Гуннар Фрідтьоф Турманн Сенстебю, DSO ( 1918 — 10 травня 2012) — учасник норвезького руху опору під час німецької окупації Норвегії у Другій світовій війні. Відомий під прізвиськом «К'якан» («Підборіддя») та як «Агент № 24», він був найвище нагородженим громадянином Норвегії, зокрема єдиною людиною, нагородженою Військовим хрестом із трьома мечами, найвищою військовою нагородою Норвегії.

Раннє життя та освіта Він народився в Рюкані, що в Телемарку, в сім'ї Маргіт та Густава Сенстебю. У дитинстві він любив гуляти горами навколо Рюкана зі своїми шкільними друзями, багато з яких пізніше стали членами Руху Опору разом із ним. Він навчався в тому, що зараз називається Рюканською старшою школою (Rjukan videregående skole), де склав випускний іспит (examen artium). Серед випускників його класу в 1937 році були пізніші бійці Руху Опору, такі як Кнут Гауґланд, Галвор Рівруд, Олав Скоґен, Лейф Нільсен, Рольф Солем, Тур'юс Аарнес, Кнут Берґе та Ейнар Нордґаард.

Після закінчення гімназії він переїхав до Осло, де навчався в Бізнес-школі Отто Трейдера. Наступного року він почав вивчати соціальну економіку в Університеті Осло. Перебуваючи в Осло, він також проходив обов'язкову військову службу та працював на різних роботах.

Друга світова війна

Ранні дії опору Сенстебю працював бухгалтером, коли німці окупували Норвегію в 1940 році. Регулярні збройні сили Норвегії капітулювали 10 червня 1940 року після двох місяців боїв, і згодом країну окупували німці. Він швидко приєднався до норвезьких сил Опору в Естландеті. Він воював у лижній роті Філіпа Ганстіна. Він також брав участь у підпільній пресі.

У 1941 році його було зараховано до секретного британського військового підрозділу під назвою «Виконавчий відділ спеціальних операцій» (SOE) у їхньому офісі у Стокгольмі. Він став «Агентом 24» у SOE. Під час виконання завдання в Стокгольмі в 1942 році його інтернувала та ув'язнила на три місяці шведська поліція, але йому вдалося переконати їх, що він не той самий Гуннар Сенстебю, якого вони розшукували. Повернувшись до Норвегії в 1943 році, його спіймало гестапо, але йому вдалося втекти до Швеції. Звідти його відправили до Британії, де в червні того ж року він вступив до Норвезької незалежної роти 1, відомої в Норвегії як або рота Лінґе, яка була сформована для участі в операціях під керівництвом Британії в Норвегії, організації, інструктажу та керівництва Норвезьким рухом Опору, виконання функцій сполучної ланки між внутрішнім фронтом та зовнішнім світом, а також для виконання розвідувальної роботи. У жовтні він десантувався з парашутом у Норвегії та став лідером групи Мілорг. Того ж місяця він також став головою новоствореної групи Осло, диверсійної групи, іншими членами якої були Андреас Обер, Віґґо Аксельсен, Грегерс Грам, Генрік Гоп, Вільям Гоулдер, Макс Манус, Мартін Ольсен, Артур Певік, Бірґер Расмуссен, Тор Стенерсен та Едвард Таллаксен. Британський історик Вільям Маккензі назвав групу Осло «найкращою групою диверсантів у Європі».

Саботаж Після диверсійного навчання в Англії в 1943 році він став контактною особою для всіх агентів SOE у східній Норвегії та керівником групи Норвезької незалежної роти № 1 в Осло. Ця група здійснила кілька видовищних актів саботажу; серед них контрабанда пластин для друку норвезьких крон із Норвезького центрального банку до уряду у вигнанні в Лондоні та підрив офісу норвезької примусової праці, тим самим зупинивши план нацистів щодо відправки молодих норвезьких чоловіків на Східний фронт.Jensen, Finn Robert; Gunnar "Kjakan" Sønsteby Om samhold og innsatsvilje; Pantagruel forlag; Oslo; 2008

Банда Сенстебю також здійснила акцію «Мардоніус», підірвавши кілька кораблів у гавані Осло у квітні 1943 року. Вони також напали на боєприпасний завод Конґсберґ у вересні 1944 року, знищивши гармати та життєво важливі верстати. Крім того, вони вбили кількох провідних діячів окупаційних сил, включаючи нацистського начальника поліції Норвегії Карла Мартінсена.

