Фредерік Марес-і-Деуловол (; 18 вересня 1893, Портбоу — 16 серпня 1991, Барселона) — каталонський скульптор і колекціонер.
Біографія
Фредерік Марес прибув зі своєю родиною до Барселони у 1903 році. Син Пере Мареса-і-Оріоля (1856—1915) та Соледат Деуловол-і-Вержес (1866—1937), він мав двох братів — Жозепа та Пере Марес-і-Деуловол.«Repertori de col·leccionistes i col·lecions d'art i arqueologia de Catalunya», Institut d'Estudis Catalans. [запит: 16 травня 2026].
Він відвідував заняття у Школі витончених мистецтв (школа Льотжа), де сформувався як скульптор і де згодом сам працював викладачем до 1964 року. Марес розпочав трудовий шлях у майстерні скульптора-модерніста Еусебі Арнау. До цього періоду належить його перший монумент у місті Барселона, присвячений каноніку Родо (1919). У 1913 році він вирушив до Парижа завдяки стипендії від мерії Барселони.
На цьому етапі, коли Марес був ще невідомим, його творчість зосереджувалася як на створенні портретів і надгробних скульптур, так і на виконанні серії жіночих оголених фігур — робіт, які дозволяють зарахувати його доробок до найхарактерніших зразків ноусентизму.
Наприкінці двадцятих років Марес починає переважно присвячувати себе меморіальній, декоративній, надгробній скульптурі та медальєрному мистецтву. Також він займався скульптурою вільної творчості, яка в його випадку підпорядковувалася замовленням на публічну скульптуру. Він брав участь у численних персональних та колективних виставках, здебільшого в Барселоні та Мадриді, а також у різних країнах. Під час громадянської війни (1936—1939) він співпрацював з Женералітатом Каталонії у справі збереження мистецької спадщини, брав участь у захисті будівлі Консиліарної семінарії, а згодом — у реконструкції базиліки Санта-Марія-дель-Мар. Повоєнний період також значною мірою вплинув на митців, яким довелося пристосовувати свою працю до нових обставин. У випадку Мареса це призвело до припинення роботи над новими моделями незалежної скульптури малого формату, щоб зосередитися майже винятково на замовленнях від інституційних, релігійних клієнтів або великих фінансових установ. Паралельно, через зменшення приватних замовлень, його роботи зникають із виставкових просторів.
Після завершення Громадянської війни, у 1944 році, він отримує замовлення на реставрацію скульптур королівських пантеонів монастиря Поблет, і відтоді виконує інші замовлення надгробного типу.
Знання скульптури допомогло йому зібрати, з-поміж іншого, важливу колекцію з цієї художньої дисципліни. У 1944 році він подарував свої колекції місту Барселона. Через два роки для публіки відкрилися перші зали Музею, розташованого в частині колишнього Королівського палацу графів Барселонських у самому серці Готичного кварталу, а в 1948 році відбулося офіційне відкриття Музею Фредеріка Мареса, директором якого він був до самої смерті. Спадщину перейняв його племінник Пере Марес-і-Ібаньєс, який у 1993 році вирішив передати її мерії Барселони, що стало останнім даруванням до колекції Мареса.https://www.barcelona.cat/museufredericmares/ca/frederic-mares
У музеї, розділеному на дві секції (колекція скульптури та так званий Кабінет колекціонера), з 1996 року можна також відвідати кабінет-бібліотеку Фредеріка Мареса — простір, розташований на третьому поверсі будівлі (ориг. segona planta), де експонуються його власні роботи, подаровані мерії у 1988 році. Крім того, значна колекція книг (він був сином книгаря-антиквара) зберігається в Бібліотеці Каталонії. У 1983 році він передав колекцію коклюшкового мережива та вишивки містечку Ареньс-де-Мар, де було засновано Музей мережива Мареса, що є секцією Музею Ареньс-де-Мар. Не слід забувати, що паралельно Марес здійснював значну викладацьку діяльність, оскільки поєднував керівництво Вищою школою витончених мистецтв та Школою прикладного мистецтва і художніх промислів Барселони (школа Льотжа), і навіть очолював Королівську каталонську академію витончених мистецтв Святого Георгія. Похований на цвинтарі Лес-Кортс у Барселоні.
