Конубіум () — у римському праві правоздатність укладати дійсний римський цивільний шлюб (iustum matrimonium) відповідно до норм ius civile. Конубіум був одним із двох основних елементів повної правоздатності римського громадянина (поряд із ius commercii — правом здійснювати майнові правочини).
Згідно з «Інституціями» Гая, лише за наявності конубіуму шлюб вважався законним, а діти народжувалися римськими громадянами і підпадали під владу батькаГай. Інституції. Книга I, 56.. Заборони щодо укладання конубіуму між різними станами (патриціями та плебеями) тривалий час існували у Законах XII таблицьЗакони XII таблиць. Таблиця XI, 1., проте згодом були скасовані законом КанулеяТит Лівій. Історія від заснування міста. Книга IV, 1-6..
Без конубію шлюб не визнавався законним, хоча могли існувати фактичні шлюбні відносини (конкубінат). Проте у період імперії право конубіуму могло окремо надаватися ветеранам-іноземцям (перегрінам) після завершення їхньої військової служби, що фіксувалося у військових дипломахCorpus Inscriptionum Latinarum (CIL). Т. XVI (Військові дипломи)..
Історія
У ранній період Римської республіки конубій існував майже виключно між римськими громадянами. Спочатку патриції та плебеї були позбавлені права укладати шлюби між собою. Цю заборону було скасовано Lex Canuleia (445 р. до н. е.), що стало важливим кроком у боротьбі плебеїв за рівноправність.
З розширенням Римської держави конубій став одним із важливих інструментів романізації провінцій. Право на конубій отримували латини (ius Latii), окремі категорії перегринів, а також ветерани римської армії після завершення служби. У період принципату правила конубіуму зазнали суттєвих змін через демографічну політику імператора Октавіана Августа. Його закони — Lex Julia de maritandis ordinibus (18 р. до н. е.) та Lex Papia Poppaea (9 р. н. е.) — хоч і заохочували шлюби серед громадян, але водночас наклали суворі станові заборони. Зокрема, конубіум було заборонено між сенаторами (та їхніми дітьми) і вільновідпущениками, акторами або жінками легкої поведінкиПідопригора О. А. Римське приватне право: Академічний курс. — К., 2001.. Повне ж нівелювання політичного значення конубіуму відбулося у 212 році н. е., коли імператор Каракалла видав Едикт Антоніна (Constitutio Antoniniana), надавши римське громадянство майже всьому вільному населенню імперії, що автоматично поширило ius conubii на мільйони нових людейЙосип Оліва. Загальна історія держави і права. — Л., 2005..
Окремим специфічним інститутом часів імперії став так званий «військовий конубіум». Загальне римське право забороняло солдатам регулярної армії (легіонерам та ауксиліаріям) перебувати у шлюбі під час активної служби, щоб це не заважало військовій дисципліні. Якщо громадянин йшов до армії, його чинний конубіум «заморожувався», а фактичне спільне проживання вважалося конкубінатом. Тільки після чесної відставки (honesta missio) ветерани отримували повне право на конубіум, причому імператори часто дозволяли їм ретроактивно узаконити тих дітей, які народилися за роки військової службиCorpus Inscriptionum Latinarum (CIL). Т. XVI (Військові дипломи)..
Правове значення
Конубій мав фундаментальне значення для римської сім'ї: Діти, народжені в шлюбі з конубієм, автоматично отримували римське громадянство і підпадали під владу батька (patria potestas). Виникали повні майнові, спадкові та особисті права між подружжям. Шлюб визнавався державою і суспільством як законний.
Розрізняють два аспекти конубію: Об'єктивний — загальна здатність особи вступати в римський шлюб. Суб'єктивний — можливість конкретних двох осіб укласти шлюб між собою (відсутність перепон).
Рабам конубій не надавався. Вони могли укладати лише contubernium — фактичний союз, який не мав юридичної сили законного шлюбу.
Майнові наслідки Наявність конубіуму визначала характер майнових відносин між подружжям. Якщо укладався шлюб із чоловічою владою (cum manu), усе майно дружини переходило у власність чоловіка або глави його сім'ї (pater familias), а сама жінка юридично прирівнювалася до доньки (loco filiae)Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для вузов. — М., 2008..
У разі шлюбу без чоловічої влади (sine manu), який став панівним у пізній період, конубіум дозволяв зберігати роздільність майна. Проте навіть тоді існував чіткий правовий інститут доти (dos — придане), яке дружина або її батько передавали чоловікові для підтримання спільного господарства, але яке чоловік зобов'язаний був повернути у разі розлученняПідопригора О. А. Римське приватне право: Академічний курс. — К., 2001.. Без конубіуму жодні преторські гарантії щодо повернення приданого не діяли.
Умови та перепони
Для укладення дійсного шлюбу, крім наявності конубію, були необхідні: Взаємна згода сторін (а також згода pater familias, якщо особа не була sui iuris); Достатній вік (зазвичай 14 років для чоловіків і 12 років для жінок).
Перепони до конубію включали: відсутність римського громадянства, близьку спорідненість, певні соціальні статуси. Втрата громадянства через capitis deminutio media (середнє зменшення правоздатності) зазвичай призводила до припинення раніше укладеного шлюбу. Особливо суворо римські юристи трактували перепони, пов'язані зі спорідненістю (cognatio). Конубіум безумовно заборонявся між родичами по прямій лінії (батьки, діти, онуки) до нескінченності, а також по боковій лінії. Довгий час заборона діяла до четвертого ступеня (тобто включаючи двоюрідних братів і сестер), і лише в пізній республіканський період її обмежили третім ступенем (між дядьком та племінницею шлюб став можливим за спеціальним дозволом сенату, як це зробив імператор Клавдій задля шлюбу з Агріппіною)Ulpianus. Epitome, V, 6.. Також перепоною для конубіуму був духовний та релігійний статус: з прийняттям християнства у IV столітті за імператора Феодосія Великого було запроваджено заборону на шлюби між християнами та юдеямиКодекс Феодосія. Книга III, 7, 2..
Примітки
Джерела Гай. Інституції / Пер. з лат. Ф. Дидинського. Тит Лівій. Історія від заснування міста (Ab Urbe Condita). Римське приватне право: Підручник / За ред. І. Б. Новицького та І. С. Перетерського.
Література Бартошек М. Римське право: Поняття, терміни, визначення / Пер. з чеськ. — М.: Юридична література, 1989. Борисова В. І. Основи римського приватного права: Навчальний посібник. — Харків: Національна юридична академія України, 2008. Дождев Д. В. Римське приватне право: Підручник / Під ред. В. С. Нерсесянца. — М.: Норма, 2008. Козаченко О. І., Луць В. В. Римське приватне право: Навчальний посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2008. Новицький І. Б. Римське приватне право: Підручник. — М.: Юристъ, 2000. Пухан І., Полєнак-Акімовська М. Римське право: Базовий підручник / Пер. з сербськ. — М.: Юридична література, 2003. Римське приватне право: Курс лекцій / За ред. О. І. Козаченка. — Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2016. Хвостов В. М. Система римського права: Підручник. — М., 1907 (перевидання: 1996). Цвєтков С. І. Римське право: Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2010. Чевела О. П. Римське право: Підручник. — К.: Алерта, 2015. Підопригора О. А. Римське приватне право: Академічний курс. — К.: Ін Юре, 2001. Оліва Й. Загальна історія держави і права. — Л.: Світ, 2005.