Бенджамін Френсіс Вебстер (1909—1973) — видатний американський джазовий тенор-саксофоніст, який виступав як у США, так і в Європі, співпрацюючи та записуючись із Дюком Еллінгтоном, Біллі Голідей, Джонні Ходжесом та багатьма іншими музикантами.

Кар'єра

Раннє життя та кар'єра Народившись у Канзас-Сіті, штат Міссурі, він розпочав музичну освіту зі скрипки, згодом навчився грати блюз на фортепіано під керівництвом Піта Джонсона та отримав уроки саксофона від Бадда Джонсона. Вебстер виступав разом із Лестером Янгом у складі Young Family Band, записувався з Бланш Келловей і приєднався до оркестру Бенні Мотена, де грали Каунт Бейсі, Хот Ліпс Пейдж та Волтер Пейдж. Упродовж 1930-х років він був учасником колективів, очолюваних Віллі Брайантом, Бенні Картером, Кебом Келловеєм, Флетчером Гендерсоном, Енді Кірком та Тедді Вілсоном.

З Еллінгтоном У 1940 році Вебстер став солістом оркестру Дюка Еллінгтона, взявши участь у записі «Cotton Tail». Він визнавав, що альт-саксофоніст Джонні Ходжес мав значний вплив на його стиль гри. У 1989 році Гюнтер Шуллер зазначав, що саме під впливом Ходжеса Вебстер поступово відійшов від свого первісного натхнення — Коулмена Хокінса. Тоді ж він зблизився з Джиммі Блантоном і Біллі Стрейхорном, які також були новими учасниками колективу Еллінгтона.

Особистість Вебстера виявилася непростою як для більшості музикантів оркестру, так і для самого Еллінгтона. Мерсер Еллінгтон згадував, що його батько та саксофоніст не могли перебувати разом у кімнаті без конфліктів. Вебстер глибоко пережив смерть Джиммі Блантона, навіть плакав, проте, як зазначав баритоніст Гаррі Карні, після кількох келихів його поведінка різко змінювалася. У 1943 році він залишив колектив. За повідомленнями, одним з останніх інцидентів стала історія, коли Вебстер порізав бритвою спортивну куртку Еллінгтона. Кларк Террі стверджував, що причиною відходу було те, що Вебстер вдарив Еллінгтона по обличчю.

Подальша кар'єра у США Вебстер працював на 52-й вулиці в Нью-Йорку, де часто записувався як лідер та сайдмен.Yanow, Scott. «Ben Webster». AllMusic. Retrieved June 8, 2020. У цей період він співпрацював із Реймондом Скоттом, Джоном Кірбі, Біллом ДеАранго, Сідом Кетлеттом, Джеєм МакШенном та Джиммі Візерспуном. На кілька місяців у 1948 році він ненадовго повернувся до оркестру Еллінгтона.

Протягом цього часу він працював з Реймондом Скоттом, Джоном Кірбі, Біллом ДеАранго, Сідом Кетлеттом, Джеєм МакШенном та Джиммі Візерспуном. У 1948 році Вебстер на кілька місяців знову приєднався до оркестру Еллінгтона.

У 1953 році Вебстер записав альбом «Неперевершене мистецтво Бена Вебстера» (пізніше відомий як «Король тенорів») разом із піаністом Оскаром Петерсоном, який протягом наступного десятиліття став його ключовим партнером у записах для різних лейблів Нормана Гранца. У співпраці з Петерсоном, трубачем Гаррі «Світсом» Едісоном та іншими музикантами він гастролював і брав участь у програмі Гранца «Jazz at the Philharmonic». У 1956 році Вебстер здійснив запис із піаністом Артом Тейтумом за участю басиста Реда Каллендера та барабанщика Білла Дугласа. Наступного року, 16 грудня 1957-го, він разом із Коулменом Хокінсом створив альбом «Зустрічі Коулмена Хокінса», у записі якого також брали участь Петерсон, гітарист Герб Елліс, басист Рей Браун та ударник Елвін Столлер. Цей проєкт став символом зустрічі двох видатних тенор-саксофоністів, знайомство яких відбулося ще в Канзас-Сіті.

Наприкінці 1950-х років Вебстер сформував квінтет із Джеррі Малліганом і регулярно виступав у лос-анджелеському клубі Renaissance. Саме там ансамбль Вебстера-Маллігана супроводжував блюзового вокаліста Джиммі Візерспуна під час запису концертного альбому для лейблу Hi-Fi Jazz. У 1959 році цей квінтет, у складі піаніста Джиммі Роулза, басиста Лероя Віннегара та барабанщика Мела Льюїса, здійснив студійний запис альбому «Gerry Mulligan Meets Ben Webster» для компанії Verve Records.

