Ісламська каліграфія — це художня практика почерку та каліграфії мовами, що використовують арабський алфавіт або алфавіти, похідні від нього. Це високо стилізована та структурована форма почерку, яка дотримується художніх норм і часто використовується для ісламських релігійних текстів, архітектури та декору. Вона включає арабську, перську, османську та урду каліграфію.Chapman, Caroline (2012). Encyclopedia of Islamic Art and Architecture, Арабською мовою вона відома як (), що буквально означає «лінія», «дизайн» або «конструкція».

Розвиток ісламської каліграфії тісно пов'язаний із Кораном, оскільки розділи та вірші з Корану є поширеним і майже універсальним текстом, на якому базується ісламська каліграфія. Хоча художні зображення людей і тварин прямо не заборонені в Корані, ісламські традиції часто обмежують фігуральне зображення в ісламських релігійних текстах, щоб уникнути ідолопоклонства. Деякі вчені стверджують, що куфічне письмо було розроблено наприкінці VII століття в Куфі, Ірак, від якої воно й отримало свою назву. Цей ранній стиль згодом еволюціонував у кілька форм, зокрема квітковий, фоліаційний, плетений або переплетений, обрамлений та квадратний куфійський. Однак у стародавньому світі художники іноді обходили аніконічні заборони, створюючи складні каліграфічні композиції, які формували форми та фігури за допомогою дрібного шрифту. Каліграфія була цінним видом мистецтва і вважалася як естетичне та моральне заняття. Стародавнє арабське прислів'я ілюструє цю думку, чітко стверджуючи, що «чистота письма — це чистота душі».

Поза релігійним контекстом, ісламська каліграфія широко використовується у світському мистецтві, архітектурі та декорі. Її важливість в ісламському мистецтві зумовлена не лише релігійними обмеженнями щодо фігуративних образів, а й радше відображає центральну роль письма та писемного слова в ісламській культурі.Allen, Terry (1988). Five Essays on Islamic Art. Sebastopol, CA: Solipsist Press. pp. 17–37. . Ісламська каліграфія розвинулася переважно із двох основних стилів: куфічного та насхського, з численними регіональними та стилістичними варіаціями. У сучасну епоху арабська та перська каліграфія вплинули на сучасне мистецтво, особливо на постколоніальному Близькому Сході, а також надихнули стиль ф'южн, відомий як каліграфіті.

Інструменти та медіа Традиційним інструментом ісламського каліграфа є калам, ручка, зазвичай виготовлена з сухого очерету або бамбука. Чорнило часто має колір і обирається так, щоб інтенсивність могла суттєво відрізнятися, створюючи динаміку та рух у формах літер. Деякі стилі часто пишуть ручкою з металевим наконечником.

Ісламська каліграфія може застосовуватися до широкого спектра декоративних матеріалів, окрім паперу, таких як плитка, посуд, килими та камінь. До появи паперу для письма використовувалися папірус і пергамент. Протягом IX століття приплив паперу з Китаю революціонізував каліграфію. Бібліотеки мусульманського світу регулярно містили сотні і навіть тисячі книг.

Протягом століть мистецтво письма виконувало центральну іконографічну функцію в ісламському мистецтві. Хоча академічна традиція ісламської каліграфії почалася в Багдаді, центрі ісламської імперії протягом більшої частини її ранньої історії, згодом вона поширилася аж до Індії та Іспанії

Монети були ще однією підтримкою каліграфії. Починаючи з 692 року, ісламський халіфат реформував карбування Близького Сходу, замінивши візантійську християнську символіку ісламськими фразами, написаними арабською. Це особливо стосувалося динарів, або золотих монет високої вартості. Як правило, на монетах були викарбувані цитати з Корану.

До X століття перси, які прийняли іслам, почали ткати написи на вишуканих шовках із вишуканим візерунком. Текстиль із арабським текстом був настільки цінним, що хрестоносці привезли їх до Європи як цінні речі. Яскравим прикладом є плащаниці Святого Жосса, який використовувався для обгортання кісток Святого Жосса в абатстві Сен-Жосс-сюр-Мер, поблизу Кана на північному заході Франції.

