Джавад-хан (); 1748—1804) був членом Зіядоглу Каджар, клану племені Каджар, а також шостим і останнім ханом Гянджинського ханства з 1786 по 1804 рік, перш ніж його було анексовано Російською імперією.
Передісторія Джавад народився в 1748 році у родині Шахверді-хана та його дружини Шарафджахан-ханум. Він утік до Ібрагіма Халіл-хана Карабаху в 1778 році, коли його старший зведений брат Мухаммад-хан Гянджі узурпував трон і почав вбивати всіх його родичів.
Раннє правління Джавад-хан успадкував владу після повалення свого брата Рахіма-хана в результаті грузинсько-карабаського втручання в 1786 році. З приходом до влади Джавад-хан зіткнувся із загрозою з боку Грузії. Щоб якимось чином задобрити Іраклія II, Ібрагім-хан вирішив поступитися Шамкором Грузії. Йому вдалося переконати Джавад-хана, що такий крок робиться заради безпеки Гянджі з боку Грузії. Представник Джавад-хана, вірменин мелік Місаел (голова ґазахських вірмен), посланець Ібрагіма Халіла Хазрат Колі та принц Кайхосро Андронікашвілі (посол Грузії в Карабаху) вирушили до Іраклія, щоб доповісти, що Гянджа не має претензій до Шамхора. У свою чергу, представник Джавад-хана, мелік Місаїл, повідомив, що як знак дружби Джавад передає королю половину свого річного доходу. Однак за наполяганням полковника Степана Бурнашева, голови російської військово-дипломатичної місії в Грузії, Іраклій відмовився від договору і вимагав від Ібрагіма Халіла повністю віддати Ганджу своїй владі.
Обурені цими вимогами Іраклія, посланці Карабаху повернулися додому. Ці події значно погіршили відносини з Грузією, і до кінця 1786 року вони набули явно ворожого характеру. На початку 1787 року Іраклій, який мав під озброєнням до 6000 солдатів, запропонував полковнику Бурнашеву здійснити спільний російсько-грузинський похід проти Гянджі та Карабаху. Однак, дотримуючись вичікувальної політики, Бурнашев ухилився від цієї пропозиції, стверджуючи, що Карабах нібито є іранським володінням, тому напад на нього потенційно може відновити воєнні дії з Іраном. Іраклій також підтримував вірменських меліків Абова та Меджлума — відповідно меліків Гулістана та Джаберда — які всі ці роки ворогували з ханом Карабаху. Вірмени з території Гянджинського ханства у кількості 2500 домогосподарств також вирішили переселитися до Грузії під керівництвом меліка Місаїла, колишнього посланця Джавад-хана. Однак мелік Місаїл не зміг втілити свій план у життя, оскільки його невдовзі заарештували прихильники Джавад-хана.
Того ж року в Гянджі розпочалися чергові заворушення. У вересні 1787 року об'єднана грузинська та російська армія під командуванням полковника Бурнашева виступила на Гянджу. Однак похід Ібрагіма Халіл-хана на вірменських меліків поклав край будь-якій надії на підтримку з південного боку. Однак меліки, які давно чекали на цей похід, звернулися до Іраклія II з проханням допомогти їм переселитися до Грузії. Іраклій II відправив їм на допомогу чотиритисячне військо на чолі з князем Орбеліані та його сином князем Іулоном. Переговори, що розпочалися з Джавад-ханом, були раптово перервані, оскільки 13 вересня надійшов наказ від Павла Потьомкіна про негайне виведення російських батальйонів із Південного Кавказу у зв'язку з початком російсько-турецької війни. Бурнашев, який, тим не менш, хотів виконати наказ Іраклія, але не міг відмовитися від наказу свого начальства, залишився в Гянджі ще на три дні. Його прохання, надіслане кур'єром Потьомкіну, залишити батальйон у Грузії хоча б до весни, також було відхилено. На початку жовтня 1787 року російські батальйони Бурнашева вирушили до Владикавказа. Після серії битв та позбавлення ще одного союзника грузинські війська також були змушені відступити. Настав крихкий мир, і грузинський цар Іраклій II надав Джавад-хану контроль над Шамшаділом, натомість Джавад повернув частину жителів Борчали та Казаха грузинському царю.
