Стефанія Луція Ессе, до шлюбу Петшке (пол. Stefania Łucja Esse, 11 травня 1876 року, Конін, Королівство Польське, Російська імперія — 25 грудня 1959 року, Конін, Польська Народна Республіка) – польська вчителька, громадська та освітня діячка.

Біографія Народилася в Коніні, була дочкою Яна Петшке та Емілії, до шлюбу Домінік, і походила з родини з чеським корінням. У дитинстві співала в парафіяльному хорі при парафіяльному костелі в Коніні. 1893 року закінчила жіночу гімназію в Каліші. У 1893–1895 роках жила в Санкт-Петербурзі, де закінчила Інститут підготовки вчителів середніх шкіл, після чого отримала кваліфікацію домашньої вчительки.

У 1897–1901 роках працювала вчителькою у пансіоні Гелени Семадені, а в 1901–1905 та 1908–1913 роках — у пансіоні Яніни Коморницької. Певний час також працювала у пансіоні Гелени Семадені після його перенесення до Каліша.

1904 року одружилася з нотаріусом Теодором Ессе, народила двох синів: Фелікса Теодора — професора Науково-технічного університету AGH, та Януша — музиканта, який у молодому віці потонув у річці Варта.

Під час Першої світової війни була членкинею Польської військової організації. У 1915–1918 роках працювала вчителькою німецької та французької мов у чоловічій комерційній школі під керівництвом отця Влодзімежа Ясінського, а згодом, у 1918–1922 роках, — у гуманітарній гімназії Станіслава Шабельського. Також викладала іноземні мови у жіночій математично-природничій гімназії, а в 1922–1924 роках і до 1933 року — у жіночій гімназії королеви Ядвіги в Коніні

19 липня 1921 року брала участь у зустрічі Юзефа Пілсудського в Коніні. На пенсію вийшла 1933 року. Серед її учнів були, зокрема, Ерік Розін, Вітольд Штарк та Мечислав Беккер.

У міжвоєнний період була активісткою Товариства порятунку потопаючих і Конінського веслувального товариства, а також секретаркою Конінського відділення Польського туристичного товаристваKasperkiewicz i Kiełbasa 2011 ↓, s. 57.. Дружила із Зофією Урбановською. Була власницею прибуткового будинку під назвою «Конінський Вавель», який у міжвоєнний період вважався одним із найбільших і найефектніших будинків міста. Також брала участь в екуменічній, культурній і патріотичній діяльності, організовуючи численні маніфестації, ювілейні урочистості та інші заходи.

Під час Другої світової війни вона таємно викладала . Відмовилася підписувати народні списки (Volkslistes) і була змушена віддати більшу частину своєї квартири німецькому солдату.

Померла 25 грудня 1959 року, похована на Євангельському цвинтарі в Коніні .

Вшанування Її ім’ям названо одну з вулиць житлового масиву Яна Земелки в Коніні. Постать Стефанії Ессе згадується також у книгах Кшиштофа Добрецького та Домініки Стец. Її пам’ять увічнено меморіальною дошкою на будівлі І Загальноосвітнього ліцею в Коніні.

Бібліографія

Посилання