« Вогняна фея» або «Танцююча вогняна служниця» ( (дослівно«дівчина,що стрибає вогнем»)— казка- повість, написана Павлом Бажовим на основі фольклору Уральського регіону Сибіру.Вперше вона була опублікована в 1940 році в збірці дитячих оповідань «Морозко»,виданій Свердловським видавництвомBazhov 1952, p. 246.. Пізніше вона була включена до збірки «Малахітова скринька».У цій казці персонажі зустрічають жіночу істоту з уральського фольклору на ім'я Поскакушка (дослівно «дівчина, що стрибає/підстрибує»),яка вміє виконувати чарівний танець,що відкриває поклади золота.Це одна з найпопулярніших історій збіркиBalina 2013, p. 265..Вона була перекладена з російської на англійську Аланом Мореєм Вільямсом у 1944 році та Ів Меннінг у 1950-х роках.

Павло Бажов зазначав,що всі його оповідання можна розділити на дві групи за тоном:«дитячі»(наприклад,«Срібне копито»)та «дорослі» (наприклад,«Кам’яна квітка»).Він називав«Вогняну фею» «дитячою» історією.Такі оповідання мають прості сюжети,головними героями є діти,а міфічні істоти допомагають їм,що зазвичай призводить історію до щасливого кінцяLitovskaya 2014, p. 247..

Публікація У 1939 році Клавдія Рождественська,головний редактор Свердловського видавництва,працювала над дитячою книгою«Морозко».Вона вирішила включити до неї казку Бажова«Срібне копито»,яка раніше була опублікована в «Уральському сучаснику», і сказала Бажову,що їй потрібні ще одні й ті ж історії.Бажов відповів,що в нього є уявлення про персонажа Поскакушку,але йому потрібно повернутися на фабрику та«оживити старі спогади»,поспілкувавшись з оповідачами.Після короткої поїздки до Полевського Бажов завершив «Вогняну фею». Казка була опублікована в «Морозко» і стала популярною дитячою казкою.

У 1944 році оповідання було перекладено з російської на англійську Аланом Мореєм Вільямсом та опубліковано видавництвом Hutchinson як частину збірки«Малахітова скринька:казки з Уралу».Назва була перекладена як «Вогняна фея»Bazhov 1944, p. 122..У 1950-х роках ще один переклад«Малахітової скриньки»зробила Ів Меннінг Оповідання було опубліковано під назвою«Танцююча пожежна служниця»Bazhov 1950s, p. 9..Воно було включено до збірки оповідань Джеймса Ріордана«Господиня Мідної гори:казки з Уралу»,виданої в 1974 році видавництвом Frederick Muller Ltd.Ріордан почув ці казки від директора школи,коли був прикутий до ліжка у Свердловську.Після повернення до Англії він переписав казки по пам'яті,звіряючи їх з книгою Бажова.Він волів не називати себе«перекладачем»,вважав,що«комунікатор»було б доречніше.

Джерела Оповідання Бажова базуються на усних переказах шахтарів та золотошукачів.У їхніх оповіданнях Поскакушка — це танцівниця,яка показує місцезнаходження золотаBlazhes 1983, p. 10..Допомога такої міфічної істоти пояснює, чому деяким шахтарям щастило більше, ніж іншим,та незрозумілі природні явища,такі як місцезнаходження золота.Її іноді називають дочкою Полоза Великого Змія з« Великого Змія»Bazhov 1952, p. 245..

Фольклористи вважали,що персонаж пов'язаний з річкою Поскакуха поруч із Полевським мідеплавильним заводом у старому Сисертському гірничому районі.Назва річки Поскакуха та її ласкава зменшувальна форма Поскакушка буквально означають«дівчина,що стрибає».Золотошукачі кажуть,що розміщення золота там незвичайне:«подекуди є золото,але поруч нічого немає».Ями розташовані так, ніби шахтарі вирішили«перестрибнути»якісь місця,і так з'явилася«дівчина,що стрибає».Був також Поскакушкінський рудник.Щоб дістатися до нього,«треба було перестрибнути болота»Shvabauer 2009, p. 119..Наталія Швабауер вважала,що цього персонажа не існувало в споконвічній уральській народній традиції,хоча авторка побудувала його за«міфологічним каноном».Цей канон вважається язичницьким.Вогняна Фея(альтернативний переклад:Танцююча Вогняна Діва Bazhov 1950s, p. 178.)та її магічний танець,що відкриває поклади золота,можуть бути засновані на мансійській богині Сорні-Най(російською її називали Золотою Жінкою).Її ім'я можна дослівно перекласти з вогульської мови як«Золота Вогняна Діва».Олексій Іванов зазначив,що язичницьке походження Танцюючої Вогняної Діви«не можна заперечувати»,що видно з її зв'язку між золотом і вогнем та її танцю в колі,як у язичницьких хороводах.Для інших фінно-угорських народів золото також асоціювалося з вогнем.