Тим часом Іраклію II вдалося встановити дипломатичні відносини з Фатх-Алі-ханом з Куби. Для цього грузинськими послами в Кубі були князь Георгій Ціцишвілі та Гурген бек Еніколопашвілі, а до Тифлісу був направлений Мірза Рахім, посланець Фаталі-хана Хаджі. Ця обставина дала змогу Іраклію не лише зміцнити свій тил, а й отримати союзника в боротьбі проти карабаського хана, який панував у Гянджі. У грудні 1788 року Іраклій, тепер у союзі з Фатх-Алі-ханом з Куби та Мухаммедом Хасаном-ханом з Шекі, зміг захопити околиці Гянджі. На початку 1789 року грузинські війська під проводом сина Іраклія, князя Вахтанга, розгромили Джавад-хана. Ситуацію для Карабаху погіршило те, що союзник Ібрагім-хана, Умма-хан Аварського ханства, через хворобу не зміг допомогти своєму союзнику.
Фаталі-хан та Мухаммад Хасан-хан зустрілися з царем Іраклієм у січні 1789 року в межах Гянджинського ханства, на лівому березі річки Шамхор. Джавад-хан також взяв участь у цій зустрічі, незадовго до цього він вручив «ключі від фортеці» Куба-хану. Союзники розробили план скоординованих дій проти Карабаського ханства та розділили сфери впливу: Іраклій взяв увесь Південний Кавказ, Фаталі-хан мав контролювати Іранський Азербайджан. Іраклій II та Фаталі-хан вирішили активно боротися проти нової загрози з боку Ага Мохаммед Хана Каджара та «діяти… під заступництвом Росії», за словами сучасного історика Аббаскулу Бакіханова. Іраклій вирішив повернути Шамшаділ до Гянджі, але отримав певну автономію. Однак одразу після зустрічі Фатх-Алі-хан захворів, поїхав до Баку до сестри та помер там 22 березня 1789 року, що полегшило Джавад-хану відновлення правління.
Пізніше правління
1789 рік також ознаменував початок правління Аги Мухаммеда в Ірані. Джавад-хан першим підкорився йому та визнав його шахом. У серпні 1795 року Ага Мухаммед-хан перетнув річку Аракс з 70-тисячною армією.Donald Rayfield (2013).Edge of Empires: A History of Georgia Reaktion Books, p. 255 Ці сили були розділені на три частини: ліве крило було направлено в напрямку Ерівані, праве — паралельно Каспійському морю в Муган через нижній Аракс до Дагестану та Ширвану, тоді як шах сам очолив центральні сили, просуваючись до фортеці Шуша в Карабаському ханстві, яку він облягав між 8 липня та 9 серпня 1795 року. Відмовившись від облоги Шуші через запеклий опір, якому також допомагав грузинський кронпринц Олександр, хан Карабаху Ібрагім-хан зрештою здався Ага Мухаммед-хану після переговорів. Він регулярно сплачував данину та здавав заручників, хоча каджарським силам все ще було заборонено в'їзд до Шуші. Оскільки головною метою була Грузія, Ага Мухаммед-хан був готовий наразі забезпечити Карабах цією угодою, оскільки він та його армія згодом рушили далі. Перебуваючи в Гянджі, після захоплення Ширвана, до нього приєдналися Джавад-хан, вірменські меліки Абов та Меджлум, а також решта його правого крила.
