Теоф́іл Демб́ицький (1845, с. Словіта — 16 липня 1915, Відень) — український правник, громадський діяч і меценат із Галичини. Доктор права, активний учасник українського громадського життя Коломиї та Львова наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Як адвокат, надавав правову допомогу в справах захисту громадянських і політичних прав українського населення, провадив економічну діяльність, спрямовану на зміцнення національних інституцій. Відомий передусім своєю доброчинною діяльністю на користь освітніх, культурних і громадських організацій, а також допомогою українській молоді у здобутті освіти.

Життєпис

Освіта Теофіл Дембицький народився 1845 р. в селі Словіта (неподалік м. Перемишляни), де його батько був парохом. Нормальну школу закінчив у Бережанах. Упродовж 1855—1863 рр. навчався в Бережанській гімназії, де розпочалося формування його українського світосприйняття, зокрема в гімназійному гуртку, учасники якого виховувалися на рукописних копіях творів Тараса Шевченка. З 1863 р. він розпочав навчання на юридичному факультеті Львівського університету, який закінчив 1867-го. У студентські роки був членом нечисленного гуртка української академічної молоді.

Адвокатська діяльність Судову практику та обов'язкове шестирічне адвокатське стажування як кандидат адвокатури проходив у Перемишлі. Після здобуття ступеня доктора права відкрив у 1874 р. в Перемишлі адвокатську канцелярію. 1875 р. переїхав на проживання до Коломиї, і вже 7 квітня його внесли до реєстру адвокатів з осідком у цьому місті. Очевидно, такий переїзд був пов'язаний з початком функціонування в Коломиї окружного суду. Тут у власній адвокатській канцелярії Дембицький пропрацював майже 40 років до переїзду у 1914-му до Відня.

Адвокатська діяльність була різноплановою та успішною, очевидно, завдяки їй був він доволі заможною людиною. Як адвокат Теофіл Дембицький вирізнявся високими інтелектуальними здібностями та фаховою підготовкою. У Коломиї він посів провідне місце серед правників, здобувши репутацію компетентного й сумлінного адвоката. До нього зверталися за правовою допомогою представники різних соціальних середовищ, цінуючи його знання, аналітичне мислення та професійну етику. Його авторитет визнавали судові установи, а також повітові й міські органи самоврядування та фінансові інституції, у роботі яких його думка мала значний вплив. Завдяки різноплановій та успішній адвокатській діяльності Дембицький став доволі заможною людиною. Володів маєтками з рустикальними ґрунтами в селах Белелуя й Устя поблизу Снятина, нерухомістю в Коломиї. Водночас він вирізнявся особистою скромністю: уникав публічності, не прагнув відзнак і не заохочував публічного висвітлення ь діяльності.

Відомою є його діяльність як захисника у низці політичних процесів, які відбувалися у Львові, Перемишлі, Станиславові, Коломиї, Золочеві після «кривавих виборів» в Галичині до віденського парламенту 1897 року, що супроводжувалися масовими порушеннями прав громадян з боку державних чиновників та поліції. У цих процесах він брав активну участь як захисник разом з відомими адвокатами — Іваном Добрянським, Костем Левицьким, Степаном Федаком, Теофілом Кормошем, Євгеном Олесницьким, Андрієм Чайковським.

Економічна та фінансова діяльність Важливою була участь Дембицького в організації українського економічного життя. У 1908 році він увійшов до комітету засновників «Земельного банку гіпотечного» у Львові — першої української найбільшої банківської установи, що діяла на території Галичини й Буковини. Банк надавав довготермінові позики селянам, ремісникам та фінансував українські кооперативи; мав філії у Львові та Станіславові, а також кореспондентів у США, Європі. Серед співзасновників банку були відомі громадсько-політичні діячі та духовні особи, зокрема Кость Левицький, Євген Олесницький, Микола Шухевич, митрополит Андрей Шептицький, єпископи Константин Чехович і Григорій Хомишин, парох Тит Войнаровський, посли до австрійського парламенту Микола Василько й Юліан Романчук, директор страхового товариства «Дністер» Ярослав Кулачковський та професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький. На установчих загальних зборах банку 8 грудня 1909 року Дембицького обрали членом спостережної ради, а на її першому засіданні 2 січня 1910 року — президентом ради; заступником було обрано Костя Левицького. Під його головуванням 16 березня 1912 року відбулися перші загальні збори акціонерів банку. На цих зборах Дембицького переобрали президентом наглядової ради на новий п'ятирічний термін; цю посаду він обіймав до кінця життя.Земельний банк гіпотечний / З. М. Комаринська // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-15945.

1904 року він став одним із засновників «Покутського союзу кредитово-господарського» в Коломиї та впродовж багатьох років очолював його наглядову раду. 1 липня 1911 року на загальних зборах засновників товариства взаємного страхування життя і пенсій «Карпатія» в Чернівцях Дембицького обрали заступником президента товариства.