Інші дії включали крадіжку 75 000 продуктових карток, що дозволило чинити тиск на владу, зупиняючи загрозу скорочення продовольства; знищення виробничих потужностей із виробництва сірчаної кислоти в Люсакері; знищення або серйозне пошкодження понад 40 літаків та пов'язаного з ними обладнання, які ремонтувалися на депо трамвайної компанії в Корсволлі; знищення залізничного локомотива, який ремонтувався у Скабо; знищення кількох гармат Bofors, польової гармати та життєво важливих верстатів на збройовому заводі Kongsberg; та здійснення великої пожежі на нафтосховищі в порту Осло, яка знищила велику кількість нафти та інших спеціалізованих мастильних матеріалів. Після дня «Д» Сенстебю зосередився переважно на бомбардуванні норвезьких залізниць, тим самим запобігаючи перекиданню німецьких підкріплень назад на лінію фронту. Його команда також потопила німецьке транспортне судно «Донау» поблизу Дребака в 1945 році.

Маскування та приховування Діючи на окупованій території та перебуваючи у списку розшукуваних гестапо, Сенстебю став майстром маскування. Він діяв під 30-40 різними іменами та особистими іменами, і німці не дізналися його справжнє ім'я до кінця війни. Вони так і не змогли його спіймати. У некролозі в Aftenposten його здатність уникати полону пояснювалася «винахідливістю, удачею, інтуїцією» та «такою цілком звичайною зовнішністю, що його майже не помічали, коли він їхав на велосипеді вулицями Осло».

Сам Сенстебю пояснював свою здатність пережити війну без полону здатністю самостійно виконувати багато своїх дій та самостійно отримувати документи. У нього було від 20 до 30 місць, де він ночував, багато з них лише на одну ніч, і він ніколи не користувався жодним із них більше кількох місяців. Щоб уникнути викриття, він майже щодня переїжджав із квартири у квартиру. Однією з його схованок було місце над пекарнею. «Коли я приходив до пекарні, я завжди дивився на дівчину, яка продавала хліб. Якщо вона робила особливий вираз обличчя, я знав, що там німці. Я обертався», — пізніше сказав Сенстебю. «Aftenposten» описував його як людину зі «сталевими нервами», а сам він казав, що успадкував від батьків сильний психологічний склад. «Мені було так холодно, — сказав він одного разу, — що іноді я не реагував так, як мав би». Протягом останніх шести місяців війни він постійно носив із собою ручну гранату, щоб у разі арешту міг покінчити життя самогубством. Лише наприкінці війни, пояснив він, він почав відчувати тривогу.

Сенстебю був «майстром-фальсифікатором, який міг відтворити підпис начальника нацистської поліції Карла Мартінсена».

Батька Сенстебю заарештувало гестапо та утримувало під вартою до грудня 1944 року.

Вбивства інформаторів Коли Сенстебю було 80 років, він сказав: «Звичайно, Рух Опору також приймав неправильні рішення. Але треба пам'ятати, що тривала війна. Бувало, що нам доводилося вбивати, не будучи впевненими, що відповідна людина була інформатором. Але рішення були правильними — там й тоді».

Післявоєнна діяльність Нацисти вийшли з Норвегії 8 травня, а 13 травня Сенстебю очолив процесію, коли кронпринц Олаф, перший член королівської родини, який повернувся з вигнання в Лондоні, прибув до Осло. 7 червня Сенстебю служив охоронцем кронпринца та його родини під час повернення додому решти королівської родини, включаючи короля Гокона.

Після визволення Норвегії він відмовився від пропозицій роботи як від британської, так і від норвезької розвідувальних служб. «Я не хотів більше війни», — сказав він. «З мене досить. Я втратив п'ять років свого життя». Натомість восени 1945 року Сенстебю переїхав до Бостона, де працював у державному центрі закупівель у Нью-Йорку та брав участь у програмі навчання для керівників у Гарвардській бізнес-школі. Він працював у Standard Oil (Esso). У 1949 році він повернувся додому до Норвегії, де обіймав кілька важливих посад у приватному бізнесі. Пізніше він також працював у Норвезькому музеї тилу.

