Антидискримінаційне законодавство стосується законодавства, спрямованого на запобігання дискримінації щодо певних груп людей; ці групи часто називають . Антидискримінаційне законодавство різняться залежно від юрисдикції щодо видів дискримінації, що заборонені, а також груп, які захищені цим законодавством. Зазвичай ці типи законодавства розроблені для запобігання дискримінації у сфері зайнятості, житла, освіти та інших сферах соціального життя, таких як громадські місця. Антидискримінаційне законодавство може включати захист груп за статтю, віком, расою, етнічною приналежністю, національністю, інвалідністю, психічними захворюваннями або здібностями, сексуальною орієнтацією, гендером, гендерною ідентичністю/вираженням, статевими ознаками, релігією, або індивідуальними політичними поглядами.

Антидискримінаційне законодавство ґрунтуються на принципах рівності, зокрема, на тому, що до окремих осіб не слід ставитися інакше через вищезазначені характеристики. Антидискримінаційне законодавство покликане захищати як від індивідуальної дискримінації (скоєної окремими особами), так і від (що виникає внаслідок політики чи процедур, що ставлять певні групи у невигідне становище). Суди можуть враховувати як дискримінаційний намір, та визначаючи, чи є певна дія чи політика дискримінацією.

Міжнародне право Рівність та свобода від дискримінації визначені як основні права людини у Загальній декларації прав людини (ЗДПЛ). Хоча ЗДПЛ не є обов'язковою, країни беруть на себе зобов'язання захищати ці права шляхом ратифікації міжнародних договорів з прав людини. Конкретні договори, що стосуються антидискримінаційного законодавства, включають Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Крім того, та також закликають до міжнародних зусиль, спрямованих на ліквідацію дискримінаційних законів.

Історія антидискримінаційного законодавства

Австралія Закон про расову дискримінацію 1975 року був першим важливим антидискримінаційним законодавством, прийнятим в Австралії, спрямованим на заборону дискримінації за ознакою раси, етнічної приналежності чи національного походження. Невдовзі після цього юрисдикції в Австралії заборонили дискримінацію за ознакою статі, прийнявши такі закони, як Закон про рівні можливості 1977 року та Закон про боротьбу з дискримінацією 1977 року. Австралійський парламент розширив ці захисні механізми Законом про дискримінацію за ознакою статі 1984 року (SDA), щоб охопити всіх австралійців та забезпечити захист на основі статі, сімейного статусу та вагітності. Крім того, SDA був розширений, включивши гендерну ідентичність та інтерсексуальний статус як захищені групи. Дискримінація за ознакою інвалідності також заборонена Законом про дискримінацію за ознакою інвалідності 1992 року.

Європейський Союз

Європейський Союз ухвалив кілька важливих антидискримінаційних директив: Директиву про расову та етнічну рівність, Директиву про рівність у сфері зайнятості та Директиву про рівне ставлення. Ці директиви встановлюють стандарти, яких повинні дотримуватися всі країни-члени Європейського Союзу; проте кожна держава-член відповідає за створення спеціального законодавства для досягнення цих цілей. Суд Європейського Союзу тлумачить антидискримінаційне законодавство Європейського Союзу як матеріальну рівність з рівністю результатів для підгруп.

Усі держави-члени ЄС також є державами-членами Європейської конвенції з прав людини. Таким чином, застосовується стаття 14 Конвенції, яка стосується заборони дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження чи іншого статусу.

Сполучені Штати У 1868 році, після Громадянської війни в Америці, було ратифіковано Чотирнадцяту поправку до Конституції Сполучених Штатів, включаючи положення про рівний захист. Це була спроба Джона Бінгема та інших радикальних республіканців захистити колишніх рабів від дискримінації. Тим не менш, обіцянки цієї та інших поправок Реконструкції залишалися здебільшого невиконаними протягом майже століття через велику кількість расистських законів Джима Кроу, спрямованих на пригнічення кольорових осіб та посилення расової сегрегації в Сполучених Штатах. Закон про громадянські права 1964 року став наступним важливим кроком у розвитку антидискримінаційного законодавства в США, хоча попереднє законодавство про громадянські права (наприклад, Закон про громадянські права 1957 року) стосувалося деяких форм дискримінації, Закон про громадянські права 1964 року був набагато ширшим, забезпечуючи захист за расою, кольором шкіри, релігією, статтю чи національним походженням у сферах голосування, освіти, зайнятості та громадського проживання. Цей знаковий закон проклав шлях для інших федеральних законодавчих актів, які розширили захищені класи та форми дискримінації, заборонені федеральним законодавством, такі як Закон про справедливе житло або Закон про американців з інвалідністю. Цей захист також був розширений завдяки тлумаченню цих законодавчих актів судами. Наприклад, Апеляційні суди США сьомого та другого округів, а пізніше Верховний суд США у справі Босток проти округу Клейтон, постановили, що дискримінація при працевлаштуванні на основі сексуальної орієнтації є порушенням Розділу VII Закону про громадянські права. Окрім федерального законодавства, існують численні закони штатів та місцевих органів влади, що стосуються дискримінації, яка не охоплюється цими законами.

Винятки Там, де діє антидискримінаційне законодавство, іноді до законів включаються винятки.

Громадянство Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації має виняток, який дозволяє , громадянства або натуралізації.

Військові У багатьох країнах з антидискримінаційним законодавством жінкам заборонено обіймати певні посади у війську, такі як служба на передовій або на борту підводних човнів. Причини цього різняться; наприклад, Британський Королівський флот називає причиною заборони жінкам служити на борту підводних човнів медичну допомогу та безпеку ненародженого плода, а не бойову ефективність.More Submarine FAQs , See question number 15: Why are women not permitted to serve on submarines? Royal Navy website. Retrieved 30-03-2008MOD factsheet: Women in the armed forces . Retrieved 30-03-2008

Примітки

Посилання

Довідник з європейського законодавства про недискримінацію. , Агентство з основних прав, 2011