Пожежа в шахті Лорел-Ран — це підземна пожежа в вугільній шахті поблизу поселень Лорел-Ран та Джорджтаун в окрузі Лузерн, штат Пенсільванія, США. Пожежа розпочалася у 1915 році на вугільній шахті «Ред Еш». Спроби взяти її під контроль тривали з 1915 по 1957 рік і відновилися в 1966 році. У 1960-х роках до стримування вогню долучилися уряд США та . У 1973 році спроби зупинити поширення вогню були помилково оголошені успішними. Пожежа триває й досі.

Початок пожежі та рання історія

Пожежа в шахті Лорел-Ран почалася 6 грудня 1915 року в шахті «Ред Еш». Шахтар випадково залишив карбідну лампу на дерев’яній опорі, яка загорілася. Оскільки нічного сторожа не було, вогонь залишався непоміченим протягом усіх вихідних, і пожежу виявили лише з початком робочого тижня. Були зроблені спроби перекрити доступ повітря шляхом засипання піску та заливання вхідних отворів бетоном. Після цього власники шахти заявили, що пожежа під контролем. Але до 1921 року стало очевидно, що вогонь не згас і продовжує поширюватися. Компанія, що експлуатувала шахту, встановила тимчасові бар'єри, щоб зупинити поширення вогню і продовжувати видобуток на інших ділянках. Видобуток вугілля в цьому районі завершився в 1957 році. Тоді ж припинилися і спроби зупинити вогонь.

Подальша історія

З роками територію Лорел-Ран почали називати «палаючою горою» () через дим, що виходив із численних тріщин, які вели до покинутих підземних виробок. У вересні 1962 року мешканці громади Лорел-Ран були змушені залишити свої домівки через просідання ґрунту, спричинене руйнуванням шахтних ціликів, та випари від пожежі. Цілики — це стовпи антрациту, залишені для підтримки покрівлі шахти. Легальні шахтарі іноді підривали їх («грабували»), коли не могли виконати норму видобутку іншим шляхом, а згодом це робили «чорні копачі» після закриття шахт. Просідання поверхні призводило до появи небезпечних провалів. Саме тоді громада усвідомила масштаби неконтрольованої підземної пожежі.

На початку 1960-х років губернатор Пенсільванії і конгресмен відвідали район лиха і закликали допомогти в локалізації пожежі.

До 1964 року місцева рослинність почала вимирати, а жителі Лорел-Ран скаржилися на головний біль. У лютому 1964 року в районі було зафіксовано високий рівень чадного та вуглекислого газів, а вночі гази, що виходили на поверхню, світилися синім кольором. 19 березня 1964 року було оголошено про проєкт очищення території вартістю 1 000 000 доларів США. Штат Пенсільванія виділив 500 000 доларів. У 1965 році під керівництвом Аппалачської регіональної комісії розпочалася активна евакуація населення.

23 квітня 1966 року було введено в дію план контролю над пожежею. Для визначення меж вогню було пробурено серію свердловин. З'ясувалося, що вогонь поширився під громади Лорел-Ран та Джорджтаун. Проте в Джорджтауні ґрунт був стабільнішим, і пожежа не створювала проблем на поверхні. У свердловини закачували глину та пісок. Зусилля з локалізації охопили площу 74 000 м² і зрештою обійшлися у близько 9 000 000 доларів. Тим часом переселив 850 мешканців. Під Джорджтауном пожежу вдалося зупинити, перекривши тунелі та позбавивши вогонь кисню.

У 1973 році було оголошено про завершення робіт із локалізації, але пожежа продовжує тривати і у XXI столітті. Зазначається, що жителі Лорел-Ран отримали значно більшу підтримку від уряду, ніж мешканці сусідньої Сентрейлії.

У XXI столітті

Організація «Earth Conservancy» розглядала можливість використання геотермальної енергії від шахтної пожежі.

У 2013 році бізнесмен Майкл Корган з Вілкс-Беррі отримав дозвіл на відкриту розробку на 40 акрах (16 гектарів) землі над пожежею Лорел-Ран, за умови, що роботи вестимуться щонайменше на 120 футів (близько 36 метрів) вище рівня вогню. Раніше видобуток безпосередньо над підземною пожежею не проводився

За оцінками фахівців, пожежа в шахті Лорел-Ран може тривати ще ціле століття.

Геологія

Географічне положення Лорел-Ран часто порівнюють із Сентрейлією. Пожежа розташована на південному відгалуженні синкліналі Вілкс-Барре. Вогонь охопив вугільні пласти Ross, Top Red Ash та Bottom Red Ash. Шари вугілля мають нахил 10–15 градусів на північ. Над пластом Ред Еш залягає , а під ним — .

Через особливості рельєфу пожежа може поширюватися лише на північний схід, північний захід та південний захід. У деяких місцях поблизу пожежі в землі утворилися тріщини, проте температура поверхні тут не така висока, як у Сентрейлії. Вогонь горить на глибині від 200 до 300 футів (60–90 метрів) при температурі близько 1000 °F (приблизно 540 °C)..

У мистецтві

Події роману Патріші Хестерс «Шепіт із попелу» (Whispers from the Ashes, 2010 рік, ISBN13: 9780984561605) відбуваються в громаді Лорел-Ран на початку 1960-х років під час евакуації мешканців.

Примітки