бази цієї установи. Протягом усього серіалу показуються як спроби організації зловити Люсі, так і події в організації (перш за все лінія керівника установи Курами). Усі лінії цього напрямку витримані в стилі психологічної драми, саме на неї припадає абсолютна більшість сцен насильства й жорстокості.
Другою лінією є історія, пов'язана з головним героєм — юнаком на ім'я Кота. Кота повертається у місто, куди приїжджав колись зі своєю родиною. Щоправда, через психологічну травму, він погано пам'ятає, що саме тоді відбулося. Тут на нього чекає з дитинства закохана в нього двоюрідна сестра — Юка. Разом вони зустрічають дивну, хвору на втрату пам'яті, дівчину і забирають її до себе додому. З часом вони підбирають іншу бездомну дівчинку, Маю, та ще одного диклоніуса — Нану. Вони живуть усі разом по суті однією родиною. За жанром ця частина є побутовою мелодрамою в стилі гарему з елементами етті та комедії.
Внаслідок роздвоєння особистості головна героїня, диклоніус Люсі, або безжальна, бита життям, дівчина в першій лінії, або ж мила та безпорадна, з розумом малолітньої дитини, в другій.
Пізніше з'являється ретроспективна лінія присвячена подіям, які сталися з головними героями багато років тому. Події минулого також поділяються на дві частини — сповнене жорстокості життя маленького диклоніуса та мирні сцени дружби двох дітей.
В міру розвитку сюжету як зараз, так і в минулому, обидві лінії дедалі частіше перехрещуються і, під кінець серіалу, зливаються в одну. Кота з'ясовує, ким є знайдена ним з Юкою дівчина, та згадує своє минуле. В свою чергу секретна організація врешті-решт вистежує Люсі. Усі сюжетні лінії серіалу сходяться і розв'язуються.
Виробництво Місце подій Події серіалу відбуваються в Камакурі. В ньому широко використувувалися реальні місцевості цього міста, змальовані часом з фотографічною точністю. Хоч звісно в аніме усе зображено в дещо ідеалізованому, яскравішому вигляді. Нижче наведено ряд прикладів порівняння реальних та намальованих краєвидівБільше порівнянь можна знайти тут ..
+Кадр з анімеКамакурська світлинаКадр з анімеКамакурська світлина +
Фантастичні елементи Фантастичними сюжетними ідеями Ельфійської пісні є диклоніуси та їх надприродні здібності.
Диклоніуси — фантастичний підвид Homo sapiens. Їх поява в серіалі не пояснюється, повідомляється лише, що зрідка в людей народжуються подібні «мутовані» діти. З науковою точки зору, враховуючи той факт, що диклоніуси відрізняються від людей цілим комплексом невипадкових рис їх слід розглядати як окремий, споріднений, але відмінний від людей підвид, появу якого не можна пояснити разовою мутацією, однак в творі вони є типовими для сучасної фантастики мутантами. Зовні диклоніуси відрізняються від людей лише специфічними виступами на голові у вигляді кавайних «ріжок»В аніме не пояснюється, чим саме є ці ріжки, але найімовірніше виступами черепа.. Головні відмінності між людьми та диклоніусами полягають в надприродних здібностях, до яких належать вектори, здатність ловити невеликі предмети, відчувати з певної відстані одне одного та «заражати» людей.
Диклоніуси поділяються на повноцінних, вродженихТобто це ті «мутовані» діти які зрідка народжуються в звичайних людей. та сильплітів які є дітьми «заражених» іншими диклоніусами людей. Єдиною, але принциповою відмінністю між цими двома видами диклоніусів є здатність до нормального природного розмноження — сильпліти безплідні.
Ще однією ймовірною відмінністю від людей є наявність у диклоніусів ряду невластивих людям інстинктивних поведінок. Наприклад повідомляється про те, що використовувати вектори як зброю вони можуть лише проти людейЦе, як і більшість іншої інформації про природу диклоніусів повідомляє Курама в розмові з Бандо. Також в аніме показуються видіння які можна інтерпретувати як своєрідний «голос крові»Правда їх можна також сприймати як марення нестійкої дитячої свідомості..
Вектори — головною здібністю диклоніусів є вектори. В серіалі словами Курами стверджується, що через них диклоніуси мають відмінну від людей будову мозку. Вектори це ніби невидимі гнучкі руки. Вони мають певну чітковизначену довжину. Вектори дуже сильніНаприклад Люсі під час першого бою з Бандо підняла катер та швидкіМожуть розганяти легкі предмети до швидкості в кілька сот метрів на сеунду й можуть за бажання проникати крізь живі тканиниПоказуються випадки коли вектори залазять в середину людини чи диклоніуса не школячи їм зовні. Поєднання усіх цих рис робить вектори дуже небезпечною, хоч і не всесильноюНаприклад товсті броньовані двері диклоніус не може ні пробити ні вибити. зброєю. Вектори розвиваються в диклоніусів з певного віку і з часом посилюються. Кількість, довжина та сила векторів різні в різних диклоніусів.
Також диклоніуси мають дивну здатність інстинктивно ловити кинуті в них предмети, в тому числі й кулі. В аніме ніде не говориться і не показується щоб для подібного використовувалися вектори, але в манзі це неодноразово підкреслюється. Єдиним принциповим чинником який впливає на можливість диклоніуса зловити кинутий в нього предмет є енергія кидка.
