Трагедія в Антуко () — інцидент 18 травня 2005 року, в якому загинули унтерофіцер та 44 призовники під час проведення гірських навчань на схилах вулкана Антуко, в регіоні Біобіо. Катастрофа стала прямим наслідком рішень майора Патрісіо Алехандро Аугусто Сереседи Труана та підполковника Луїса Енріке Пінеди Пенья, які вирішили здійснити марш під час снігової бурі з температурою -35 °C, на висоті 1500 м над рівнем моря.

Це друга за величиною катастрофа для чилійської армії в мирний час, враховуючи кількість загиблих, після у 1856 році, коли загинуло 458 людей, включаючи цивільних осіб та військовослужбовців. Також трагедія в Антуко є другою за кількістю жертв катастрофою в горах після інциденту в горах Хаккода у 1902, коли загинуло 199 військовослужбовців армії Японії.

Хід подій

4 квітня 2005 року близько 400 молодих призовників прибули до 17-го посиленого полку 3-ї гірської дивізії армії Чилі, що базується в місті Лос-Анхелес, для проходження обов'язкової строкової військової служби. Більшість призовників були молодими людьми з бідних верств населення, які пішли на службу добровільно з метою побудови військової кар'єри.

Традиційно щороку, у період з квітня по травень, полк проводить базову підготовку нових солдатів у районі Лагуна-де-ла-Лаха, сектор Лос-Баррос. Там полк має гірський притулок, обладнаний для суворих погодних умов. 17 травня 2005 року три роти полку, як зазвичай, вирушили для проведення навчань у цій зоні. Однак на регіон обрушився фронт поганої погоди, що викликав снігопад, хуртовину та значне зниження температури.

Солдати дісталися притулку Лос-Баррос, розташованого на схилах вулкана Антуко. Хоча більшість із них не мала одягу, необхідного для виживання при температурі нижче −10 °C, командир батальйону наполіг на продовженні маршу вранці 18 травня. 112 солдатів залишилися в притулку, оскільки їхній вихід був запланований на наступний день (чого так і не сталося), тоді як ті, хто вийшов у марш, заблукали в білій імлі та почали один за одним гинути. Розтин показав, що смерть від переохолодження настала протягом двох-трьох годин. Деяким солдатам вдалося дістатися до притулку «Ла-Кортіна», що раніше належав електротехнічній компанії і не використовувався. Звернула на себе увагу поведінка унтерофіцерів, які втекли до «Ла-Кортіни», покинувши призовників напризволяще.

Коли про інцидент повідомили владу, негайно почалися пошуки солдатів, які вижили, і тіл загиблих. Деякі тіла були знайдені під шаром снігу глибиною понад чотири метри, для їх виявлення довелося залучати супутниковий зв'язок. Пошуки тривали до 6 липня, коли було знайдено та відкопано останнє тіло. Загалом загинуло 44 солдати-строковики та один сержант, який був кухарем.

Наслідки

Майор Патрісіо Сереседа Труан отримав вирок у вигляді 5 років і одного дня позбавлення волі за злочинну недбалість, що призвела до масової загибелі, однак після 3 років і восьми місяців відбування покарання він був звільнений умовно-достроково. Іншими відповідальними за фатальний марш були командир Роберто Меркадо Ольгін (3 роки за невиконання військових обов'язків), радник командування Луїс Пінеда Пенья (541 день ув'язнення), а також капітани Карлос Оліварес Оянгурен і Клаудіо Гутьєррес Ромеро (800 днів ув'язнення кожен).

Після семирічної затримки з моменту трагічних подій чилійська держава. за рішенням Верховного суду виплатила кожному з 27 тих, хто вижив, по 10 мільйонів чилійських песо. Вцілілі назвали цю компенсацію недостатньою, оскільки багато з них залишилися з постійними фізичними вадами і потребували численних хірургічних операцій.

Багато хто з тих, хто вижив, повідомляли про проблеми з суглобами та очима через переохолодження. Психологічна шкода призвела до розвитку ПТСР, що спричинило депресію та спроби самогубства у вцілілих та родичів загиблих.

Пам'ять

Ботаніки вшанували пам'ять загиблих в Антуко назвою недавно відкритого виду диких фіалок — ендеміка Чилі, який росте в районі, де загинули солдати. Йдеться про вид Viola obituaria J.M. Watson & A.R. Flores, sp. nov, виявлену в Національному парку Лагуна-дель-Лаха в комуні Антуко дослідниками чилійської флори Джоном Вотсоном та Анітою Флорес. Вчені присвятили відкритий ними вид загиблим на схилах Антуко, саме звідси походить епітет «obituaria» (лат. «поминальна») у назві цієї рослини.

Подіям на Антуко присвячена опера у двох актах «Хуртовина» (), музику якої написав . Прем'єра опери відбулася 5 березня 2008 року в рамках святкування 150-річчя . Опера мала такий успіх, що театр продовжив її показ в наступних сезонах. Вона отримала важливі нагороди, такі як та приз .

Див. також Катастрофа в горах Хаккода — інший випадок масової загибелі військовиків у горах через хуртовину.

Примітки