Хазрат Бабаджан (балудж. حضرت باباجان; пом. 21 вересня 1931 року)) — пуштунська мусульманська свята, яку послідовники вважали садгуру або кутубом. Народившись в Белуджистані (Афганістан), вона провела останні 25 років свого життя в місті Пуне, Індія. Хазрат Бабаджан була першим духовним вчителем Мехер Баби, відомого індійського містика.
Ранні роки життя та усвідомлення Найдавніші письмові відомості про Хазрат Бабаджан, яка при народженні отримала ім'я Гюльрух («Обличчя, подібне до троянди»), зазначають, що вона була «донькою одного з міністрів еміра Афганістану»Purdom, Charles B: The Perfect Master, London: Williams & Northgate, 1937, p. 115, and referring to Meher Baba's 1927 public discourse on Babajan, which had been recorded in a diary at the time. Пізніші джерела повідомляють, що Бабаджан «походить з Афганістану… і була донькою заможного афганця шляхетного походження»Munsiff, Dr Abdul Ghani: «Hazrat Babajan of Poona», Meher Baba Journal, Vol. 1, February 1939, No. 4, p. 31 або що вона «народилася в знатній мусульманській родині Белуджистану»Kalchuri, Bhau: Meher Prabhu: Lord Meher, The Biography of the Avatar of the Age Volume One, Myrtle Beach, South Carolina: Manifestation, Inc., 1986, p. 5Regarding Babajan's early life, Ghani says, «the information gleaned from different sources is meagre, since Babajan herself was never communicative to anyone with regard to her early life» (Ghani, Meher Baba Journal, Vol. 1, No. 4, p. 31). Another version of Babajan's early life says: «According to some people [her] original name is Razia Sultana. She is said to be the daughter of one Bahadur Shah Zaffar and had come from Afghanistan» (Burman, J J Roy: Hindu-Muslim Syncretic Shrines and Communities, New Delhi: Mittal Publications, 2002, p. 237).
Точна дата народження Бабаджан залишається нез'ясованою: у різних біографічних джерелах вона варіюється від 1790Purdom, Charles B: The God-Man: The Life, Journeys & Work of Meher Baba with an Interpretation of His Silence & Spiritual Teaching, London: George Allen & Unwin, 1962, p. 18, who wrote, «her actual date of birth is not known; it is supposed to have been about 1790.» Kalchuri states Babajan to have been born «between 1790 and 1800» (Meher Prabhu: Vol One, p. 5), and Ghani considered the date to have been 1806, estimating she was «125 years» when she died (Meher Baba Journal, Vol. 1, No. 4, p. 38) до близько 1820 рокуPaul Brunton (Raphael Hirsch, or Hurst), quoting «former Judge Khandalawalla» in 1930, wrote: «her age is really about ninety-five», providing a later birth date of around 1835 (A Search in Secret India, London: Rider & Co., 1934, p. 62). Її освіта відповідала тогочасному соціальному статусу родини. Вона була освіченою жінкою і, окрім рідної мови пушту, вільно володіла арабською, перською та урдуGhani, Meher Baba Journal, Vol. 1, No. 4, p. 31. Вона також була хафізою - особою, яка знає Коран напам'ять. Будучи схильною до самоспоглядання та духовності, вона з ранніх років виявляла містичні нахили та, на відміну від своїх одноліток, присвячувала значну частину часу молитвам, медитації та усамітненнюKalchuri, Bhau: Meher Prabhu: Lord Meher, The Biography of the Avatar of the Age Volume One, Myrtle Beach, South Carolina: Manifestation, Inc., 1986, p. 5.
