Галицький район — найменший за площею район Львівської міськради, що охоплює територію центральної частини міста Львова: Середмістя, Цитадель, Софіївку, Снопків, Краківське передмістя.

Проспекти: Шевченка, Свободи.

Головні вулиці: Дорошенка, Хмельницького, Городоцька, Гоголя, Огієнка, Лепкого, Листопадового Чину, Гнатюка, Куліша, Замарстинівська, Франка, Коперника, Чайковського, Ліста, Вірменська, Сербська, Краківська, Друкарська, Театральна, Шевська, Винниченка, Ужгородська, Паркова.

Площі: Ринок, Міцкевича, Галицька, Соборна, Старий Ринок, Святого Теодора, Данила Галицького, Звенигородська, Григоренка, Маланюка, Гасина, Святого Юра, Кропивницького, Франка, Підкови, Катедральна, Князя Осмомисла, 700-річчя Львова.

Зміни назви та території району Район названо на честь засновника міста короля Данила Романовича (Галицького). У його топоніміці також існує вулиця Галицька, з якої колись починався Галицький шлях та площа Данила Галицького. Протягом своєї історії неодноразово змінював назву. Спочатку було утворено Центральний міський район, який 9 січня 1940 року було перейменовано на Сталінський район м. Львова.1940 рік в історії України — Інститут історії України НАН України

На підставі Указу Президії Верховної Ради України від 5 квітня 1951 року з частин Сталінського, Залізничного та Червоноармійського районів Львова було утворено Ленінський район (у червні створено райраду), а у липні 1956 року Сталінський та Ленінський райони були об'єднані в Ленінський район.http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1956 Баран В. К. Україна після Сталіна. Нарис історії 1953—1985 рр. — Львів, 1992. — С. 18

У 1969 році частину території Ленінського району було приєднано до Червоноармійського району. У міру розширення Львова до Ленінського району почали включати новобудови, зокрема у 1980-х роках було включено новозбудований Сихівський житловий масив.

З проголошенням незалежності Ленінський район було перейменовано на Галицький. Оскільки ж він охоплював як історичний центр, так і новобудови Сихова і мав надто велику площу, тому в лютому 2000 року Верховна Рада вирішила утворити Сихівський район.

Тепер до складу Галицького району входить історичний центр міста та ряд мікрорайонів, які безпосередньо межують з ним.

Населення

Чисельність Найменший за кількістю населення район міста, окрім того кількість його мешканців постійно зменшується — значна частина помешкань на перших поверхах перетворилась на кафе, ресторани, магазини та іншу комерційну нерухомість що так само зменшує кількість мешканців, які переселяються в інші райони міста. Рік Мешканців200167 851 2003 68 731201059 573201158 812

Етнічний та мовний склад Національний склад населення був наступним: НаціональністьЧастка, %українці81,5росіяни13,4поляки1,5євреї0,7білоруси0,5вірмени0,2татари0,1інші0,7не вказали1,4 Розподіл національностей Галицького району за рідною мовою: НаціональністьУсього, осібЧастка, %Рідна мовасвоєї національностіукраїнськаросійськаосіб%осіб%осіб%українці55 29081,553 86597,4 - -1 3802,5росіяни9 09013,48 36092,07248,0 - -поляки1 0291,560558,834033,0807,8євреї4830,7275,612425,732968,1білоруси3510,56618,89827,918753,3вірмени1420,24833,83323,26143,0татари670,11826,8811,94161,2інші4630,714230,712126,118740,4не вказали9361,4 - -363,980,9

Прізвища На основі даних з телефонного довідника, який показував власників помешкань у ЛМР (орієнтовно станом на початок 2000х років) були визначені найчисельніші та найбільш типові групи прізвищ, які мали львів'яни. Центр Львова, який є основою Галицького району, виділяється у більшій частці носіїв російських та зросійщених прізвищ (-ов(а), -ев(а), -єв(а), -ин(а), -ін(а), -їн(а)), також має більшу частку осіб з прізвищами на -енко, -єнко. +Найчисельніші групи прізвищ Галицького району ЛМРГрупа прізвищчастка, % -ов(а), -ев(а), -єв(а)17,72 -ський(а), -цький(а), -зький(а)12,74 -ук, -юк6,87 -енко, -єнко6,75 -ин(а), -ін(а), -їн(а)До цієї групи НЕ врахована "галицька" форма, яка не має відмінювання в залежності від статі (напр. Савчин, Турчин, Мончин тощо).4,94 -ик, -ік4,71 -ак, -як4,46 -ко (без -е/єнко)4,20 -ич, -іч3,70 -ий(а)3,09 -ів, -їв2,17 -ишин, -ішин, -їшинДо цієї групи НЕ враховані російські та зросійщені прізвища, які мають відмінювання в залежності від статі (напр. Грішин(а), Мішин(а) тощо).1,54

