Королева фей () — персонаж з ірландського та британського фольклору, міфічна королева, яка, як вважалося, править феями. У фольклорі та літературі — ця жінка-правителька фей, іноді, з'являється в супроводі короля. Залежно від твору, вона могла мати різні імена. В англомовній культурі, під впливом творів Вільяма Шекспіра, її часто асоціюють з Титанією чи Королевою Маб — це два часто вживаних імені. Численні фольклорні персонажі, богині або духи по всьому світу були названі Королевами фей.

Фольклор Туата Де Дананн та Даоїне Сідхе з ірландської міфології мали численних місцевих королів та королев. Уна, Унах або Нуала була дружиною Фінварри або Фіоннбхарра, короля фей західної Ірландії, хоча у нього часто були інші коханки. Зазвичай її описували як таку, що жила з Фінваррою на його пагорбі Кнок Мідха, але іноді казали, що вона мала окрему резиденцію в Кнок Сідх Уна (Нокшегуна). В історії, створеній за зразком «Феї-акушерки» (тип Аарне-Томпсона 476), «дружину Фіоннбхарра» (ім'я якої не згадується) прокляла дівчина-людина, яка потім повинна служити їй акушеркою. Дружина Фіоннбхарра намагається помститися, даючи дівчині пояс, який розріже її навпіл, коли вона його одягне, але служниця-фея вчасно попереджає дівчину. Серед інших ірландських королев фей були Кліодна з Мюнстера, Айбхелл та Айне.

Моргана ле Фей (або Моргана з родини фей) з циклу Артуріани, правила надприродним островом Авалон і іноді зображувалася як королева фей. У «», вона Морґен, головна з дев'яти чарівних королев-сестер.

Королеви фей з'являються в деяких Дитячих баладах, збірка з 305 народних балад Англії та Шотландії, складеній Френсісом Джеймсом Чайлдом. Добра та корисна королева фей зображена в Елісон Гросс (Дитяча балада 35), а жахлива та смертоносна королева фей є антагоністом Там Ліна (Дитяча балада 39). Королева фей Там Ліна платить десятину до пекла кожні сім років, і Там Лін боїться, що його змусять служити людським жертвоприношенням:

Кожні сем років Вона платить десятину пеклу Я така прекрасна і повна плоті Боюся, що це буду я сам

Безіменна королева фей з'являється у творі «Томас Римувальник» (Дитяча балада 37), вона представлена не тільки красивою та спокусливою, але також жахливою та смертоносною. Згідно з однією з легенд, Королева фей з'являється мандрівникам як прекрасна леді на білому коні, в легких вбраннях дивовижної краси. За однією з версій міфу Королева фей платить десятину в пекло кожні сім років, а її смертним коханцям часто випадає роль жертв. За іншою версією — Корольова може забрати чоловіка, що сподобався, у своє королівство на сім років, з умовою обітниці мовчання під час перебування там. У разі повернення той отримує надприродні здібності, наприклад, пророцтво. Романси та балади, пов'язані з Томасом Римувальником, мають паралелі з «Там Лін», включаючи десятину для пекла, ця королева фей є більш доброзичливою.

Під час повстання Томаса Чейна у січні 1450 року «Король фей» (Regem de ffeyre) та «Королева фей» (Reginam de ffeyre) були серед псевдонімів, які використовували лідерами чоловічої статі.

Англійський політик і містик XVII століття, Гудвін Вортон, вважав, що одружився з королевою фей на ім'я Пенелопа Ла Гар.

Існувало безліч місцевих вірувань про королев фей, деякі з яких мали власні імена. Оберіг з острова Мен згадує правителів фей короля Філіпа та королеву Бахі. Валлійський народний оповідач стверджував, що королевою Тілвіт Тег була Гвенхідв, дружина Гвідіона аб Дона, а маленькі, пухнасті хмаринки були її вівцями.

Деякі з цих місцевих вірувань вплинули на літературу.

В 19-го століття натхненний фольклором Йоркширу та Ланкаширу Томас Шоу в поемі «Шантуї Джест» з'являється «Стара Мосс, королева фей». Вона тікає від звуку церковних дзвонів, щоб жити з велетнем на ім'я Тодмор, і зрештою вони оселяються в Тодмордені.

Анет або Дженнет, легендарний дух, пов'язаний з водоспадом під назвою Джанетс-Фосс у Йоркширських долинах, немісцевими письменниками та поетами була зображена як королева фей. Джоан Вад була корнуольською королевою піксі, яка стала відомою завдяки маркетинговій кампанії на початку 20- го століття. За словами Джона Лейдена, у 1801 році шотландську королеву фей називали Нікневен, Гір-Карлінг або Геката. Пізніші дослідження поставили це під сумнів; Найдавніша відома поява Нікневен була у творі Олександра Монтгомері «Літінг» (близько  1580 року) як відьма та шанувальниця Гекати, окремий персонаж, відмінний від Королеви ельфів.

Аналоги постаті з'являються по всьому світу. У новогрецькому фольклорі, Ламія — цариця нереїд і Артеміда — цариця гір і сухопутних німф.e. Ромська легенда описує Ану, королеву німф Кешалі, яку викрав демон.

Література та медіа Джеффрі Чосера Плутон і Прозерпіна зображені як король і королева фей у творі «Купецька казка». Вважається, що це зображення вплинуло на образ фей-правителів у творі Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі».

Королева фей Глоріана, дочка короля Оберона, є головною героїнею алегоричної епічної поеми «Королева фей» Едмунда Спенсера. Її також називають Танаквілл, що походить від імені дружини Тарквінія Пріска. Вона є доброчестивою правителькою, зображеною як алегоричне уособлення королеви королеви Єлизавети.

