Колоніа́льний розпо́діл А́фрики — процес розділення африканського континенту на сфери впливу між великими європейськими державами в кінці 19-го і на початку 20-го століття, до Першої світової війни. Розподіл супроводжувався численними конфліктами між державами-імперіалістами, тому в англійській літературі отримав зневажливу назву scramble for Africa, що перекладається як «видряпування Африки», «роздирання Африки», «бійка за Африку».
Колоніальний розподіл Африки характеризувався переходом від непрямого імперіалізму до контролю територій за допомогою військового впливу, економічного домінування аж до прямого правлінняKevin Shillington, History of Africa: Revised Second Edition, (New York: Macmillian Publishers Limited, 2005), 301. Спроби упорядкувати конфлікти між імперіями на зразок Берлінської конференції (1884—1885) між Британською імперією, Третьою французькою республікою та Німецькою імперією виявилися марними. +Колоніальна активність в Африці: війни, договори, кризи (1810–1980)ПеріодВелика БританіяФранціяНімеччинаПортугаліяБельгіяІталіяІспанія1810-тіЗахоплення Капської колонії (1814), Договір з Ашанті (1817)Вторгнення в Сенегал (1817), Повернення факторій після Наполеонівських війн—Експедиції вглиб Анголи та Мозамбіку, работоргівля——Скасування работоргівлі (формальне)1820-тіЗаснування поселень в Наталі (1824), експедиції Клаппертона——Придушення повстань в Анголі——Втрата американських колоній, фокус на Африці (Фернандо-По)1830-тіСкасування рабства (1833), Великий трек бурів (1835), Битва на Кривавій річці (1838)**Вторгнення в Алжир** (1830), Битва за Константину (1837)—Скасування работоргівлі (1836), конфлікти з племенами Замбезі———1840-віАнексія Наталю (1843), 7-ма війна коса (1846), створення Колонії Оранжевої РічкиВійна проти Абд аль-Кадіра (Алжир), бомбардування Танжера (1844), заснування Лібревіля—Розширення Мосамедіш (Ангола)——Експедиції в Гвінейську затоку1850-тіДоговір Сенд-Рівер (1852), відкриття водоспаду Вікторія (1855), анексія Лагоса (1861)Кампанія в Кабілії (1857), початок будівництва Суецького каналу (1859), заснування Дакара—Окупація плато Уїла——Війна в Марокко (1859–1860), окупація Тетуана1860-тіАнгло-ефіопська війна (1868), анексія Басутоленду (1868), відкриття алмазів у КімберліПротекторат над Обок (Джибуті, 1862), договори з Мадагаскаром—Договір з Трансваалем про кордони (1869)—Купівля бухти Ассаб (1869)—1870-тіВійна з Ашанті (1873), анексія Трансваалю (1877), **Англо-зулуська війна** (1879), Битва при ІсандлваніЕкспедиція Саворньяна де Бразза (Конго), повстання в Алжирі (1871)Створення Африканського товаристваЕкспедиції Серпа ПінтуСтворення Міжнародної африканської асоціації (1876)Експедиції в Еритреї—1880-тіПерша англо-бурська війна (1880), окупація Єгипту (1882), Повстання Махді (Судан), створення BSACЗахоплення Тунісу (1881), Війни з Саморі Туре, заснування Браззавіля**Берлінська конференція** (1884), анексія: Намібія, Танганьїка, Того, КамерунРожева мапа, конфлікт за Шир (Малаві)Визнання **Вільної держави Конго** (1885)Захоплення Массауи (1885), створення колонії Еритрея (1890)Протекторат над Ріо-де-Оро (1884)1890-тіЗанзібарський договір (1890), Друга війна матабеле, Бенінська експедиція, **Фашодський інцидент** (1898), Битва при ОмдурманіЗавоювання Дагомеї (1894), анексія Мадагаскару (1897), окупація Чаду, Місія Вуле-ШанценаПридушення повстання вахехе (Танганьїка), Занзібарський договірБританський ультиматум 1890 року, поразка колоніальних планів, війни Газа (Мозамбік)Війни проти арабських работоргівців (1892–1894), експедиції в Катангу**Битва при Адуа** (1896), поразка від Ефіопії, початок колонізації Сомалі (1893)1900-ті**Друга англо-бурська війна** (1899–1902), Сомалілендська кампанія, створення ПАС (1910)Завоювання Мавританії, Танжерська криза (1905), битва при Куссері (об'єднання володінь)**Геноцид гереро та нама** (1904), Повстання