Історія

Перші поселення

Коли саме виникли перші поселення людей у цій частині Львова достеменно не відомо. Однак у першій половині XIX століття археолог Жегота Паулі на горі Шембека (сучасна Цитадель) знайшов сліди язичницького культового комплексу, який описав у «Галицьких старожитностях» — там були викладені регулярно кам'яні плити, постать ідола, бронзові оздоби, урни та перепалені людські кістки.

Середньовіччя

Князь Лев  — засновник Львова

Втім систематичне заселення території почалось у 12 столітті. Вважається, що навколо поселення, яке було в районі площі Старий Ринок біля підніжжя Замкової гори, Данило Галицький у середині 13 століття заснував Львів — про це свідчать дані археологічних розкопок. Історики припускають, що на місці сучасної площі Старий Ринок свого часу був центр міського життя — ринковий майдан.

Від площі Старий Ринок розпочинається одна з найстаріших вулиць Львова, яка зараз носить ім'я Богдана Хмельницького. Вона відома ще з 13 століття, вона була головною вулицею Жовківського передмістя і називалась Волинською, а згодом Жовківською дорогою, оскільки сполучала Львів із Жовквою, а далі з Волинню.

У ХІІІ столітті саме цей ринковий майдан став межею між заснованим на магдебурзькім праві Середмістям та попереднім міським центром — Підзамче. Також у цій частині Львова знаходиться декілька храмів, які вважаються найстарішими у місті. Зокрема ХІІІ століттям датована церква Святої Параскеви-П'ятниці, щоправда згодом її неодноразово перебудовували, зокрема у 1644 році на кошти молдовського господаря Василя Лупула, який перебував на еміграції в Галичині.

До весілля у 1260 році сина Данила, князя Лева для його дружини-католички Констанції, угорської принцеси (дочки короля Бели IV), було збудовано католицький Костел Івана Хрестителя. Церква носить ім'я Івана Предтечі тому, що церковним ім'ям князя Лева було «Іван».

Костел Святого Івана Хрестителя — один з найдавніших храмів Львова.

, які стали центром міського життя (навколо сучасної площі Ринок), натомість дільниця навколо Старого Ринку опинилась за міськими мурами та увійшла до Жовківського передмістя. Оскільки українцям було заборонено селитись в межах міських мурів, то вони жилим на Жовківському передмісті. Згодом площа стала західною околицею місця компактного проживання однієї з двох єврейських громад Львова — заміської.

Решта територій, що згодом увійшли до складу Львова у 13-14 столітті мали статус приміських сіл, зокрема з ХІІІ століття відоме поселення Клепарів. 10 січня 1359 року у літописах вперше згадується село Збоїська, назва якого походить від слова збуй, тобто розбишака — таку репутацію мали місцеві мешканці — ватаги збоїв жили грабунком купецьких валок, грабунку дідичів та міщан.

Назва села Замарстинів походить від прізвища його засновника львівського міщанина Йогана Зоммерштайна, який заснував його у 1389 році. Трохи пізніше, у 1401 році міщанин Миколай Циммерманн купив 2 лани землі біля урочища Оловсько (Головсько) та заклав тут поселення Голоско. У 1415 році воно перейшло у власність міста, а вже у 1470 році міщанин Ян Гань заклав ще одне поселення, яке отримало назву Голоско Мале.

Хоча на території Брюхович люди почали селитись в часи мезоліту, однак системне освоєння цієї землі розпочалось 1415 роуц, про що згадує Денис Зубрицький у «Хроніці міста Львова». Король Владислав II Ягайло своїм привілеєм від 18 вересня 1415 року надав Львову великі обшири-розлогі ґрунти, порослі чагарником і лісами, що належали Львівському староству, з правом використовувати їх і закладати колонії. На цих територіях згодом виникло міське село Брюховичі, перша згадка про яке датується 1440 роком.

