Антикомуністичні репресії в Королівстві Румунія були формою політичних переслідувань осіб, які дотримувалися комуністичних поглядів за період між 1921 і 1944 роками.

Закон Мерзеску 1924 року заборонив Румунську комуністичну партію та передбачав смертну кару для комуністичних агітаторів, що змусило партію піти в підпілля на наступні десятиліття. Членів Комуністичної партії регулярно заарештовували поліція та Сигуранца (таємна поліція). У цей період більшість керівників Комуністичної партії перебували або в еміграції в Радянському Союзі (так зване «московське крило»), або у в’язниці (відоме як «тюремне крило»).

Історія У 1920—1930 роках буковинці боролися за свої права переважно мирними засобами, без застосування зброї: страйкували на заводах, фабриках і залізничному транспорті, проводили віча й демонстрації, розповсюджували революційну національну й комуністичну пресу, ввозити яку й видавати у країні було суворо заборонено. Обласний інспекторат поліції Буковини доповідав генеральній поліції в Бухарест 30 червня 1931 року, що в Чернівецькому повіті на той час виявили 9000 прихильників «Визволення», в Сторожинецькому і Радівецькому – по 1000, в Кимпулунзькому – близько 200, в Сучавському – 50. В березневих виборах 1930 року «Визволення» в Чернівецькому повіті одержало 5183 голоси, в Радівецькому – 473, в Сторожинецькому – 2059. Разом 7715 голосів.

Процес «Дялул-Спірій» У травні 1921 року, коли члени голосували за приєднання партії до Третього інтернаціоналу, влада штурмувала зал засідань і заарештувала 271 члена партії. Їх утримували під вартою протягом восьми місяців у вкрай тяжких умовах, причому деякі з них зазнавали тортур. У 1922 році їх об’єднали в одному судовому процесі з анархістом Максом Гольдштейном; справу розглядав військовий суд, який висунув обвинувачення у злочинах проти «державної безпеки», «тероризмі», «співпраці з ворогом та підбурюванні до заворушень». Низка політиків і інтелектуалів, зокрема історик Ніколае Йорга, та Юліу Маніу, висловили своє невдоволення відсутністю конституційних підстав для проведення цього процесу.

Усіх ув’язнених, за винятком 37 осіб, визнано винними та засуджено до покарань від одного місяця ув’язнення до десяти місяців примусових робіт. Гольдштейна засудили до довічних примусових робіт. За винятком Гольдштейна, комуністів помилував у червні 1922 року король Фердинанд I.

Заборона комуністичної ідеології

19 грудня 1924 року румунський парламент прийняв антикомуністичний закон Мирзеску, за яким тільки за належність або симпатії до комуністичної партії громадян карали однорічним тюремним ув’язненням або штрафом від 10 до 100 тис. леїв з обмеженням громадянських прав, а також було встановлено смертну кару за комуністичну агітацію, попри те, що Конституція Румунії 1923 року забороняла смертну кару в мирний часStanislaw Frankowski, "Post-Communist Europe", in Hodgkinson, Peter and Rutherford, Andrew. Capital Punishment: Global Issues and Prospects. Waterside Press (1996), , p. 217. Офіційною причиною заборони партії було оголошено її нелояльність до держави та брак патріотизму, оскільки вона підтримувала територіальні претензії Радянського СоюзуTismăneanu, p.56.

Після заборони розпочалася хвиля арештів: заарештували приблизно 600 комуністів, зокрема багатьох партійних керівників. Їх утримували у , яка, за оцінками тодішніх правозахисних і громадянських організацій, вважалася однією з найжорстокіших в’язниць Європи. Лише з середини 1930-х років, коли ув’язнені отримали статус «політичних в’язнів», умови утримання покращилися, а їм дозволили доступ до книгTismăneanu, p.58.

Заборона та репресії завдали серйозного удару по Комуністичній партії, і до 1944 року, після двох десятиліть підпільної діяльності, партія налічувала лише близько 1000 членівTismăneanu, p.59. Історик Лучіан Боя стверджує, що якби партія була легальною, кількість «видимих» комуністів напевно була б значно більшою, оскільки існувала помітна група інтелектуалів із лівими поглядамиBoia, p.65.

