Повільний дрег — це американський музичний жанр регтайм-джазу та соціальний танець, для якого була написана музика.

Він був відроджений як один з блюзових танців, але сучасний дрег-блюз має мало спільного з історичним танцем.

Музика, написана для танцю, часто скорочується в назві пісні як «дрег».

Історія Повільний дрег або «дрег» має свою історію як у музиці, написаній для танцю, так і в самому танці. Музика збереглася в багатьох джазових стандартах, тоді як танець у його початковому виконанні майже зник із сучасного виконання.

У музиці Композитори регтайму, включаючи Скотта Джопліна, Фетс Воллера, Джеллі Ролла Мортона та інших, написали низку повільних мелодій, що підходять для танцю.

Повільна дрег-музика виникла наприкінці 1800-х років. «The Dream» (близько 1880 року) — один із найдавніших номерів у стилі повільного дрегу. Виникнувши в борделі, стиль спочатку називався «іспанським», оскільки його ритм містив елементи танго або хабанери. Корнетист, який грав у 1890-х роках, описав музику, де виконувався повільний дрег, у «менш модних гуртах міста», як «скоріше реггі», аніж музика, яка виконувалася для більш «високих» танців.Marshall Winslow Stearns, Jean Stearns. Jazz Dance: The Story of American Vernacular Dance, Da Capo Press, 1994, p. 21.

Повільний дрег був однією з десяти танцювальних тем, які Джоплін включив до своєї композиції «The Ragtime Dance», написаної в 1899 році та опублікованої в 1902 році. Ця мелодія містить вокальний вступ, за яким йде серія танцювальних тем, представлених вокалістом.James Haskins with Kathleen Benson, Scott Joplin: The Man Who Made Ragtime, Doubleday and Company, 1978, pp. 105.

Ще одна композиція Джопліна, написана разом зі Скоттом Гайденом, — «Sun Flower Slow drag» (Повільний дрег соняшнику), написана в 1901 році. Ноти, опубліковані в 1906 році, поєднують сільську музику чорношкірих з музикою в «The Watermelon Trust; A slow drag» («Кавуновий трест; Повільний дрег»), написаній Гаррі Томпсоном. «A down home shout; Characteristic slow-drag two step» Германа Карла була опублікована в 1907 році.

Фетс Воллер записав «Viper's Drag», популярну на той час повільну дрег-пісню, що була повільною мелодією для фортепіано в стилі страйд, яку протягом десятиліть виконували майстри жанру страйд. Її було відроджено для номінованого на премію «Греммі» альбому Progressive Records 1980 року « Two Handed Stride» сучасною піаністкою, що грає страйд, Джуді Кармайкл.

Наприкінці 1930-х років лідер джазового оркестру Джеллі Ролл Мортон записав кілька аранжувань регтайму в стилі «повільного дрег» з креольськими елементами. Його сучасники вважали їх немодними, але вони зберігають певний музичний інтерес для істориків музики завдяки своїм карибським ритмам.

У танці Повільний дрег — інтимний парний танець. Партнери міцно обіймаються та погойдуються в такт музиці, рухаючи стегнами, але майже не переміщуючись по танцполі.John O. Perpener. African-American Concert Dance: The Harlem Renaissance and Beyond. University of Illinois Press, 2001, p. 37. Один коментатор описав, як пари «просто трималися одне за одного та танцювали вперед-назад на одному місці всю ніч».

Протягом десятиліть після його появи наприкінці 1800-х років, танець поширився по всьому американському Півдню і був найбільш популярним у напівсільських джук-барах, де його танцювали під блюз. Бастер Пікенс, який народився в 1916 році, описував танцюристів повільного дрегу як «повільну та брудну версію блюзу» у барах.

У 1929 році повільний дрег став першим афроамериканським соціальним танцем, представленим бродвейській публіці, у виставі «Гарлем». Коли його вперше представили на сцені, він шокував білих критиків своєю сирою чуттєвістю, яку вважали непристойним відображенням чорної сексуальності.

Через свою інтимність, цей танець іноді використовувався для оголошення особливих стосунків між парами, які його танцювали, оскільки він був надто інтимним для виконання з випадковим партнером.John W. Roberts. Hucklebuck to Hip Hop. Odunde, Inc., 1995, pp. 63, 64.

Скотт Джоплін включив повільний дрег у свою оперу «Tremonisha», запропонувавши наступну хореографію:

Окрім волочіння ніг, опис Джопліна має мало спільного з іншими описами повільного волочіння.

Характерна риса повільного драг-танцю — «притулитися один до одного та погойдуватися» — знову з'явилася в 1960-х роках і залишається популярною сьогодні як базовий романтичний танець для пар. У цих випадках його називають «повільними танцями».Shawn and Joanna Trautman, Picture Yourself Dancing. Thomson Course Technology PTR. 2006, p. 62–63.

Повільний дрег користувався популярністю в афроамериканських громадах протягом багатьох десятиліть. Здебільшого він не здобув популярності за межами цих громад, на відміну від інших танців афроамериканських громад, таких як чарльстон. Збереглося небагато фільмів про цей танець; його можна побачити у виконанні Бессі Сміт та її партнера ближче до кінця короткометражного фільму «Сент-Луїський блюз». Відродження свінгу допомогло відновити інтерес до повільного дрегу.

Варіант повільного дрегу (дрег-блюз) викладається сьогодні як один з блюзових танців, але він помітно відрізняється від історичного танцю.

Примітки

Посилання Білл Стебер, «Хороші часи настають у важкі часи в Міссісіпі». Фотографії та історії про сучасні джук-бари, зокрема фотографії танцюристів повільного дрегу