Буйний характер тутешніх мешканців давався взнаки не один раз, зокрема 1527 року біля Львова було зібрано шляхетське ополчення для походу на Молдову. Однак ополченці збунтувались, а осередком їхнього бунту стало село Збоїща. Шляхетське ополчення обложило Львів, де тоді перебував король, та виїдало курей і когутів у навколишніх селян. Тому цей бунт назвали «кокошою війною».

У 1535–1560-х роках місто викупило багатий маєток з гарними землями, ставками та виноградникам (в давні часи Клепарів славився вирощуванням винограду та вибілюванням полотна). Мешканці Клепарова займалися городництвом і садівництвом. Славу Клепарову принесли клепарівські черехи (гібрид вишні і черешні, що ріс тільки у Львові).

За свідченнями бургомістра Львова Мартина Ґросваєра під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького і Тугай-бея 5 жовтня 1648 року вночі «неприятель не наступав, лише спалив міське село Брюховичі, вирізав чоловіче населення, а білоголову стать забрав у неволю, знищивши нечисленні маєтки».

Однак мешканці львівських околиць цілком могли собі дати раду з озброєними нападниками, що сталось у 1691 році, коли до міста підійшли татари. Вони без особливих зусиль захопили Замарстинів та готувались до штурму міста, коли несподівано на них ззаду напала ватага збоїв. Напад був такий раптовий, що нападникам вдалося пробитися в саму середину татарського табору і зарубати кількох воїнів. Зчинився переполох і татари, не орієнтуючись у кількості нападників, кинулися тікати. Багато їх загинуло в мочарах, потонуло в Полтві. За ці заслуги магістрат пробачив мешканцям Збоїщ попередні провини та дозволив з'являтись у місті, але за умови, що вони припинять займатись розбоєм.

XIX століття На початку XIX століття ці дільниці залишались бідним передмістям, зокрема Замарстинів був районом бідноти та люмпенів, саме тому тут відбувались часті виступи проти Львівського магістрату. У 1804 році магістрат вимагав від жителів Замарстинова виконання кріпосних повинностей, що останні відмовилися виконувати. Це стало причиною продажу Замарстинова у приватну власність, після чого до його жителів все ж було застосоване кріпосне право. Замарстинів залишався селом до 1930 року. Так само приміським селом залишалось і Рясне, однак через етнічні відмінності ближче до Львова селились поляки — у Рясній Польській, натомість західніше, у Рясній Руській, — українці.

Також у ті часи було інше русло Полтви тоді вони пролягало між вулицями Сонячною та Полтв'яною (суч. Проспект Чорновола), причому ріка була настільки широка, що на ній навіть був острів якого видно на плані міста 1829 року.

Бурхливий розвиток цих територій починається з будівництвом залізниці у 1870 році — через Підзамче на Броди та Підволочиськ, а у 1886 році — через Брюховичі до Белжця. Саме тоді тут з'явився нафтопереробний завод до якого протягнули залізничну колію. Натомість Брюховичі стало місцем поселення заможних львів'ян — тут з'являлись дорогі вілли та відпочинкові оселі. З 1889 року Брюховичі почали розвиватися як рекреаційна зона Львова, селище було включене в офіційний список кліматичних курортів. У 1888 році було засновано Янівський цвинтар, який згодом став другим за значенням некрополем Львова. Наприкінці XIX століття почали перекривати русло Полтви, а посталий на її місці проспект та прилеглі вулиці почали забудовувати престижними сецесійними кам'яницями.

19-e — I пол. 20 ст.

Протягом 19 століття було збудовано значну частину сучасних вулиць у центрі Львова, зокрема у 1827–1835 рр. було збудовано сучасну ратушу. Згодом почалися роботи з осушення русла Полтви, врешті її почали заганяти у підземний колектор, тож історичний центр поступово набував рис, які зараз відомі всім. У 1870-х роках почалась активна забудова вулиці Коперніка, а наприкінці XIX століття освоєння Софіївки. У 1880 році на вулиці Коперніка з'явивися палац Потоцьких, а у 1886–1889 році будівля Головпоштамту. Також у 1885 році було закладено Стрийський парк.

Оскільки центр Львова бурхливо розвивався, то вже у 1894 році тут, а також на Софіївці, були прокладені перші трамвайні колії.