У Європі Попри стабільну роботу в США, наприкінці 1964 року Вебстер переїхав до Європи, де співпрацював як з американськими джазовими музикантами-експатріантами, так і з місцевими виконавцями. Останнє десятиліття своєї кар'єри він проводив у вільному ритмі, виступаючи тоді, коли мав бажання. Спершу він рік прожив у Лондоні та кількох містах Скандинавії, потім три роки мешкав в Амстердамі, а з 1969 року оселився в Копенгагені. У 1970 році Вебстер з'явився як саксофоніст у кабаре-сцені данського фільму «Тихі дні в Кліші». Наступного року він возз'єднався з Дюком Еллінгтоном та його оркестром для серії концертів у садах Тіволі в Копенгагені, а також здійснив «живий» запис у Франції разом з Ерлом Хайнсом. Крім того, він виступав і записувався з Баком Клейтоном, Біллом Коулманом та Тедді Вілсоном.

У вересні 1973 року, після виступу в театрі «Twee Spieghels» у Лейдені, Вебстер переніс інсульт в Амстердамі й невдовзі, 20 вересня, помер. Його тіло було кремоване в Копенгагені, а прах похований на кладовищі Ассістенс у районі Норребро.

Приватна колекція джазових записів та пам'ятних речей Вебстера зберігається в джазових колекціях Університетської бібліотеки Південної Данії в Оденсе.

Бен Вебстер грав на одному й тому самому саксофоні з 1938 року аж до своєї смерті у 1973-му. У заповіті він зазначив, що після нього на цьому інструменті більше не повинні грати. Він виставлений в Інституті джазових досліджень Університету Рутгерса в Ньюарку, штат Нью-Джерсі.

У Копенгагені є вулиця, названа на честь Бена Вебстера — Ben Websters Vej. Вона отримала свою назву на знак пошани до видатного американського тенор-саксофоніста, який останні роки життя провів у Данії.

Фонд Бена Вебстера Так, після смерті Бена Вебстера було засновано Фонд Бена Вебстера (Ben Webster Foundation), який діє й сьогодні. Його створили Біллі Мур-молодший разом з опікуном майна саксофоніста, щоб зберегти спадщину музиканта та підтримувати розвиток джазу. Знаходиться фонд у Данії.

Протягом восьми років життя в Данії Вебстер не мав менеджера чи агента, який би опікувався його мистецькими правами. У 1972 році він почав співпрацювати з Біллі Муром-молодшим, відомим аранжувальником оркестру Джиммі Лансфорда. Мур систематизував історію записів Вебстера, щоб забезпечити належні гонорари, а згодом разом із довіреною особою майна музиканта заснував Фонд Бена Вебстера. Єдиний законний спадкоємець саксофоніста, Харлі Робінсон із Лос-Анджелеса, добровільно передав свої права Фонду.

У 1976 році Фонд Бена Вебстера отримав офіційне підтвердження печаткою королеви Данії. У довірчому акті одним із перших положень зазначено мету — «підтримувати поширення джазу в Данії». Фонд функціонує як благодійна організація, яка щороку передає роялті від записів Вебстера музикантам у Данії та США. Крім того, щорічно молодому талановитому виконавцю присуджується Премія Бена Вебстера. Хоча її розмір невеликий, нагорода має високу престижність. За роки діяльності Фонд сприяв приїзду американських музикантів до Данії, підтримував концерти, записи та інші джазові ініціативи.

Рада Фонду складається з найближчих друзів та відданих шанувальників Бена Вебстера. Щорічні роялті від його записів спрямовуються на підтримку музикантів у Данії та США. Крім того, шляхом голосування щороку визначається один видатний молодий виконавець, який отримує престижну Премію Бена Вебстера.

До Данії приїжджали американські музиканти, щоб підтримати діяльність Фонду, беручи участь у концертах. Рада опікунів контролює дотримання мистецьких прав Бена Вебстера та процес перевидання його музики. Основна увага Фонду зосереджена на забезпеченні законності, високої якості та автентичності цих перевидань.

У 2009 році гурт Ерні Вілкінса «Almost Big Band» відкрив Копенгагенський джазовий фестиваль концертом у Copenhagen Jazzhouse, який включав «Всесвітню битву тенор-саксофонів», представлену Фондом Вебстера.

Примітки