Оскільки ісламська каліграфія високо цінується, більшість творів слідують прикладам відомих каліграфів, за винятком світських або сучасних творів. В ісламській традиції каліграфи проходили інтенсивне навчання на трьох етапах, включаючи вивчення моделей своїх вчителів, щоб отримати сертифікацію.

Стилі

Куфічний Куфічний стиль підкреслює жорсткі та незграбні штрихи, він розвивався разом із письмом насх у 7 столітті.Schimmel, Annemarie (1984). Calligraphy and Islamic Culture. New York: New York University Press. p. 4. . Хоча деякі вчені заперечують це, куфічний шрифт, ймовірно, був розроблений приблизно наприкінці 7 століття в Куфі, Ірак, від якої він і отримав свою назву.Schimmel, Annemarie (1984). Calligraphy and Islamic Culture. New York: New York University Press. p. 3. . Згодом стиль розвинувся у кілька різновидів, зокрема квітковий, листистий, плетений або переплетений, обрамлений і квадратний куфік. Завдяки прямому та впорядкованому стилю написання, куфік часто використовувався у орнаментальному різьбленні з каменю, а також на монетах. Це був основний шрифт, який використовувався для копіювання Корану з 8 по 10 століття, і вийшов із загального вжитку у 12 столітті, коли плавний стиль насх став більш практичним. Однак він продовжував використовуватися як декоративний елемент для контрасту зі стилями, що витісняли його.

Не було чітких правил використання куфічного письма; єдина спільна риса — це кутові лінійні форми персонажів. Через відсутність стандартизації ранньої куфійської писемності значно відрізняються залежно від регіонів — від дуже квадратних і жорстких форм до квіткових і декоративних.

До поширених різновидів належать квадратний куфік, техніка, відома як баннаї. Сучасна каліграфія, що використовує цей стиль, також популярна в сучасному декорі.

Декоративні куфічні написи часто імітували у псевдокуфічний стиль у середньовічній та ренесансній Європі. Псевдокуфічний стиль особливо поширений у зображеннях людей зі Святої Землі епохи Відродження. Точна причина включення псевдокуфічних стилів незрозуміла. Здається, що західні люди помилково пов'язували близькосхідні стилі XIII–XIV століть із системами письма, що використовувалися за часів Ісуса, і тому вважали природним зображати ранніх християн у зв'язку з ними.Mack, Rosamond E. Bazaar to Piazza: Islamic Trade and Italian Art, 1300–1600, University of California Press, 2001

Насх

Використання скоропису співіснувало з куфічним, і історично скоропис зазвичай використовувався для неформальних цілей. Насх вперше з'явився в першому столітті ісламського календаря. Насх перекладається як «копіювання», оскільки він став стандартом для переписування книг і рукописів.Blair, Sheila S. (2006). Islamic Calligraphy. Edinburgh University Press. pp. 158, 165. . Цей шрифт є найпоширенішим серед інших стилів, що використовуються в Корані, офіційних указах і приватному листуванні. Він став основою сучасного арабського друку.

Вважається, що куфічний стиль передує насху, але історики простежили співіснування цих двох писемностей задовго до їхньої кодифікації ібн Муклою, оскільки вони слугували різним цілям. Куфічний використовувалася переважно для оздоблення, тоді як насх слугував для щоденного використання писарями.

Сулюс

Сулюс був розроблений протягом 15 століття та поступово вдосконалювався османськими каліграфами, включаючи Мустафу Ракіма, Шейха Хамдаллу та інших, поки не став тим, яким він є сьогодні. Літери в цьому письмі мають довгі вертикальні лінії з широкими інтервалами. Назва, що означає «одна третина», може бути посиланням на висоту x, яка становить одну третину від «аліфа», або до того, що ручка, якою пишуть голосні та орнаменти, має одну третину ширини тієї, що використовується для написання літер.

