Річка

Рі́чка (рідше ріка́)«А коли треба казати слово ріка? Це слово, вживане зрідка в українській мові, лишається для врочистого стилю, коли хочуть висловити своє піднесення або передати тон поважності чи статечності, як це бачимо в перекладі М. Зерова з Овідія: „Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки“, — або в романі Григорія Тютюнника: „…воїн потер рукою щемлячі очі над тихою пустельною рікою“.» Б. Антоненко-Давидович, «Як ми говоримо » — природний водний потік (водотік), який бере початок із джерела, озера, болота чи краю льодовика, має власне природне річище (русло) і тече під дією сили тяжіння; живиться водами поверхневого та підземного стоку свого водозбору. За характером протікання розрізняють річки гірські та рівнинні.

Фізичні характеристики

Загальні відомості

Річка характеризується довжиною, шириною і глибиною русла, поперечним перерізом русла, падінням, похилом, швидкістю течії, витратою води та річним стоком, площею водозбірного басейну, стоком наносів, хімічним складом води.

Річками вважають природні водотоки, які мають довжину понад 10 км, а коротшим дають назву струмок, а ще — потік. Річки завдовжки до 100 км, вважають малими, від 100 до 500 км — середніми, а понад 500 км — великими.

Річка має місце свого зародження — витік і місце (ділянку) впадіння в океан, море чи озеро або злиття з іншою річкою — гирло. Часто гирло є у вигляді дельти, коли тут накопичується велика кількість нанесеного осадового матеріалу і річка розчленовується на численні рукави. Інколи гирло є у вигляді естуарію, коли річка не утворює дельту, оскільки річкові наноси відносяться в море. Один із видів естуарію — губи.

Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря чи озера або зникають у пісках і болотах, називають головними; ті, що впадають у головні річки, — притоками.

Головна річка з усіма її притоками утворює річкову систему. Густота річкової мережі — це протяжність (км) усіх річок на території водозбірного басейну цих річок, поділена на площу (км2) цього басейну.

Поверхню суші, з якої річкова система збирає свої води, називають сточищем водозбором або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, де розташована певна річкова система, відокремлена від інших річкових систем вододілами, називають річковим басейном.

Річки зазвичай течуть у витягнутих знижених формах рельєфу — долинах, найбільш знижену частину яких, зайняту водним потоком постійно, називають руслом, а частину дна долини, що заливається високими річковими водами під час повеней або паводків — заплавою або заплавною терасою. Вище від заплави розташовані тераси, що колись були заплавами. Тераси — частини річкової долини, які зазвичай не заливаються водою.

У річищах чергуються глибші місця з повільною течією — плеса та мілководі ділянки зі швидкою течією — перекати. Лінія найбільших глибин русла утворює фарватер, а лінію найбільших швидкостей течії називають стрижнем. Рівнинні річки часто утворюють меандри — петлі або звивини русла.

У місцях виходів твердих гірських порід, які перетинають шлях річки, утворюються пороги. Особливо багато порогів на гірських річках, де річище складене твердими породами, а швидкість течії велика. Падіння води з високого уступу в руслі річки називається водоспадом. Найвищий водоспад на Землі — Анхель (979 м) на річці Чурун (притока Оріноко в Південній Америці).

Різницю висот між витоком і гирлом річки називають падінням річки; відношення падіння річки (або окремих її ділянок) до їхньої довжини називають похилом річки (ділянки).

Довжина річки — відстань річки від витоку до гирла.

Річки — одна з могутніх зовнішніх сил Землі. Як усі зовнішні сили планети, вони виконують три види роботи в природі: руйнування, перенесення та відкладення гірських порід. Руйнівну роботу річок називають річковою ерозією. Під час цієї діяльності річка розмиває, розширює й поглиблює річкову долину, і чим більший нахил поверхні, по якій тече річка, тим швидше йде процес ерозії. Тому гірські річки мають глибокі та вузькі річкові долини, а рівнинні, де похил менший, — неглибокі річкові долини. По всій течії річки відбувається перенесення твердих частинок, які відкладаються на завороті річок, а в деяких річках у гирлі, утворюючи дельту.

По поверхні земної кулі річки розподілені вкрай нерівномірно. На кожному материку можна позначити головні вододіли — межі областей стоку, що поступає в різні океани. Головний вододіл Землі ділить поверхню материків на 2 основні басейни: атлантико-арктичний (стік з якого поступає в Атлантичний і Північний Льодовитий океани) і тихоокеанський (стік в Тихий та Індійський океани). Обсяг стоку з території першого з цих басейнів значно більший, ніж з другого.

Густота річкової мережі і напрям течії залежать від комплексу сучасних природних умов, однак часто тою чи іншою мірою зберігають риси колишніх геологічних епох. Найбільшої густоти річкова мережа сягає в екваторіальному поясі, де течуть найбільші річки світу — Амазонка, Конго; в тропічних і помірних поясах вона також буває високою, особливо в гірських районах (Альпи, Кавказ, Скелясті гори тощо). У пустельних районах поширені тимчасові річки, що зрідка внаслідок інтенсивних злив перетворюються на могутні потоки (річки рівнинного Казахстану, ваді Сахари, крики Австралії тощо).

Класифікація Залежно від рельєфу місцевості, в межах якої течуть річки, їх поділяють на гірські та рівнинні. На багатьох річках чергуються ділянки гірського і рівнинного характеру. Гірські річки зазвичай вирізняються великими ухилами, бурхливою течією, вузькими долинами, переважанням процесів розмиву. Для рівнинних річок характерна наявність звивин русла або меандрів, що утворюються в результаті руслових процесів. На рівнинних річках чергуються ділянки розмиву русла й акумуляції наносів, в результаті яких утворюються осередки і перекати, а в гирлах — дельти. Іноді відгалужені від річки рукави зливаються з іншою річкою. За розміром басейну річки поділяються на (Водний кодекс України): великі річки — понад 50 тис. км²; середні річки — 2-50 тис. км²; малі річки — менше 2 тис. км².