Принциповою є здатність диклоніусів своїми векторами «заражати» людейЗ серіалу відомо, що точно чоловіків але ймовірно і жінок. внаслідок чого діти заражених народжуються сильплітами. Причому подібне вони роблять інстинктивно.
Якщо відкинути технічну частину, то фантастичним сюжетотворчим припущенням Ельфійської пісні є наділення ряду дітей можливістю миттєвого втілення своєї агресії. Диклоніуси відрізняються від людей тим, що для них вбити людину не важче ніж подумати про це. Їх агресія щодо людей в «нормальній» ситуації не має зовнішніх обмежень — лише внутрішні, а які внутрішні обмеження в дітей?
Ідеї твору В аніме зачіпаються питання жорстокості, насильства та ксенофобії. Певно найбільшою удачею серіалу, є те, що відповіді на поставлені запитання він не дає. За виключенням безсумнівно негативної оцінки жорстокості усі інші висновки мають робити самі глядачі.
У серіалі є однозначні персонажі на зразок наскрізь позитивних Ню, Маю чи Нани чи негативних Какузав. Однак головний конфлікт проходить не між хорошими та поганими героями, а між вчинками самих персонажів, центральним з яких безсумнівно є Люсі. Можна стверджувати, що ставлення до неї та головні питання аніме взаємопов'язані. Наскільки травми дитинства можуть бути виправданням поведінки? Взагалі наскільки ставлення до людини виправдовує її ставлення до інших? Чи є причиною конфлікту людська ксенофобія чи агресивність диклоніусів? Що гірше — неконтрольована лють мутантів чи організоване насильство людського суспільства? Наскільки потенційна небезпека може бути виправданням власним злочинам? тощо
Деякі висновки здаються на перший погляд очевидними, але за уважного перегляду помітно, що в серіалі показано факти які можна використати на підтримку прямо протилежних тверджень. Наприклад в Люсі було безсумнівно нещасливе дитинство, а однокласники над нею знущалися, однак в результаті загинули не лише шкільні хулігани які мучили рогату дівчинку, але і її єдина подруга. Люсі багато вбиває не лише під час самооборони але і абсолютно сторонніх ні в чому не винних людей. Вибір ускладняються тим, що та ж Люсі не зображується як сторонній персонаж, щодо якого можна обмежитися холодним зпівставленням безсумнівну жахливі вчинки зроблені нею та по відношенню до неї. Навіть якщо комусь не подобається харизматична, трагічна Люсі не слід забувати, що вона ж є і милою, привабливою та невинною Ню. В самому аніме цей вибір між особистою симпатією та справедливістю прямо ставиться перед Котою. Характерно, що він його власне так і не зробивКота, з одного боку, зізнається в своїй симпатії до Ню, а з другого, каже, що ніколи не зможе пробачити Люсі.. Однак подібний вибір кожен з глядачів робить сам. Тож аніме залишає по собі сильне емоційне враження та провокує до рефлексії. Не диво, що воно є гостро дискусійним — як це часто буває різні люди робляться з одного й того самого зовсім різні висновки.
Стилістика Стилістика аніме повністю побудована на протиставленнях та переходах. Обидві головні жанрові складові серіалу не є оригінальними. Серед аніме багато творів що змальовують буденне та безтурботне життя кавайних персонажів, чимало і насичених насильством бойовиків. Однак навіть для досвідчених отаку незвичним є кривавий кавай Ельфійської пісні.
Аніме насичене насильством, причому насильством у відвертій та грубій формі — першим кадром серіалу є відірвана рука в калюжі крові, протягом серіалу ще не раз людей буквально розривають на шматки, а кров ллється струмками. Незважаючи на це показ справляє радше враження відвертості ніж смакування — за виключенням кількох випадків не виникає питання «вбили чи не вбили» — усе показано, однак довгого розглядання кривавих шматків немаєМожливо подібне пояснюється технічними деталями — при уважному рогляданні намальовані кров та рани не справляли б такого враження.. У цей вихор насильства так чи інакше потрапляють майже усі персонажі — страждають як головні так і другорядні, як позитивні так і негативні герої, дорослі та діти. Гинуть як «винні» чи принаймні втягнуті у вир подій, так і зовсім сторонні люди — в серіалі дуже багато наглих смертей.
З другого боку, друга сюжетна лінія є неспішним показом життя. Головні герої фактично живуть родиною де Кота батько, Юка мати, а Ню, Маю та Нана діти. Це життя безтурботне, щасливе та буденне. Незвичні до нормального життя диклоніуси та вчорашня бездомна дівчинка радіють самим простим речам на зразок їжі. Кота та Юка ходять на курси, а Маю до школи. В цьому житті не місце серйозним конфліктам — в ньому вирішуєються питання хто поділиться порцією чи буде годувати собаку. Позитивність буденності підкреслюється дизайном персонажів, з їх величезними навіть для аніме очима, та детальними і з любов'ю промальованими сонячними замальовками КамакуриЗа наведеними фотографіями можна порівняти як співвідносяться реальні місицини та їх зображення в аніме. В буденному житті головні позитивні герої м'які та несміливі, вони легко знічуються чи плачуть.
Lilium Вступна композиція «Lilium» у виконанні Номі Куміко стала візитівкою серіалу. Це спокійна пісня, що співається латиною на манер молитовного хоралу на тлі повільної музики. Текст пісні є сумішшю цитат з Біблії та кількох дописаних фраз латиноюДля повної точності слід відмітити, що там ще є два грецьких слова.