Река Река — це стиль письма, подібний до сулюсу. Він вперше з'явився у 10 столітті. Форма проста, з короткими штрихами та дрібними вирізами. Якут аль-Мустасімі був одним із каліграфів, які використовували цей стиль. Вважається, що араб Ібн аль-Бавваб створив цей стиль.

Мугаккак Мугаккак — це величний стиль, який використовують досвідчені каліграфи, і є різновидом сулюса. Поряд із сулюсом, він вважався одним із найкрасивіших шрифтів, а також одним із найскладніших для виконання. Мугаккак широко використовувався в епоху мамлюків, але з 18 століття його використання значною мірою обмежилося короткими фразами, такими як басмала.Mansour, Nassar (2011). Sacred Script: Muhaqqaq in Islamic Calligraphy. New York: I.B. Tauris & Co Ltd.

Регіональні стилі

З поширенням ісламу арабська писемність утвердилася на величезній географічній території, де багато регіонів розвинули власний унікальний стиль. Починаючи з 14 століття, інші стилі скоропису почали розвиватися в Туреччині, Персії та Китаї.

Магрибське письмо розвинулося з куфічних літер у Магрибі (Північна Африка) та Аль-Андалусі (Іберійський півострів). Магрибське письмо традиційно пишуть із загостреним кінчиком (القلم المذبب), що створює лінію рівномірної товщини. У межах магрибської родини писем існують різні стилі, включаючи скоропис муджаухер та церемоніальний мабсут. Суданські письма розвинулися в Білед-ас-Судані (західноафриканському Сахелі) і можуть вважатися підкатегорією магрибських писемностей. Дівані — це курсивний стиль арабської каліграфії, що розвинувся за часів правління ранніх османських турків у 16 та на початку 17 століть. Він був винайдений Хусамом Румі та досяг свого піку популярності за Сулеймана I Пишного (1520—1566). Проміжки між літерами часто вузькі, а лінії піднімаються вгору справа наліво. Більші варіації, які називаються джалі, заповнені щільними декораціями з крапок та діакритичних знаків у проміжках між ними, що надає їм компактного вигляду. Дівані важко читати та писати через його сильну стилізацію, і він став ідеальним шрифтом для написання судових документів, оскільки забезпечував конфіденційність та запобігав підробці. Насталік — це скоропис, спочатку розроблений для письма перською мовою в літературних та некоранічних творах. Вважається, що насталік є пізнішим розвитком насх та раннього письма талік, що використовувалося в Ірані. Досить швидко набирає популярності як письмо в Південній Азії. Назва талік означає «висить» і стосується злегка похилої якості рядків тексту в цьому письмі. Літери мають короткі вертикальні штрихи з широкими та широкими горизонтальними мазками. Форми глибокі, гакоподібні та мають високий контраст. Варіант під назвою шикасте був розроблений у 17 столітті для більш формальних контекстів. Сіні — це стиль, розроблений у Китаї. На цю форму значною мірою вплинула китайська каліграфія, у якій замість стандартного тростинного пера використовується пензель із кінського волосу. Відомим сучасним каліграфом у цій традиції є Хаджі Нур Дін Мі Гуанцзян.

Сучасний У постколоніальну епоху художники, що працювали в Північній Африці та на Близькому Сході, перетворили арабську каліграфію на сучасний мистецький рух, відомий як рух Хуруфія.Flood, Necipoğlu (2017). A Companion to Islamic Art and Architecture. Volume II. Hoboken: John Wiley & Sons. pp. 1294. .. Художники, що працюють у цьому стилі, використовують каліграфію як графічний елемент у сучасному мистецтві.Mavrakis, N., «The Hurufiyah Art Movement in Middle Eastern Art» , McGill Journal of Middle Eastern Studies Blog

Термін «хуруфія» походить від арабського слова «харф», що означає літера. Традиційно цей термін мав суфійське інтелектуальне та езотеричне значення. Це явне посилання на середньовічну систему вчення, що включала політичну теологію та летризм. У цій теології літери розглядалися як первісні означники та маніпулятори космосу.