Відповідно до звичаїв афганської знаті, Бабаджан виховувалась в суворих традиціях пурди, що передбачали ізоляцію жінок від зовнішнього світу та практику договірних шлюбів. Виступивши проти небажаного шлюбу, вона втекла з дому у віці вісімнадцяти років безпосередньо в день весілля. Перевдягнувшись і приховуючи обличчя під паранджею, вона вирушила до Пешавара — прикордонного міста біля підніжжя Хайберського проходу. Саме в околицях Пешавара відбулася її зустріч з індуїстським садгуру. За його настановою вона усамітнилася в горах поблизу Равалпінді, де протягом майже сімнадцяти місяців віддавалася суворій аскезі (ріясат)Kalchuri confirms, «Under this Sadguru's guidance she climbed a mountain in the wilderness and lived in a secluded cave. For a year and a half she remained in the mountainous regions of what is now Pakistan, undergoing rigorous spiritual austerity» (Meher Prabhu: Vol One, p. 7). Згодом вона переїхала до Пенджабу, провівши кілька місяців у Мултані. Там, у віці 37 років, Бабаджан зустріла мусульманського святого, який, дарувавши їй духовне «богореалізацію», завершив її тривалі пошукиGhani, Meher Baba Journal, Vo. 1, No. 4, p. 32. Ghani does not name the Muslim saint, but Kalchuri states he was known as Maula Shah. This intense spiritual experience does not appear to have been an ultimate achievement.According to Meher Baba, she «became God Realized at the age of about sixty-five» at the hands of another (unnamed) Master. Purdom confirms this earliest version: «After years in search of God she found a Master, who many years afterwards (at the age of sixty-five, it is said) made her perfect» (The God-Man, p. 18). Після цього досвіду вона повернулася до Равалпінді до свого першого вчителя-індуїста, який протягом наступних років допомагав їй повернутися до звичайного стану свідомості"Tradition attributes Shaykh Abu Sa'id Ahamd al-Kharraz of Baghdad (d. 899) as «the first Sufi to explain and elaborate the theories of ‘'fana, or the soul's annihilation in God, and ‘'baqa, or the soul's subsistence in God. According to this school of thought, soul's annihilation means the mystic's obliteration from every kind of knowledge of his phenomenal existence and individual qualities. Subsistence of the soul denotes knowledge of eternal existence and the seeker's abiding in God» (see Bhatnagar, R S: Dimensions of Classical Sufi Thought, Delhi: Motilal Banarsidass Pvt. Ltd., 1992, pp. 186—187); see also Meher Baba, God Speaks: The Theme of Creation and Its Purpose, Walnut Creek, CA: Sufism Reoriented, 1973, pp. 131ff., pp. 240—241, who clearly recognized that there are various stages in the fana-baqa process, and who provided a comprehensive description of the stages involved, not to be found in more traditional accounts..
Подорожі та паломництва Після повторного перебування в Равалпінді під керівництвом свого колишнього індуїстського наставника, Бабаджан здійснила низку тривалих подорожей країнами Близького Сходу, зокрема Сирією, Ліваном та Іраком. Згідно з переказами, вона відвідала Мекку, прибувши туди через Афганістан, Іран і Туреччину; припускають, що задля безпеки під час подорожі вона переодягалася в чоловіче вбранняKalchuri, Meher Prabhu: Vol. One, p. 8. Перебуваючи біля Кааби, Бабаджан щодня здійснювала п'ятиразову молитву (салят), незмінно обираючи для цього одне й те саме місце. У цей період вона також займалася благодійністю: збирала їжу для нужденних і особисто доглядала за хворими паломниками.
З Мекки Бабаджан здійснила паломництво до гробниці пророка Мухаммеда в Медині, де дотримувалася аналогічного розпорядку: здійснювала молитви та доглядала за паломниками. Залишивши Аравійський півострів, вона пройшла через Багдад (Ірак) і повернулася до Пенджабу. Згодом вона вирушила на південь до Нашика, де оселилася в районі Панчаваті. Після перебування в Нашику Бабаджан переїхала до Бомбея; там вона мешкала протягом певного часу, поступово здобуваючи широку популярність.
У квітні 1903 року Бабаджан здійснила друге паломництво до Мекки, вирушивши з Бомбея на судні «Хайдарі» (SS Haidari). Близько 1904 року вона повернулася до Бомбея, після чого невдовзі відвідала Аджмер у Північній Індії. Там вона вшанувала пам'ять суфійського святого Моїнуддіна Чишті, засновника ордену Чиштія в Індії. З Аджмера Бабаджан знову повернулася до Бомбея, а згодом вирушила на схід — до Пуне.
Резиденція в Пуне
До 1905 року Бабаджан прибула до Пуне, де й оселилася остаточно. Будучи вже літньою жінкою з дещо зігнутою спиною, похилими плечима та скуйовдженим сивим волоссям, вона, одягнена в убоге вбрання, «зустрічалася в різних частинах міста, де сиділа або відпочивала у випадкових місцях». Зрештою, Бабаджан обрала місцем свого перебування район нетрів під назвою Чар-Бавді (Чотири криниці), розташований на Малкольм-Танк-Роуд у межах британського військового містечка.