Художній документальний фільм 1968 року « Казки Уральських гір»( ) стверджував,що Бажов чув про Поскакушкінський рудник і створив персонажа з нуля.Для нього«стрибки»звучали магічно та асоціювалися з вогнем,і саме так з'явилася Вогняна Фея.Однак,згідно з даними, зібраними під час фольклорних експедицій, Поскакушка справді існувала в місцевому фольклорі.

Сюжет Група золотошукачів,серед яких старий Єфим (альтернативний переклад: дідусь Юхим Bazhov 1944, p. 123.) та 8-річний хлопчик Федюнька,якого батько називав «Тюнькою»,сидять навколо багаття в лісі. З вогню раптово вистрибує крихітна дівчинка.... зовсім як лялька,але жива.Її волосся було руде, сарафан блакитний,а в руці вона тримала блакитну хустку.Вона весело озирнулася навколо,і її зуби заблищали білим.Потім вона поклала одну руку на стегно,іншою підняла блакитну хустку і почала танцюватиBazhov 1950s, p. 179..Вона закінчує свій танець і зникає,а старателі виглядають зачарованими і майже забувають про це потім.Єдина людина, яка чітко пам'ятає дівчину,це Федюнька. Він також чує крик пугача,ніби птах сміється з нього.Єфим пояснює, що дівчина була Вогняною Феєю,знаком золота: «Якщо танцівниця з'являється, то в тому місці є золото»Bazhov 1950s, p. 180..Наступного ранку старателі починають копати в цій місцевості,але,здається,не можуть згадати точне місце,де танцювала дівчина.Федюнька звинувачує сову,але ніхто йому не вірить.Діти на фабриці дають йому прізвисько «Танцюнка Тюнька»().Єдина людина,яка не сміється з нього,це Єфим.Вони стають близькими друзями.Одного разу вони знову бачать Вогняну Фею,і знову пугач лякає її.Федюнька переконаний, що Фея вказала б їм шлях до золота, якби пугач не ухав.

Взимку батько Федюнки йде працювати на шахту, а хлопчик залишається зі своєю злою мачухою.Він вирішує жити з Юхимом.Дорогою до села він знову зустрічає Вогняну Фею.Він йде за нею і губиться в лісі,але дівчина танцює навколо нього,і сніг тане.Зима перетворюється на літо,квіти розпускаються,птахи починають співати на березі.Фея сміється з Федюнки і дає йому стару лопату,яка виводить його з лісу.Наступного дня Федюнка та Юхим повертаються до берези і знаходять багато золота.Вони не можуть довго зберігати таємницю,і зрештою поміщик заволодіває місцем,але Федюнка та Юхим живуть у багатстві багато років.

Аналіз Денис Жердєв зазначив,що Бажову сподобалася ідея про те, як дитина разом зі старим контактують з міфічними істотами.Ці люди традиційно зображуються як найближчі до потойбічного,але водночас вони є найменш надійними оповідачами у світі дорослих.

Олена Приказчикова зазначила,що дар Феї – чарівну лопату – можна вважати духовним.Лопата творить магію лише тому,що нею користуються вмілі людські руки. Магічна сила,яку вона містить,– це не що інше, як справжня майстерність ФедюнькиBazhov 1952, p. 234..Він є метафорою молодого золотошукача, зворушеного ненаситною жагою знань, яку нещодавно пробудили в ньому старі досвідчені шахтарі.

Адаптації

Діафільм 1956 року «Вогняна фея». Художній документальний фільм 1968 року « Казки Уральських гір» ( ) про творчість Бажова містить епізод за мотивами «Вогняної феї». «Пожежниця», опера для шкіл 1973 року з музикою Роберта Лонга, адаптованим сюжетом та віршами Дороті Гуллівер. Видано в Лондоні видавництвом Оксфордського університету.

Фільм 1979 року Дитячий мальований анімаційний фільм «Огнівка-поскакушка »(«Вогняна фея») був знятий кіностудією «Союзмультфільм» 1979 році.Режисером та сценаристом виступила Наталія Голованова,музику написав Віктор Купревич.Головними героями фільму є хлопчик Федюнька(озвучує Галина Іванова) та його дідусь (озвучує Лев Дуров).Взимку дідусь дізнається, що у них залишилося мало їжі.Його онук Федя йде до лісу, відвідує Вогняну фею(озвучує Вікторія Лепко)і просить у неї картоплі.

Аніматори

Марина Восканьянц Марина Рогова Віолетта Колеснікова Володимир Крумін Леонід Каюков Володимир Вишегородцев Олександр Горленко Лев Рябінін

Нотатки

Посилання