Копальня Аренас – колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія.
Дозвіл на розробку рудних покладів на ділянці Аренас вперше видали 1883 року одному з англійських підприємців, а 1889 року він перейшов до так само британської United Mines Company. З 1901-го власником копальні стала компанія Pertusola. У ці періоди на Аренас велись лише обмежені роботи з використанням штолень «Кемпбелл» (рівень +542 метра НРМ), «»Маргеріта» (+568 метрів НРМ) та «Федерико» (+608 метрів НРМ). Вилучена свинцева та цинкова руда вивозилась вузькоколійною залізницею на збагачувальну фабрику копальні Малакальцетта (також є відомості про використання збагачувальної фабрики копальні Су-Зурфуру).
Наприкінці 1930-х років нарешті виявили значні поклади руди, що призвело до відновлення робіт та дозволило в 1942–1943 роках узятись за будівництво власної збагачувальної фабрики продуктивністю 200 (за іншими даними – 400) тонн руди на добу, до якої підвели колію від шахтного стовбура «Lheraud» (устя знаходилось на позначці +450 метрів НРМ). В подальшому почали широкомасштабну розробку відкритим способом і на середину 1950-х років припав пік видобутку, коли щомісячно вилучали близько 8 тисяч тонн руди.
У 1960-х роках на тлі падіння цін на метали та конкуренції зі сторони виробників із країн з нижчим рівнем оплати праці сардинська гірничодобувна промисловість потрапила у кризу. 1969 року рудники Pertusola пребрала на себе державна Società Piombo Zincifera Sarda, яка спробувала активізувати роботи та проклала штольню «Пінна-Перда» (рівень + 390 метрів НРМ) довжиною 1,5 кілометра.
1981 року Società Piombo Zincifera Sarda перейшла під контроль напівдержавної компанії Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim) зі складу групи Eni. Того ж 1981-го Samim закрила копальню Аренас.
Всього за час експлуатації копальні з неї отримали 3 млн тонн руди, що дозволило виробити 130 тисяч тонн металів.
Примітки