Творчість
Фігури та портрети
Яскравими прикладами впливу Огюста Родена на творчість Фредеріка Мареса є скульптура «Родіо» (Грек), "Портрет Жауме Паісси або «Чоловіча оголена фігура». Вплив руху ноуcентизму також присутній протягом 1900—1910 років та другого десятиліття XX століття у таких роботах, як рельєф «Материнство» (Mater amabilis), пропущений крізь призму Ренесансу, у скульптурах «Три дівчини» або «Юність-Ритм», та в портретах, як-от Жозепа Марії Бассольса, Льюїса Фолк-і-Торреса, хлопчика Жозепа Мареса чи навіть у «Бюсті жінки в мантильї», які демонструють персонажів із чітко окресленими рисами, не позбавленими певної ідеалізації. Однією з найрепрезентативніших робіт зрілого стилю Фредеріка Мареса є «Жіночий бюст» («Спокій») — тип скульптури, що не матиме продовження після 1936 року. Після громадянської війни в Іспанії Марес більше не повертався до створення нових моделей скульптури вільної творчості малого формату.https://www.barcelona.cat/museufredericmares/ca/colleccio/colleccio-descultura
Публічна скульптура
Меморіальна скульптура
Слава Мареса як скульптора пов'язана з його відданістю монументальній скульптурі. Від початку своєї мистецької кар'єри він виявляв особливий інтерес до цього напряму; його першими проєктами публічної скульптури стали меморіальний монумент, присвячений каноніку Родо на однойменній площі в районі Сант-Марті, пам'ятник сценографу Франсеску Солеру-і-Ровірозі на проспекті Гран-Віа, та монумент Франсеску Лайрету на площі Гоя. Незадовго до початку Громадянської війни, у 1935 році, він виконав рельєф на честь Апел'єса Местреса на вулиці П'єтат, на розі з вулицею Бісбе. Після закінчення війни Марес зберіг престиж своєї меморіальної творчості й почав отримувати нові замовлення, як-от статуя до монумента «Перемога», замовлена мерією Барселони, для якої він переробив довоєнний проєкт, присвячений Республіці. Проте найважливішим є те, що він розширив свою діяльність на інші міста країни та за кордон. Його роботами є монумент Альфонсу Салі, графу Егара, в Террассі; монумент Альфонсу III в Маоні; пам'ятники, присвячені Жозепу Марії Квадрадо та Жоану Бенежаму в Сютадельї; монумент Барабанщику з Ель-Брук; пам'ятник Жоану Марагалю на Монсерраті; Франсіско-де-Гої в Сарагосі; Даміа Кампеню в Матаро; доктору графу Арруга в Мадриді; присвячений Льюїсу Вівесу в Ельче; Жауме I та Рамону Мунтанеру в Фігерасі; Мінерві в Тосса-де-Мар; Александре де Рікеру в Калафі і, зрештою, монументи Сегундо Руїсу Белвісу та Хосе Сальвадору Брау в Пуерто-Рико.
Скульптура, інтегрована в архітектуру / міська декоративна скульптура
Окрім цих робіт меморіального характеру, частина найвизначніших творів Мареса належить до сфери міської декоративної скульптури, як-от скульптури «Барселона» та «Емпоріон», що прикрашають площу Каталонії, або скульптури, інтегрованої в архітектуру, як-от фасад будівлі La Unión y el Fénix на Пассеч-де-Грасія чи внутрішнє та зовнішнє оздоблення Banco de Vizcaya на площі Каталонії (усі в Барселоні). Одним з останніх замовлень перед Громадянською війною був образ Святого Серця Ісуса, який увінчував храм Тібідабо. Серед робіт сорокових і п'ятдесятих років виділяються деякі оздоблення банківських установ, як-от Banco Español de Crédito на площі Каталонії, а також Banco Hispano Americano та Banco de Vizcaya, обидва на Пассеч-де-Грасія. У Мадриді він виконав фриз для фасаду будівлі Banco Zaragozano, декоративна група оленів у садах Жауме Вісенса Вівеса, яку компанія з нерухомості Colonial замовила йому в межах розбудови житлового, сервісного та торгового комплексу, розташованого на макрокварталі між вулицями Авеніда Діагональ, Гран-Віа Карлес III та Сабіно Арана.