За способом живлення річки поділяють на снігові, дощові, річки підземного живлення, льодовикові, змішаного типу; За стійкістю русла — стійкі та нестійкі; За льодовим режимом — замерзаючі, незамерзаючі.

Водний режим

Водний режим річки характеризується витратами й стоком. Витрата — кількість води, що проходить через поперечний переріз річки за одиницю часу. Зазвичай витрата вимірюється в кубометрах за секунду (м³/с). Вона дорівнює площі поперечного перерізу помноженій на середню швидкість річки. Витрата води за тривалий період — місяць, сезон, рік — називається стоком.

Найповноводніша річка земної кулі — Амазонка. Її середня витрата — 209000 м³/с. На другому місці стоїть Конго з витратою 39536 м³/с).

Значну частину водного потоку становлять тверді речовини й розчинені солі. Весь твердий матеріал, що переносить річка, називається твердим стоком. Від об'єму твердого стоку залежить мутність води. Наймутнішою річкою світу є річка Хуанхе, яка за рік виносить 1,3 млрд тонн зважених наносів.

Режим річки — це зміна величини витрати води за порами року, коливання рівня, зміна температури води. Режим річки значною мірою залежить від типу живлення. У водному режимі річок протягом року виділяють періоди, які називаються межень, повінь, паводок.

Межень — найнижчий рівень води в річці. Під час межені витрата води в річці незначна, головне джерело живлення — підземні води. В помірних широтах буває літня й зимова межень. Літня межень наступає в результаті поглинання води поверхнею й високою випаровуваністю, зимова межень — в результаті відсутності поверхневого живлення.

Повінь (водопілля) — високий і тривалий підйом рівня води в річці, який супроводжується затопленням заплави і спостерігається кожного року в один і той самий сезон. Під час повені річки здебільшого мають найбільшу водність, на цей період припадає більша частина річного стоку. Повені викликаються весняним чи літнім таненням снігу й льоду. Часто повені пов'язані з довгими дощами в теплу пору року.

Паводок — швидке, але короткочасне підняття рівня води в річці. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Виникає зазвичай через інтенсивні дощі або різке танення снігу під час зимової відлиги. Часто гірські річки під час численних паводків впродовж року переносять більше води, ніж під час щорічного водопілля. Рівні води під час катастрофічних паводків також можуть значно перевищувати рівні води, які фіксуються під час повені.

За водним режимом впродовж року виділяють річки з весняним водопіллям, водопіллям у теплу частину року та паводковим режимом.

Гідрохімічний режим

Наявність у воді солей зумовлює мінералізацію річкових вод. Вода всіх великих річок — прісна (мінералізація до 1000 мг/дм³, або до 1 г/дм³). Малі річки можуть мати мінералізацію води, яка значно перевищує ці межі (на півдні України до 3 г/дм³)Хільчевський В. К., Осадчий В. І., Курило С. М. Регіональна гідрохімія України: підручник . К.: ВПЦ «Київський університет». — 2019. — 343 с. — ISBN 978-966-933-035-2, оскільки хімічний склад їх вод відображає місцеві умови формування — породи, ґрунти (солонці, солончаки тощо). Винос хімічних речовин річками називається іонним стоком.

Для гідрохімічного режиму річок характерним є зменшення мінералізації води під час повені і паводків за рахунок розбавлення маломінералізованими атмосферними опадами і зростання — в меженні періоди (коли збільшується притік мінералізованіших підземних вод.

Використання

У далекому минулому береги наземних водойм, зокрема річок, найчастіше ставали місцями поселень людей, виникнення міст. Річки були головними шляхами сполучення. Їх використовували як транспортні артерії, якими на човнах та кораблях переправляли різні товари, худобу, людей. На річках будували водяні млини, сплавляли ліс. Деякі осередки залежали не лише від наявності річок як таких, а й від їхнього циклу. Зокрема, у Стародавньому Єгипті чітко відстежувався цикл повеней Нілу, люди навіть навчилися передбачати їх наближення завдяки астрономічним спостереженням, оскільки на розливах Нілу ґрунтувався також сільськогосподарський цикл древніх єгиптян.

У наші дні річки набули ще більшого значення. Їх досі використовують як транспортні шляхи, причому зі зростанням обсягів виробництва та видобувної промисловості, обсяги перевезень річковими суднами тільки зростають. Річки також досі залишаються важливими джерелами питної води. Нині воду річок використовують для роботи фабрик і заводів, для систем охолодження (зокрема, на АЕС). На річках будують гідроелектростанції. Також воду річок використовують для зрошення полів.

У культурі

‎Річка — амбівалентний символ, що відповідає як творчій, так і руйнівній силі природи. З одного боку, вона означає родючість, рух і очищення, а з другого боку — перешкоду, небезпеку, пов'язану з потопом, повінню. У низці міфологій річка як символ деякого «стрижня» Всесвіту, світового шляху, пронизує верхній, середній і нижній світи, виступаючи як космічна (чи світова) річка. Деякі традиції описують дві космічні річки, що течуть паралельно (іноді з неба) і впадають у спільне море. В іншому варіанті з моря чи озера, що знаходиться в центрі Всесвіту, випливають головні річки чи одна річка. Джерела знаменитої в якомусь відношенні річки часто відносилися до якої-небудь надприродної сфери; наприклад, джерело Нілу — до священної ущелини, а ключових річок Азії (Брахмапутра, Ганг, Інд і Амудар'я) — до світової гори Міру.