У Гянджі Ага Мухаммед-хан надіслав Іраклію II свій останній ультиматум, запрошуючи його підкоритися. Однак, не отримавши відповіді, шах під проводом Джавада вирушив на Тифліс. Після триденної битви, яка призвела до знищення грузинських військ, Ага Мухаммед-хан зі своєю армією увійшов до Тифлісу. Протягом 9 днів вчиняючи різанину, спалюючи та грабуючи місто, а також взявши тисячі людей у рабство, шах залишив місто в руїнах і рушив захоплювати Шекінське та Ширванське ханства. Втративши свого покровителя після відходу іранських військ до Хорасану, Джавад-хан спробував налагодити свої стосунки з Іраклієм. Однак у лютому 1796 року Іраклій відправив до Гянджі 3000-тисячну армію під керівництвом свого сина Олександра, щоб покарати Джавада за те, що той перейшов на бік каджарського шаха. Але армія останнього незабаром покинула його. Відразу після нього Ібрагім Халіл та його зять Умма-хан обложили Гянджу в березні 1796 року. Поки Іраклій вдруге збирав військо, Ібрагім-хан розпочав переговори з Джавад-ханом, і щойно до нього дійшла звістка про відхід військ Іраклія з Тифліса, він уклав союз з Гянджею. Взявши з нього контрибуцію в розмірі 10 000 рублів та сина та сестру Джавада як заручників, карабаський хан відступив з фортеці. Аварський хан задовольнився тим, що отримав по 40 рублів за кожного зі своїх воїнів, а також повернувся до своїх володінь.
Коли у травні 1796 року війська Іраклія II підійшли до стін Гянджі, вони змогли повернути 400 полонених, які перебували в Гянджі, і, не бажаючи ускладнювати ситуацію, повернулися до Тифліса, чекаючи на обіцяну російську підтримку, оскільки цариця Катерина використала розграбування Тифліса для виправдання вторгнення на Південний Кавказ у березні 1796 року та видала маніфест, написаний перською та вірменською мовами, адресований усім ханам та іншим володарям. Так розпочалася Перська експедиція 1796 року, яку очолив російський генерал Валеріан Зубов. Джавад-хан у своєму вересневому зверненні до Зубова, згадуючи іранську загрозу, просив про якнайшвидше прибуття російських військ до Гянджі. Таку мотивацію, очевидно, обрав Джавад-хан, щоб догодити російському уряду, до захисту якого він хотів приєднатися через загрозу з боку Карабаху та Картлі-Кахетії.
Невдовзі, 13 грудня, загін російських військ досяг Гянджі та без опору зайняв фортецю. Джавад-хан особисто вручив ключі від міської брами, намагаючись показати себе вірною людиною, і навіть підписав присягу на вірність. Потім, на прохання російського генерала, Джавад-хан був змушений очистити фортецю від мешканців та розмістити в ній російський гарнізон. Сам він отримав дозвіл перебувати з родиною у фортеці максимум 6 днів. Однак ця окупація тривала недовго, оскільки Катерина невдовзі померла, а Павло I відкликав російські війська. Однак російський уряд не хотів мати справу з непокірним та ненадійним Джавад-ханом у майбутньому. У зв'язку з цим, за словами Аббаскулу Бакіханова, «коли росіяни залишили фортецю Гянджа, вони віддали її не йому (тобто Джавад-хану), а грузинському валі — Іраклійському хану Грузії. Ібрагім-хан Карабаху та Селім-хан Шекі прийшли з військами до Гянджі, щоб затвердити Алі-Султана Шамшаділу її правителем від імені Іраклія-хана. Джавад-хан хотів втекти, але його дружина Шукуфа-ханум зупинила його та надіслала Алі-Султан нагадування про те, що, коли він був у в'язниці та був приречений на смерть, вона попросила у Джавад-хана свободи та прощення. Зворушений спогадом, Алі-Султан негайно з'явився до Джавад-хана, підкорився йому та відмовився від усіх претензій на контроль. Тоді народ та всі інші хани, дивуючись його щедрості, залишили Джавад-хана з його гідністю». Джавад-хану знову вдалося зберегти свою владу в Гянджі. Невдовзі Ага Мухаммед повернувся на Кавказ у 1797 році після свого Хорасанського походу, щоб покарати азербайджанських ханів за підпорядкування Росії. Джавад, сподіваючись на свої колишні заслуги, на вимогу Ага Мухаммад-шаха на початку червня з'явився в Шуші. Але, звинувативши Джавад-хана в тому, що він не чинив опору росіянам, Ага Мухаммад-шах під загрозою страти ув'язнив його. Але його похід перервався 17 червня 1797 року, коли його було вбито у фортеці Шуша. Джавад-хан, скориставшись нагодою, утік із в'язниці.
Останні роки