Маджі-Маджі (1905), Танжерська криза (Ангола, Мозамбік), повстання овамбоАнексія Конго державою (Бельгійське Конго, 1908) через скандалиКонсолідація влади в Сомалі, інциденти на кордоні ЕфіопіїДруга мелільська кампанія (1909)1910-тіПротекторат над Єгиптом (1914), Кампанія в Східній Африці (проти Леттов-Форбека)**Агадірська криза** (1911), Феський договір (протекторат Марокко, 1912), окупація Камеруну і ТогоВтрата всіх колоній (1914–1918), Версальський мирБойові дії проти Німеччини в Мозамбіку та на півдні АнголиОкупація Руанди-Урунді (1916)**Італійсько-турецька війна** (1911), анексія Лівії, повстання СенусітівПочаток **Рифської війни** (1911)1920-тіОтримання мандатів (Танганьїка), незалежність Єгипту (де-юре), Повстання жінок аба (Нігерія)Рифська війна (хімічна зброя), Повстання друзів (вплив на Африку), мандати (Того, Камерун)—Статут тубільців, встановлення «Нової держави», консолідація кордонівМандат Ліги Націй на Руанда-Урунді (1924) (геноцид бедуїнів), договори з Британією про кордониПеремога у Рифській війні (1926), висадка в Ель-Хосеймі1930-тіВестмінстерський статут (ПАС), страйки в мідному поясі (Замбія), комісія ПілаСвяткування 100-річчя Алжиру, створення партії Нео-Дестур (Туніс)— (Вимоги нацистів повернути колонії)Колоніальний акт (1930), централізація імперіїБунти шахтарів у Катанзі**Друга італо-ефіопська війна** (1935–1936), окупація Ефіопії, створення ІСАПроголошення Другої республіки, заворушення в Іфні1940-віПівнічно-африканська кампанія, Битва за Східну Африку, початок апартеїду в ПАС (1948)Битва за Дакар (1940), Габонська операція, Конференція в Браззавілі (1944), повстання на Мадагаскарі (1947)Корпус «Африка» (бойові дії 1941–1943)Угода з США про Азорські острови, нейтралітетСтрайки в Конго, уран для Мангеттенського проєктуВтрата Східної Африки (1941), втрата Лівії (1943), втрата всіх колоній (1947)Окупація Танжера (1940–1945)1950-ті**Повстання Мау-Мау** (Кенія), Суецька криза (1956), незалежність Гани (1957) і Судану (1956)**Війна за незалежність Алжиру** (з 1954), незалежність Марокко і Тунісу (1956), референдум у Гвінеї (1958)—Перетворення колоній на «заморські провінції» (1951)Заворушення в Леопольдвілі (1959)Підопічна територія Сомалі (до 1960)Війна Іфні (1957–1958), передача смуги Тарфайя Марокко1960-ті«Рік Африки» (1960), незалежність Нігерії, Уганди, Танзанії, UDI Родезії (1965), громадянська війна в Нігерії (Біафра)Незалежність більшості колоній (1960), Евіанські угоди (1962, Алжир), інтервенції в Габон і Чад—Початок **Колоніальної війни** (Ангола 1961, Гвінея 1963, Мозамбік 1964)Незалежність Конго (1960), Конголезька криза, вбивство Лумумби, операція «Червоний дракон»—Незалежність Екваторіальної Гвінеї (1968), передача Іфні (1969)1970-тіНезалежність Сейшел (1976), Ланкастерхауська конференція (Зімбабве, 1979)Незалежність Джибуті (1977), операція «Ламантин» (Мавританія), інтервенція в ЦАР (Бокасса)—**Революція гвоздик** (1974), незалежність Анголи, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау (1975), початок громадянських війн——**Зелений марш** (1975), Мадридські угоди, відхід із Західної Сахари1980-тіНезалежність Зімбабве (1980), війна в Намібії (ПАС проти СВАПО)Конфлікт у Чаді (операція «Манта»), вплив у «Франсафриці»—————
Дослідження континенту Серйозні дослідження глибин Африки європейцями почалися наприкінці 18-го століття. До 1835 року були складені мапи більшої частини північно-західної Африки. Серед найзнаменитіших дослідників були Девід Лівінгстон та Серпа Пінту. Вони склали карти широких просторів південної та центральної Африки. Експедиції 1850—1860 років Річарда Бертона, Джона Спіка та Джеймса Гранта встановили розташування Великих Африканських озер і витоків Нілу. До кінця 19-го століття європейці прослідкували Ніл до джерел, визначили русла річок Нігер, Конго та Замбезі й усвідомили багатство природних ресурсів Африки.
