Дженгу (множина міенгу, також звана бісіма) — це водний дух у традиційних віруваннях груп савабанту Камеруну, таких як народи дуала, баквері, малімба, субу, бакоко та ороко. Серед баквері використовується термін льєнгю (множина: маенгу). Міенгу схожі на бісімбі (однина: сімбі) у духовності баконго та мамбу мунту, яка присутня в багатьох культурах Західної та Центральної Африки.
Описувані як духи, схожі на русалок, вони живуть у річках і морі, приносячи удачу тим, хто їм поклоняється. Вони також можуть лікувати хвороби та виступати посередниками між віруючими та світом духів. З цієї причини культ дженгу здавна користується популярністю серед народів дуала. Серед баквері цей культ також є важливою частиною обряду посвячення молодої дівчини у жінку.
Водяний дух
Зовнішній вигляд Опис мієнгів різниться залежно від етнічної групи, але зазвичай їх називають красивими істотами, схожими на русалок, з довгим волоссям та гарними щілинами між зубами.
Переконання У традиційній духовності народів, що розмовляють мовою савабанту, вздовж узбережжя Камеруну, дженгу (множина міенгу) — це водний дух, який діє як посередник між фізичним світом живих та духовним світом предків. Кажуть, що вони населяють океан, річки та озера Камеруну. Подібно до сімбі в релігії конго, дженгу вважається охоронцем природного світу, який діє як духовний провідник і контролює долі як людей, або мунту, так і тварин у водних шляхах Центральної Африки.
Оскільки мієнгю асоціюються з долею, вважається, що вони приносять удачу тим, хто їх шанує. Як наслідок, народи савабанту приносять жертви духам мієнгю та проводять екстравагантні фестивалі на їхню честь. Ці фестивалі визначаються правлячими родинами, які є членами політичного органу під назвою Нгондо. Щойно нгондо оголошують про початок фестивалю дженгу, спіритуалісти дженгу збирають пожертви з сіл. У культурі Конго їх називають банганга, а у народів савабанту також є фахівці з дженгу, або «жерці Землі», які проходять ґрунтовну підготовку, щоб вивчити точні ритуали для розуміння та спілкування з мієнгю. У ніч перед фестивалями ці фахівці проводять священну церемонію на островах Джебале в річці Воурі. Наступного дня вони демонструють данину вождям дуала, які очолюють Нгондо, на публічній церемонії на пляжі. Після того, як нгондо побачать данину, фахівець з дженгу занурює її глибоко під воду, де представляє її мієнгю від імені вождів. Пізніше фахівець повертається з пророчим посланням від мієнгю щодо наступного року.
Культ Дженгу Дуала та споріднені групи надають великого значення культу дженгу. Цей культ, можливо, виник у народів, що жили далі на захід, можливо, у іджо, а потім передавався від людей до людей, досягши Батанги у своїй найсхіднішій частині. У найдавніші часи поклоніння дженгу було зосереджено на водних духах як джерелі чотирьох благ: раків, закінчення сезону дощів в одному з найвологіших регіонів світу, перемоги в перегонах пірог та захисту від епідемій хвороб. Серед власне дуала членство спочатку було зарезервоване для «вільних» (чистокровних) дуала, умова, яка виключала навіть членів престижного клану Аква через те, що однією з їхніх предків була жінка Лонгассе (камерунська етнічна група в районі Санага-Марітіме в Прибережному регіоні). Спостереження європейських торговців та дослідників доводять, що поклоніння дженгу було добре утвердженим на початку 19 століття. Ранні місіонери здебільшого зазнали невдачі у своїх спробах придушити його.
Культ досі активний у Прибережній та Південно-Західній провінціях Камеруну. До нього можуть приєднатися як чоловіки, так і жінки, хоча така відкритість може бути досить новим явищем. Поклоніння дженгу переважно належить чоловікам серед дуала та власне малімба, але серед баквері, навпаки, культ переважно для жінок.
Церемонії та ритуали Культ Дженгу зосереджений навколо таємного товариства, очолюваного особою, відомою як екале. Ця людина традиційно носить маску на всіх зустрічах, хоча ця практика майже зникла до середини 20 століття. Однак будь-хто може звернутися до міенгу, і найпростіші ритуали включають не що інше, як молитви або жертвопринесення божествам перед риболовлею чи подорожжю водою.