Вільям Шекспір неодноразово використовував оповіді про Королеву фей для створення аналогічних персонажів власних творів. Так у «Віндзорськіх насмішницях» посилаються на цю ідею. У «Сні літньої ночі» королеву фей, дружину Оберона, звати Титанією, ім'ям, отриманим від Овідія як епітету римської богині Діани. У «Ромео і Джульєтті» персонаж королеви Маб не з'являється, але описується; вона — фея-повитуха, яка їздить у крихітній колісниці та приносить людям сни. Після Шекспіра такі автори, як Бен Джонсон і Майкл Дрейтон, також використовував оповіді про королеву фей Меб. Дрейтон назвав дружиною Оберона Меб, а не Титанію. Окрім Титанії та Меб, Оберона іноді зображували з дружинами з іншими іменами: Ауреола на вечірці 1591 року, влаштованій для королеви Єлизавети в Елветхемі в Гемпширі, та Хлоріс у «Пасторалі фей» Вільяма Персі на початку 17 столяття.

Феї та їхні зв'яки часто відігравали важливу роль у французьких казках. Феями править королева у казках Габріель-Сюзанни Барбо де Вільнев «Красуня і Чудовисько» та в кількох казках мадам Д'Ольнуа, таких як «Принцеса Мейблосом». У казках Шарлотти-Роз де Комон де Ла Форс «Прекрасніша за фею» лиходійкою є зла королева фей на ім'я Набота, яка замінила попередню добру королеву. Д'Ольнуа, яка популяризувала цей жанр і термін «казка», отримала прізвисько «королева фей».

Сучасна література Автор Дж. М. Баррі в одному з ранніх романів про «Пітеру Пену», у книзі «Маленький білий птах», називає королеву Меб іменем доброї та корисної королеви фей. У серії фільмів Діснея «Дінь-Дінь», що є екранізаціїєю «Пітера Пена», головною феєю є королева Кларіон.

У книгах Л. Френка Баума про країну Оз королева Лурлайн — це потойбічна королева фей, яка відіграла певну роль у створенні Країни Оз. У книзі Баума «Життя та пригоди Санта-Клауса» також згадується безіменна Королева фей, а в творі Баума «Королева Цзисі з Ікса» її звати Лулеа.

Королева фей є невід'ємною частиною сюжету в серії романів Брендона Малла «Фейблхевен». Хоча вона й править феями, насправді вона єдиноріг, здатний приймати людиноподібну форму.

Персонаж Ерза Скарлет з мультфільму "Хвіст Феї " Хіро Масіми отримала псевдонім «Титанія» завдяки своїй силі.

У фільмі «Літо наперстянки», що є частиною серії «Річки Лондона», головного героя Пітера Гранта полонить Королева фей і забирає до свого Королівства (альтернативної реальності або Потойбічного світу, де Велика Британія досі вкрита величезним недоторканим первісним лісом, без жодних ознак знайомих міст і сіл).

У серії романів Джулі Кагави «Залізні феї» Титанія та Меб є королевами-суперницями Літнього та Зимового Дворів. Дочка Оберона, напівлюдина, Меган Чейз, зрештою стає королевою Залізного Двору.

Книга Діани Вінн Джонс «Вогонь і болиголов» — це сучасне переосмислення балад Тама Ліна та Томаса Римувальника, в яких Королева фей відома як місіс Лорел Перрі Лінн.

Чаклунство та неоязичництво Богиню Діану регулярно зображували як правительку королівства фей у демонологічній літературі, такій як «Демонології» короля Шотландії Якова VI, де сказано, що вона належить до «четвертого роду духів, яких язичники [неєвреї] називали Діаною та її мандрівним двором, а серед нас їх називають Феєю (як я вам казала) або нашими добрими сусідами».

Середньовічна християнська традиція засуджувала культові вірування в нічні духи жіночої статі, які могли приймати підношення або запрошувати людей відвідати своє королівство. Одним із прикладів були сицилійські доньї де фуера з Італії. У Шотландії в 1530-х роках Вільям Хей описував зустріч шотландських відьом з « благородними духами» та «їх королевою Діаною». Дослідниця фольклору Джуліан Гудар пояснює, що навряд чи в Шотландії існував культ Діани; швидше такими термінами класифікували народні вірування сучасні представники влади. Серед імен, що використовувалися для цієї постаті, були Іродіада, Абундія, Бенсозія, Річелла, Сатія та численні інші, такі як Доамна Зінелор у Румунії (перекладена Мірчею Еліаде як «Королева фей») або Ванне Текла в Нідерландах.

В кількох шотландських судах над відьмами згадували про Королеву фей або духів, яку називають «Королева Ельфейма» та іншими іменами. У 16 столітті Андро Ман стверджував, що мав дітей від «Королеви Ельфен». Вчений Роберт Піткерн відтворив це слово як «Ельфейм» або «Ельф-хейм».

Культ Діани, королеви духів вплинув на неоязичницькі культури, що розвинулися з ідеї Чарльза Годфрі Леланда про Арадію «Королеву відьом». Віра фей розвинулася з того ж джерела, що й діанічна традиція Макфарланда.

Примітки

Додаткова інформація

Хаттон, Рональд. «Королева фей». У: Королеви дикої природи: язичницькі богині в християнській Європі: дослідження. Видавництво Єльського університету, 2022. стор. 75–109. JSTOR. doi : 10.2307/j.ctv2jn91rr.7. Дата звернення: 30 грудня 2022 року.