Проте європейські держави контролювали лише 10 % континенту. Найважливішими володіннями були Алжир, який належав Франції, Капська колонія, що була під контролем Британії, та португальські Ангола й Мозамбік.
Технічний прогрес полегшив заморський експансіонізм. Індустріалізація призвела до швидкого розвитку транспорту і засобів зв'язку, особливо у формі пароплавства, залізниць та телеграфу. Важливу роль зіграли також медичні досягнення, зокрема в області розвитку ліків проти тропічних хвороб. Винахід хініну, ефективного засобу проти малярії, дозволив білим отримати можливість доступу в обширні тропічні території.
Причини роздирання Африки
Африка та світовий ринок Територія на південь від Сахари залишалася останнім регіоном світу, якого ще не торкнувся неформальний імперіалізм. Для правлячої еліти Європи вона мала ще й економічну та расову привабливість. Тоді, як торговий баланс Британії накопичував дефіцит з огляду на надзвичайно протекціоністський континентальний ринок впродовж тривалої депресії (1873—1896), Африка обіцяла Сполученому Королівству, Німецькій імперії, Франції та іншим країнам відкритий ринок, що забезпечив би позитивний торговий баланс — цей ринок купував би в метрополій більше, ніж продавав би їм.
Британська імперія на той час розвинулася в першу у світі пост-індустріальну націю. Фінансові послуги ставали дедалі важливішим сектором її економіки. Заморські капіталовкладення з надлишком компенсували негативний торговий баланс, особливо капіталовкладення в нові ринки: Африку, білі колонії, Близький Схід, Південно-Східну Азію та Океанію.
Крім того, надлишковий капітал часто з вигідніше було вкласти в заморських країнах, де дешева робоча сила, обмежена конкуренція та багаті сировинні ресурси створювали можливість для високих прибутків. Приваблювало імперіалістів, звісно, й те, що зростав попит на сировину, недоступну в Європі, особливо на мідь, бавовну, гуму, чай, олово, до яких призвичаївся європейський покупець, і від яких стала залежати європейська промисловість.
Однак у Африці, за винятком Південної Африки, європейські капіталовкладення були відносно малими в порівнянні з іншими континентами. Тому компанії, які проводили торгівлю з тропічною Африкою були відносно малими, якщо не рахувати Де Бірс Сесіла Родса. Родс зумів урвати для себе Родезію так, як потім, і зі значно більшою брутальністю, бельгійський король Леопольд II експлуатував Вільну державу Конго. Ці розмірковування можуть відвернути увагу від таких проімперських аргументів колоніального лобі, яке вбачало в заморських африканських ринках розв'язання проблеми низьких цін та надвиробництва, спричинених зменшенням континентальних ринків. Проте, за класичною тезою Джона Гобсона у книзі «Імперіалізм» (1902), яка вплине згодом на таких авторів, як Ленін (книга 1916 року «Імперіалізм як вища стадія капіталізму»), Троцький та Арендт (книга 1951 року «Походження тоталітаризму»), саме зменшення континентального ринку було основним чинником розвитку нового глобального імперіалізму. Історики пізнішого періоду зазначали, що така статистика лише затуманювала той факт, що формальний контроль над тропічною Африкою мав важливе стратегічне значення в еру ворожнечі між імперіями, особливо зважаючи на стратегічне розташування Суецького каналу. У 1886 році виникла «золота лихоманка» в Південній Африці, яка призвела до заснування Йоганнесбурга й стала найважливішим фактором у Другій бурській війні 1899 року. Ця «золота лихоманка» призвела до виникнення надлишку грошей та людського ресурсу, який отримав волю покинути Британію назавжди, що, як зазначає Ганна Арендт, було новим явищем в імперіалістичну епоху.
Стратегічне суперництво Тоді, як тропічна Африка не була великою зоною капіталовкладень, такими були інші заморські регіони. Широкий простір між багатими на золото та алмази Південною Африкою та Єгиптом, мав важливе стратегічне значення для забезпечення потоку заморської торгівлі. Британія, наприклад, знаходилася під політичним тиском — забезпечити контроль над прибутковими ринками, такими як Індія, Китай та Південна Америка, й уберегти ці ринки від конкурентів. Суперництво між Британією, Францією, Німеччиною та іншими європейськими державами відповідальне за значну частину зусиль на колонізацію.