Протягом повоєнних років, і особливо після виходу на пенсію, Сенстебю читав багато лекцій, намагаючись передати уроки Другої світової війни майбутнім поколінням. Його кредо, за його словами, було таким: «Доки я живий, я розповідатиму важливі факти. Історики можуть аналізувати, але я був там». Гаральд Станґелле писав у 2018 році, що Сенстебю протягом багатьох років був «живою військовою енциклопедією», яка допомагала слугувати «ефективною політичною вакциною проти всіх форм фашизму» і яка, будучи «орієнтованою на факти та тверезою», могла розлютитися в дебатах на людей, які намагалися прирівняти демократії до автократій, і мала мало терпіння до «істориків без історії та неосвічених журналістів». Водночас він применшував свій особистий внесок у воєнні зусилля, кажучи, що торговельний флот відіграв більш значну роль у боротьбі Норвегії проти нацистських окупантів.

За два дні до смерті Сенстебю міністр фінансів Норвегії Сіґбйорн Йонсен відкрив його статую на площі Рюканторґ і заявив: «Ґуннар Сенстебю — великий герой, який ризикував своїм життям, щоб ми могли здобути нашу свободу та нашу демократію».

Сенстебю помер 10 травня 2012 року у віці 94 років після тривалої хвороби.

У Сенстебю було три доньки з дружиною Анною-Карін. На момент його смерті у 2012 році у нього залишилися дружина та доньки. На його похороні двоє його онуків, Йонас і Магнус, розповідали свої спогади про нього.

Відзнаки та нагороди Капітан (Kaptain) Сенстебю — єдина особа, нагороджена Військовим хрестом із трьома мечами (більш відомим як «Військовий хрест із мечем і двома мечами»). Усі три нагороди були зроблені в 1946 році.Aftenposten Newspaper: War hero turns 90

Серед його додаткових визнань є таке:

У 1945 році Сенстебю був нагороджений британським орденом «За видатні заслуги» та американською медаллю Свободи зі Срібною пальмовою гілкою. У 2001 році він був нагороджений культурною премією Американо-скандинавського фонду. 13 травня 2007 року на площі Соллі в Осло було встановлено його статую. Статуя була створена скульптором Пером Унґом і зображує 25-річного Сенстебю, який стоїть поруч зі своїм велосипедом. Статую відкрив король Норвегії Гаральд.«Levende legende på sokkel» (2007) Norwegian Armed Forces . Польща нагородила його медаллю Pro Memoria у 2007 році. 2008 року, у день його 90-річчя, його вшанували прийомом у фортеці Акерсгус, на якому були присутні король Норвегії Гаральд V та інші члени королівської родини. У 2008 році він став першим неамериканцем, нагородженим медаллю Командування спеціальних операцій США. Пам'ятники йому встановлені в Осло (на Соллі Пласс) і в Рюкані. У листопаді 2011 року в Музеї руху Опору Норвегії в Осло було відкрито портрет Сенстебю роботи Росса Колбі. Він постійно експонується в останньому офісі Сенстебю у фортеці Акерсгус.

Після смерті Державний похорон Сенстебю відбувся 25 травня 2012 року в Осло Домкірке. Двадцять чотири солдати з Ганс-Майєстет Конгенс Гарде становили почесну варту, а на службі були присутні король Норвегії, прем'єр-міністр Норвегії, чинний та сім колишніх міністрів оборони, а також начальник оборони. Єлизавета II від Великої Британії була представлена вінком. Були представлені кілька посольств у Норвегії, включаючи посла Сполучених Штатів у Норвегії Баррі Б. Вайта.

Труну несли шість офіцерів, що було порушенням норми використання солдатів, призваних із Королівської гвардії, і коли вони несли труну з церкви, чотири винищувачі F-16 ВПС здійснили пролет над місцем зниклого безвісти чоловіка.

Книгу співчуття в Музеї збройних сил в Осло було відкрито для публіки 11 травня 2012 року.

Меморіальний фонд