Ранні шанувальники дженгу проводили ритуали в пірогах на річці Воурі, її притоках та естуарії, а також на сусідніх островах. Спочатку людина одягала церемоніальний одяг, накидку, спідницю та головний убір з рафії, а також носила пальмове гілля та дерев'яні весла. Потім вона скликала міенгу та пропонувала їм жертви їжі та напоїв. Вона також могла відвідати святилище дженгу вище по річці Воурі.
Значна частина поклоніння дженгу пов'язана з лікуванням та медициною, а до міенгу звертаються, коли звичайні методи лікування не допомагають. Наприклад, лікар дженгу може лікувати пацієнта, спочатку принісши в жертву півня та козу. Потім він дає ліки, що викликають блювоту, і махає невеликим стільцем над головою пацієнта. Той, кого лікують, потім повинен дотримуватися низки табу. Серед баквері цей обряд відомий як Ліенгу ла Вафеа.
Найвідомішою церемонією мієнгю сьогодні є щорічне святкування Нгондо в Дуалі, яке вперше відбулося в 1949 році. Напередодні кульмінації свята члени культу дженгу проводять приватну церемонію на острові Джебале на острові Вурі. Там вони приносять жертви водним духам і готують пакет подарунків. Наступного дня цю жертву підносять мієнгю під час публічної церемонії на пляжі поблизу Дуали. Один член культу пірнає в море з подарунком і залишається там якомога довше. Після цього він повертається з посланням від мієнгю про наступний рік.
Кульмінацією фестивалю нгондо є культ дженгу. Під час якого традиційний пірнальник занурюється в річку під наглядом традиційних правителів. Цей нерозкритий хранитель традицій у супроводі жінки та двох чоловіків сідає на ритуальний човен. Потім він занурюється в середину річки та залишається під водою від трьох до десяти хвилин. Вважається, що він відвідує царство своїх предків (духів) під водою. Він повертається з новинами про наступника президентства нгондо та закодованим посланням від богів землі в калабаші. Одна з таємниць цього ритуалу полягає в тому, що калабаш, який пірнальник тримає, виринаючи з-під річки, сухий.
Індукція Обряди, яких дотримуються представники народу баквері з гори Камерун, слугують прикладом подібних ритуалів серед інших прибережних груп.
Ближче до узбережжя баквері практикують два основні ритуали ініціації. У Лієнгю ла Ндіва члени культу сприймають напад або непритомність як знак того, що молода дівчина готова до ініціації. Потім член культу розмовляє з нею таємною мовою лієнгю, і якщо вона, здається, щось розуміє, традиційний цілитель починає обряд ініціації. Дівчина повинна жити в самотності протягом кількох місяців, протягом яких вона повинна дотримуватися суворого набору табу та може бачити видіння духів. Вона також отримує таємне ім'я та вчення таємною мовою лієнгю. Зрештою, цілитель віддає її під опіку групи сильних чоловіків та кількох жінок, які співають мовою лієнгю. Чоловіки по черзі несуть її, поки вона не досягне середини струмка. Там цілитель занурює її, і вона вводить до культу. Тим часом інші члени культу намагаються виловити з води краба, оскільки ця тварина представляє духа лієнгю. Однак табу нової учасниці залишаються, і вона повинна жити в самотності ще кілька місяців. Зрештою, культ влаштовує свято на її честь, і посвячення завершується. Весь процес триває більшу частину року.
Альтернативним ритуалом ініціації баквері є Лієнгю ла Монгбанго. Якщо молода дівчина зникає в кущах, її родички намагаються знайти її, співаючи їй мовою лієнгю та носячи культові знаки з лози. Коли вони знаходять її, вони ховають її на кілька місяців (проте сторонні можуть відвідувати її). Після цього культ готує для дівчини бенкет. Потім вона та її наставниця йдуть самі в ліс. Ініціаторка одягається в традиційні регалії з листя папороті та натирає її тіло червоним камвудом. Потім її ведуть назад до села, прив'язавши до середини довгого каната. Дві групи грають у перетягування каната над нею, поки канат не рветься, і вона не падає. Члени культу кличуть її дев'ять разів мовою лієнгю, що змушує її встати. Після ще кількох тижнів табу традиційний цілитель купає її в струмку, і її ініціація завершується. Цей процес також триває майже рік.
У масовій культурі
«Глибина», новела Ріверса Соломона, містить у собі афроамериканський фольклор про народ, схожий на русалок, якого в оповіданні називають вадзінру. Вони походять від вагітних африканських жінок, яких або викидали за борт, або навмисно стрибали з невільницьких кораблів, обираючи смерть замість рабства.
Примітки