Блодейвед (валлійська «Квітколика», складене ім'я від blodau «квіти» + gwedd «обличчя») — персонажка валлійської міфології (четвертої гілки «Мабіногіону»), створена магами Матом і Гвідіоном з квітів дуба, глоду та таволги як дружина для героя Ллеу Ллав Гіфеса, яку пізніше за зраду було перетворено на сову. Вона є центральною фігурою в Мат фаб Матонві, останній з Чотирьох Гілок Мабіногі.

Роль у валлійській традиції Герой Ллеу Ллав Гіфес був засуджений своєю матір'ю, Аріанрод на те, що ніколи не матиме людської дружини. Щоб протидіяти цьому прокляттю маги Мат і Гвідіон:

Згодом, поки Ллеу перебував у справах, Блодейвед вступила в таємні стосунки із Гронву Пебром, лордом Пенлліна, і коханці змовилися вбити Ллеу. Хитрістю Блодейвед змусила чоловіка відкрити таємницю його смерті, адже його неможливо було вбити ні вдень, ні вночі, ні в домі, ні надворі, ні верхи, ні пішки, ні одягненим, ні нагим, і жодною зброєю, виготовленою законним шляхом. Він розповів їй, що смерть може наздогнати його лише в сутінках, коли він загорнутий у тенета, стоїть однією ногою на краю діжі для купання, а іншою — на спині чорного цапа біля річки, і лише від списа, який кували цілий рік у ті години, коли всі люди перебувають на святій месі. Маючи ці знання, вона підлаштувала його вбивство.

Уражений списом, який кинув у Гронву, Ллеу перетворився на орла й полетів геть. Гвідіон вистежив його і знайшов на самій верхівці високого дуба. Співаючи енглін (особлива форма валлійської строфи, відома як «енгліни Гвідіона»), він виманив його з дерева і повернув йому людську подобу. Гвідіон та Мат виходили Ллеу, після чого зібрали військо Гвінеда й відвоювали його землі у Гронву та Блодейвед.

Гвідіон наздогнав втікачку Блодейвед і перетворив її на сову (валлійською — tylluan або gwdihŵ), істоту, яку ненавидять усі інші птахи. Він проголосив:

У розповіді додається:

Тим часом Гронву втік до Пенлліна й надіслав послів до Ллеу, благаючи про прощення. Ллеу відмовив, натомість висунувши умову: Гронву має стати на березі річки Кінвайл і прийняти удар його списа. У розпачі Гронву питав своїх воїнів, чи згоден хтось із них прийняти удар замість нього, проте жоден із воїнів не погодився. Зрештою Гронву погодився на поєдинок за умови, що він зможе поставити між собою та Ллеу великий камінь. Ллеу дозволив це, а тоді метнув спис із такою силою, що той пробив камінь наскрізь, убивши суперника. Пробитий камінь в Ардудві й донині відомий як Ллех Гронву (Камінь Гронву).

Роберт Ґрейвс та інші вважають рядки 142—153 «Битви дерев» «Піснею Блодейвед».

У літературі

Роман Алана Гарнера «Служба сови» (1967) перетворює історію Блодейвед на вічний цикл, який розігрується кожне покоління у валлійській долині. Єдиний спосіб розірвати цей цикл для персонажки Блодейвед — усвідомити, що вона має бути квіткою, а не совою. Луїза М. Г'юетт досліджує історію Блодейвед та Мата, сина Матонві, з феміністичної перспективи у другій та третій книгах своєї серії романів «Піктський дух» (Pictish Spirit) — «Вітер» (2017) та «Квіти» (2017). У межах цих творів між героїнею Ройзін та групою воїнів «Піктського духу» відбувається обговорення про трьох ключових жіночих персонажок історії про Мата, сина Матонві: Гоевін, Аріанрод та Блодейвед. Ця лінія завершується авторським «переосмисленням» історії, яке Ройзін представляє у фінальному розділі книги «Квіти» (с. 810—814). Створення Блодейвед Гвідіоном та Матом витончено змальовано у вірші Френсіса Ледвіджа «Дружина Ллеу» (The Wife of Llew). Історія Блодейвед згадується в романі та фільмі «Біла сова». У романі Джона Каупера Повіса «Поріус: Роман про Темні віки» (1951) невірна Блодейвед «звільняється зі своєї в'язниці з дзьоба та пір'я» завдяки магії королівського чарівника Мірддіна (Мерліна).C. A. Coates, John Cowper Powys in Search of a Landscape. Totowa, NJ: Barnes and Noble, 1982, pp. 142–3. У романі Джона Стейнбека «Солодкий четвер» (1954) коротко згадується історія Блодейвед. Док розповідає цю історію Сьюзі, розглядаючи дикий ірис у її руці під час їхнього домовленого побачення.

Нотатки