Реставрація та відновлення
Після громадянської війни широка і численна повоєнна діяльність Мареса зосередилася у трьох сферах: реставрація пам'яток, офіційні меморіальні роботи та релігійна скульптура. У галузі реставрації пам'яток вирізняється відтворення королівських гробниць у церкві монастиря Поблет, розпочате у 1944 році, проте він також здійснював інші реставрації меморіальних статуй, наприклад, присвячених художнику Віладомату та адміралу Рожеру де Льюрії на бульварі Льюїса Компаньса, або кінної статуї Рамона Беренгера Великого на однойменній площі в Барселоні. Він також відтворив зруйновані під час війни статуї монумента Жуану Гуелю-і-Ферреру (1945), монумента Антоніо Лопесу (1944) та фонтана Санта-Еулалія на площі Педро (1951). Одним із головних мистецьких наслідків участі Мареса в реконструкції королівських пантеонів Поблета є поява нового типу в його творчості: скульптур правителів, що лежать (надгробних фігур), як-от подальші замовлення гробниці короля Марті І (також для Поблета), надгробні статуї Жауме II та Жауме III у кафедральному соборі Пальми, надгробна статуя Жауме I для Монпельє та Санса Майоркського у кафедральному соборі Перпіньяна.
Надгробне мистецтво
Надгробні роботи Фредеріка Мареса мали успіх від самого початку його мистецького шляху. Скульптор мав добрих друзів серед високої буржуазії, з деякими з яких приятелював ще з часів перебування в майстерні скульптора Арнау, і для них він адаптував свою творчість до приватної домашньої сфери. Як наслідок, оздоблення ніш та поховальних пантеонів рельєфами, пов'язаними зі смертю Христа, а також створення рельєфів Богородиці з Немовлям, вівтарів та вівтарних хрестів стали одним із визначних напрямів його діяльності. Збереглися оздоблення пантеонів, виконані Маресом у Матаро, Ель-Масноу, Ситжесі, Фігерасі, Вальсі та Барселоні, створені здебільшого у співпраці з архітекторами.
Релігійна скульптура
Наслідки Громадянської війни зумовили потребу у відновленні значної частини релігійної спадщини, пошкодженої під час конфлікту, і Церква стає головним клієнтом для митців. Марес стає плідним скульптором релігійної пластики, спеціалізуючись на образах Богородиць та святих. Виділяються образи, створені для базиліки Санта-Марія-дель-Мар, для церкви Сан-Пере у Фігерасі або для монастиря Монсеррат, та інших, що розкидані по всій території Каталонії. У царині релігійної скульптури варто відзначити як цілісний скульптурний ансамбль, який він виконав для відбудови церкви Сант-Естеве в Паретс-дель-Вальєс, який дозволив йому розгорнути велику іконографічну програму у вівтарній частині, тимпанах, фризах і капітелях порталів та інших художніх елементах.
Медалістика
Мистецький шлях Мареса проходив у межах традиційної фігуративної скульптури, перейнятої у Вищій школі мистецтв, ремесел та витончених мистецтв Барселони та в майстерні Еусебі Арнау, де він навчився не лише ремеслу скульптора, а й певному розумінню скульптури, що успадкувало традицію XIX століття і схилялося до меморіальної, декоративної, надгробної скульптури та медальєрного мистецтва. Після громадянської війни в Іспанії замовлення на виготовлення пам'ятних медалей, особливо від мерії Барселони та Національної фабрики монет і марок, значно зросли, результатом чого став великий каталог у його доробку.
Визначні роботи
1917 — «Портрет Жауме Паісси». Музей Фредеріка Мареса, Барселона. 1917 — «Три дівчини». Музей Фредеріка Мареса, Барселона (мармур). Приватні колекції (гіпс і бронза). 1920—1925 — «Юність-Ритм». Музей Фредеріка Мареса, Барселона. 1924 — «Поховання Христа». Базиліка Санта-Марія-дель-Мар, Барселона. 1927 — «Алегорія Барселони». Площа Каталонії, Барселона. 1927 — «Емпоріон». Площа Каталонії, Барселона. 1928 — «Діти верхи на рибах», Барселона. 1930 — Монумент Франсеску Солеру-і-Ровірозі. Гран-Віа-де-лес-Кортс-Каталанес, Барселона. Бл. 1934 — «Ширма». Музей Фредеріка Мареса, Барселона. Бл. 1936 — «Оголена фігура, що лежить (Повнота, Весна)». Музей Фредеріка Мареса, Барселона. 1936 — Монумент Франсеску Лайрету. Площа Гоя, Барселона. 1941 — «Переможна Іспанія» або «Перемога» (біля підніжжя обеліска на перетині Пассеч-де-Грасія та Діагональ до 2011 року, нині в Музеї історії Барселони). 1945 — Реконструкція монумента Жуану Гуелю-і-Ферреру. Гран-Віа-де-лес-Кортс-Каталанес, Барселона.