Масові арешти в Чернівцях 23 січня 1930 року в Чернівцях відбувся суд над 41 комуністом, яких звинувачували в порушенні «громадського порядку» під час демонстрації 8 січня 1930 року, в спробі увірватися в Палату юстиції, внаслідок чого завдано каліцтва представникам органів охорони порядку. Захищав їх адвокат . В основному це була єврейська молодь. Дору Елленбоген за те, що вдарила поліцейського, засудили до 2 років ув’язнення. І. Вахтель та І. Пікер засуджені до одного року, Н. Іванієр — до 10 місяців, А. Фалленбаум та Ріта Бруссон — до 6 місяців, Н. Грюнблатт, Шустер, Скигрис і Великголова — до 4 місяців, І. Вагнер — до одного місяця ув’язнення. Решту арештованих, серед яких були й українці Роман Семчишин та Євген Стефюк, засудили до 3—6 тижнів позбавлення волі. Крім того, всі затримані мали сплатити по 1000 лей штрафу на користь держави.

Боротьба компартії з фашизмом та її наслідки У 1934–1936 років над Румунією нависає загроза фашизму. Головним організатором боротьби проти нього виступає компартія Румунії. Масові збори, демонстрації, маніфестації, страйки не припиняються. Хвилі протестів захоплюють і Північну Буковину та Хотинщину. Репресії влади посилюються. Тоді, за весну й літо 1935 року репресивні органи Румунії заарештували чимало противників королівської влади. Перед військовим судом у Яссах в жовтні стало 77 буковинців. Але це були не всі звинувачені, тому слухання справи відклали на 20 січня 1936 року. В грудні ж 1935-го в Хотинському трибуналі слухалась справа п’яти дівчат і хлопців-євреїв із села Бабин й містечка Липкани, яких звинувачували в розклеюванні комуністичних листівок. Трьох із них ув’язнили на пів року, двох — на 3 місяці.

Крайовський процес У липні 1935 року заарештовано 19 комуністів, зокрема таких керівників, як Анна Паукер, яких звинуватили в «діяльності проти румунської держави» та порушенні «громадського порядку». Судовий процес спочатку планували провести в Бухаресті, однак після масових прокомуністичних демонстрацій у місті влада вирішила перенести його до сильно охоронюваних казарм, розташованих за 7 км від міста Крайова. Широко розрекламований процес завершився засудженням Анни Паукер та інших керівників-комуністів до 20 років ув’язнення, тоді як решта підсудних отримали вироки від 4 до 9 років позбавлення волі.

Диктатура Кароля II та подальші репресії 31 березня 1938 року король Румунії Кароль ІІ видав декрет про розпуск усіх політичних партій і груп. У країні встановили королівську диктатуру. Комуністи й далі діяли в підпіллі і працювати в масах. У 1939—1940 роки посилився антивоєнний рух. Призовники не хотіли служити в румунській армії і тікали в Радянський Союз. Поліція, жандарми пильно стежили за тими, хто проявляв симпатії до Радянського Союзу, переслідували їх. Тільки в Чернівецькому повіті в грудні 1939 року заарештували 297 осіб. Сотні ж юнаків, нехтуючи небезпекою бути убитими прикордонниками, ризикуючи життям, переходили на лівий берег Дністра, де, потрапляли у виправно-трудові табори НКВС на 3—5 років.

Репресії румунської влади тривали на території Північної Буковини та Бессарабії до 28 червня 1940 року — вступу на цю територію Червоної армії і встановлення тут радянської влади. Згодом Королівство Румунія зазнало й інших територіальних втрат: 30 серпня того ж року за рішенням Другого Віденського арбітражу воно втратило Північну Трансільванію, яка перейшла до Угорського королівства, а 7 вересня відповідно до умов Крайовського мирного договору Третє Болгарське царство отримала від Румунії Південну Добруджу.

Примітки

Література