Громадська та самоврядна діяльність Теофіл Дембицький відігравав помітну роль у громадському житті української громади Коломиї та в роботі органів місцевого самоврядування. 1877 році він став одним із засновників коломийської філії Товариства «Просвіта», організатором місцевої філії Товариства «Рідна школа», інституції «Руський народний дім» у Коломиї. На загальних зборах інституції 16 грудня 1901 року Дембицького обрали заступником голови правління; згодом він входив до складу правління, був обраний почесним членом товариства. Він брав діяльну участь у роботі правління, надав позику в розмірі 3000 корон для погашення боргів. У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття зберігається грамота загальних зборів товариства «Шкільна поміч у Коломиї» від 31 січня 1895 р., якою був нагороджений Теофіл Дембіцький з малюнком Валеріана Крицінського — художника, кераміста, директора Коломийської гончарної школи.

Значну частину своєї діяльності Дембицький присвятив роботі в органах місцевого самоврядування. Упродовж тривалого часу він був членом громадської ради міста Коломиї та Коломийської повітової ради. У січні 1913 року його обрали заступником голови повітової ради. За чітко виражену українську позицію москвофільський часопис «Галичанинъ» у повідомленні про це обрання охарактеризував його як представника «мазепинського» табору.

Доброчинність Доктор права Степан Баран у некролозі «Памяти д-ра Теофіля Дембицького», опублікованому в львівській газеті «Діло» 31.07.1915 року, так охарактеризував доброчинність Теофіла Дембицького:

Теофіл Дембицький власними коштами підтримував українські наукові, культурні й громадські інституції, фінансував навчання молодих українців у бурсах (навчально-житлових закладах для незаможної учнівської), гімназіях та університетах. 1894 року він пожертвував 1000 золотих ринських на будівництва українського театру у Львові, 1903 року — Академічного дому у Львові — 1000 корон. Пізніше у міжвоєнний період у його власному будинку розміщувалася філія товариства «Рідна школа» в Коломиї.

Жертовність і посвята Теофіла Дембицького на користь української справи підтверджені заповітом, який він власноручно склав 24 липня 1912 року і доповненив 24 липня 1914 року. У ньому він заповів: Науковому товариству імені Шевченка — маєток у с. Белелуя p господарськими будівлями (будинки, стайні, шпихлір (комора), кузня, стельмахарня, млин, стодола та інші) усіма приналежними ґрунтами в Белелуї та Усті (понад 200 га орної землі й сіножатей). Вартість цієї маєтності на той час становила 51 500 корон, яка склала основу благодійного Наукового фонду ім. д-ра Теофіла Дембицького. У заповіті було висловлено бажання, аби з доходів маєтку щорічно виділялось 1500 корон на допомогу незаможним талановитим українцям для виїзду на здобуття вищої освіти або на нагороди за наукові чи літературні праці, написані українською мовою. Нагляд за виконанням цих зобов'язань покладався на чинного голову товариства «Просвіта»; товариству «Просвіта» у Львові - 20 000 корон, з тим, щоби відсотки від цієї суми щорічно розподілялися на порівно на дві стипендії для студентів-українців університету, політехніки чи торгівельної академії; українським товариствам у Коломиї - «Рідній школі», бурсі й семінарії Українського Педагогічного товариства, бурсі для дітей під опікою «Жіночого Кружка», ремісничій бурсі, захоронці. Кожному закладу по 6 000 корон; товариству «Шкільна поміч» - 4 000 корон; товариству «Жіночий Кружок» - 3 000 корон; товариству «Сокіл» - 3 000 корон; на перебудову церкви в Коломиї - 4 000 корон; інститутові «Руський народний дім» - 1 000 корон; товариству «Боян» - 500 корон. Останні роки Початок Першої світової війни застав Теофіла Дембицького поза межами Галичини. За рішенням уряду дирекція «Земельного банку гіпотечного» 29 серпня 1914 р. з цінними паперами, фінансами та документацією залишила Львів та переїхала до Відня. Тривале вимушене перебування на чужині суттєво підірвало здоров'я Дембицького. Попри це, він зберігав активну громадську позицію майже до останніх днів життя, постійно цікавився українським суспільно-політичними подіями. Зокрема, він з полегшенням сприймав повідомленнями львівської преси про відновлення діяльності українських організацій у Львові після його звільнення.

Теофіл Дембицький помер у Відні від серцевого нападу в ніч з 15 на 16 липня 1915 року, не дочекавшись повернення на батьківщину й не побачивши особисто відродження українського громадського життя. Похований на центральному цвинтарі у Відні. Похоронну проповідь виголосив о. Теодозій Лежогубський, а прощальне слово — Кость Левицький. Могила через лихоліття воєн не збереглася.

Дембицький не був одружений і не залишив нащадків.

Примітки

Джерела