На той час район Чар-Бавді описували як «втілення бруду, запустіння та потворності, осередок чуми й пошестей, а також постійне місце збору небезпечних сумнівних елементів у нічний час». Після кількох місяців перебування під впливом природних стихій Бабаджан неохоче дозволила своїм послідовникам побудувати над собою просте укриття з мішків з джгута. Діти мали звичку кидати в неї каміння. Вона була безпритульною факіркою і добре знала їхній спосіб життя. Пожертви від послідовників вона розділяла між бідними та нужденними, а іноді їх викрадали злодії. Бабаджан залишалася байдужою як до матеріальних дарів, так і до їхньої втрати. Поступово, з почуття відданості або простої цікавості, її почала розшукувати дедалі більша кількість людей із Пуни та інших місць. Бабаджан приписують низку нібито здійснених нею чудесShepherd, Kevin R. D. Hazrat Babajan: A Pathan Sufi of Poona. — New Delhi: National Book Trust, 2014. — ISBN 978-8123771342.
За свідченнями очевидців, протягом десятиліття після того, як Бабаджан оселилася в Чар-Бавді, «місцевість зазнала метаморфоз, що перевершили всі очікування. Завдяки архітектурним змінам навколишніх будівель, електрифікованим чайним, де лунав брязкіт посуду, скупченню людей усіх станів і віросповідань, що чекали на даршан Бабаджан, вуличним музикантам, жебракам, що благали про милостиню, та безтурботним неробам, які перешкоджали руху транспорту, — уся атмосфера, густо насичена солодким димом пахощів, що постійно курилися біля Бабаджан, являла собою типово східну сцену, яка залишала незабутнє враження».
Духовний наставник Мехер Баби У травні 1913 року дев'ятнадцятирічний Мерван Шеріар Ірані їхав на велосипеді на заняття в Декканський коледж, коли побачив літню жінку, що сиділа під деревом нім в оточенні натовпу. Він і раніше проїжджав повз неї, але не звертав особливої уваги, хоча знав, що дехто вважає її мусульманською святою, тоді як інші називали «божевільною або відьмою». Його батько, Шеріар Ірані, надзвичайно шанував Бабаджан. Народившись у зороастрійській родині, Шеріар протягом багатьох років був мандрівним дервішем , перш ніж оселитися в Пуне та одружитися. Бабаджан покликала Мервана, і він відчув до неї непереборний потяг. Протягом наступних кількох місяців Мерван Ірані регулярно відвідував святу; вони сиділи поруч, але майже не розмовляли. Однієї ночі в січні 1914 року, коли він збирався йти, він поцілував руки Бабаджан, а вона, своєю чергою, взяла його обличчя у свої долоні. Потім вона поцілувала його в чоло, і в цей момент він отримав її духовну благодать (бараку). Ця подія занурила Мервана Ірані в стан екстазу, в якому він перебував відсторонено від навколишнього світу протягом майже дев'яти місяців. Пізніше цей юнак став відомим як Мехер Баба.
Останні роки У 1930 році, за кілька місяців до смерті Бабаджан, її відвідав тодішній журналіст Пол Брантон. Він писав: «Вона лежить на низькому дивані на очах у всіх перехожих… Її голова піднята на подушках. Сяюча білизна її шовковистого волосся створює сумний контраст із глибоко зморшкуватим обличчям і поораним чолом». Зустріч була короткою, проте Брантон був глибоко зворушений і пізніше, у своєму готельному номері, зазначив: «Я впевнений, що в глибині її єства справді криється якесь глибоке психологічне досягнення».
18 вересня 1931 року в лікарні Сассун Бабаджан прооперували палець, проте після втручання її стан не покращувався. Згідно з однією з версій, за кілька днів до смерті Бабаджан пробурмотіла: «Настав час… мені час іти. Роботу завершено… я мушу зачиняти крамницю». Один із послідовників благав: «Не кажи такого, Бабаджан, ти потрібна нам». Але вона загадково відповіла: «Ніхто, ніхто не хоче мого краму. Ніхто не може дозволити собі таку ціну. Я передала свій товар Власнику»Kalchuri, Meher Prabhu: Vol. One, p. 19.
Святиня в Пуне