Lex de imperio Vespasiani (Закон про імперіум Веспасіана) — давньоримський закон, ухвалений сенатом у 69–70 роках н. е., який легалізував владу Веспасіана після перемоги в громадянській війні та юридично оформив принципат як форму правління. Закон є унікальною пам'яткою римського конституційного права, оскільки до наших днів зберігся його бронзовий фрагмент (Tabula Hebana), що містить перелік повноважень, переданих імператоруBrunt P. A. Lex de imperio Vespasiani // The Journal of Roman Studies. — 1977. — Vol. 67. — P. 95–116.. Документ вважається зразком для пізніших leges de imperio, якими обиралися наступні імператори, зокрема Нерва, Траян та Адріан.

Історичний контекст

Після смерті Нерона в 68 році н. е. Римська імперія поринула у громадянську війну (68–69 рр.), коли влада по черзі переходила до Гальби, Отона та Вітеллія. Кожен з них проголошувався імператором власними легіонами, а сенат лише post factum затверджував ці призначення, що підривало авторитет традиційних інституційShotter D. Rome and Her Empire. — London: Routledge, 2003. — P. 87–94.. У липні 69 року війська східних провінцій проголосили імператором Веспасіана — досвідченого полководця, який придушив Юдейське повстання. До кінця 69 року його прихильники розбили армію Вітеллія, і Веспасіан став одноосібним правителем.

Однак його становище залишалося вразливим. На відміну від попередників з династії Юліїв-Клавдіїв, він не мав спадкових прав на трон, а його влада базувалася виключно на військовій силі. Тому одразу після прибуття до Рима (70 р.) Веспасіан ініціював ухвалення спеціального закону, який би надав йому всі повноваження, необхідні для ефективного управління. Законодавча процедура була нетрадиційною: замість звичайної ухвали народних зборів (comitia) закон був виданий як senatus consultum з подальшою ратифікацією, що свідчило про зростання ролі сенату в епоху принципатуTalbert R. J. A. The Senate of Imperial Rome. — Princeton: Princeton University Press, 1984. — P. 310–315..

Античний історик Тацит так описував стан держави після громадянської війни:

«Історія, яку я починаю, — це доба, багата на лиха, жахлива битвами, роздерта чварами, жорстока навіть у мирний час. Чотири принципи загинули від меча; три громадянські війни, ще більше воєн зовнішніх, а часто — і ті, й інші водночас»Тацит, Історії I.2. Переклад Г. Литвинова..

Зміст закону

Текст Lex de imperio Vespasiani відомий завдяки бронзовій таблиці, знайденій у Римі (зараз зберігається в Капітолійських музеях). Напис містить вісім клаузул (пунктів), кожна з яких надає імператору конкретні праваCIL VI, 930 = ILS 244.. Більшість із цих прав раніше мали окремі посадовці часів республіки, але тепер вони концентрувалися в руках однієї людини.

Основні положення

Імперіум проконсульський (imperium proconsulare) — право командувати всіма збройними силами та управляти провінціями, включаючи ті, що традиційно належали сенатові. Право укладати договори з іноземними державами без попереднього схвалення сенату та народу. Право скликати сенат і вносити пропозиції (ius referendi), а також проводити через сенат будь-які рішення. Право рекомендувати кандидатів на магістратури — фактичний контроль за призначенням консулів, преторів та інших посадовців. Право розширювати помежіум (pomerium) — сакральний кордон Рима, що було прерогативою полководців, які розширили територію держави. Право робити все, що вважатиме за необхідне для держави (uti quid e re publica esse censeat) — найширше за змістом положення, яке фактично дозволяло імператору діяти поза законом. Звільнення від дії деяких законів (наприклад, законів, що забороняли поєднання посад чи перебування в Римі під час військових дій). Загальне положення про те, що все зроблене Веспасіаном до ухвалення закону є законнимКузищин В. И. (ред.) История Древнего Рима. — М.: Высшая школа, 2005. — С. 284–286..

Особливу увагу дослідників привертає шостий пункт («все, що вважатиме за благо держави»), який перегукується з пізнішою формулою salus populi suprema lex esto («благо народу — найвищий закон»). Це положення фактично надавало імператору абсолютну владу в надзвичайних ситуаціях, що стало юридичною основою для розвитку домінату.

Тацит, описуючи події 70 року, зазначав, що сенат надав Веспасіану «все, що звичайно для імператорів»Тацит, Історії IV.3: cuncta principibus solita. Переклад Г. Литвинова.. Цей лаконічний вислів античного історика точно передає суть закону — юридичне оформлення тих повноважень, які де-факто вже мали попередні імператори.

Значення та історична роль

Lex de imperio Vespasiani — перший відомий випадок, коли повноваження правителя були закріплені в окремому законі, а не передавалися через поєднання традиційних республіканських магістратур (консулат, трибунат, цензура тощо). Вчений Пітер Брант назвав цей закон «конституційним актом, який перетворив принципат на правову систему, а не на військову диктатуру».

Серед основних наслідків закону:

Легітимізація влади Веспасіана та створення прецеденту, за яким наступні імператори могли отримувати владу за законом, а не лише за підтримки армії. Юридичне оформлення переходу від республіки до монархії: закон не скасовував республіканські установи, але підпорядковував їх імператорському контролю. Стабілізація політичної системи після громадянської війни. Завдяки цьому закону династія Флавіїв протрималася 27 років, а створена нею модель влади була відновлена за АнтонінівJones B. W. The Emperor Domitian. — London: Routledge, 1992. — P. 23–28..

Водночас закон мав і зворотний бік: він юридично закріпив принцип, що джерелом влади є не народ, а сенат, який делегує її імператору. Це створило передумови для пізнішого протистояння сенату та імператорів у II—III ст. н. е.Millar F. The Emperor in the Roman World. — London: Duckworth, 1977. — P. 189–201.

Збереження та дослідження

Єдиний відомий фрагмент Lex de imperio Vespasiani випадково виявили у Середньовіччі на Латеранському пагорбі в Римі. Бронзова таблиця (розміром 0,66 x 0,39 м) збереглася частково: відсутні початок документа (вступ) та кілька рядків першої клаузули. Нині вона експонується в Капітолійських музеях (зал бронзи, інв. № S 2636)Coarelli F. Rome and Environs: An Archaeological Guide. — Berkeley: University of California Press, 2014. — P. 89–90..

Перше наукове видання напису здійснив Теодор Моммзен у XIX ст. в рамках корпусу латинських написів CIL. Моммзен також довів, що Lex de imperio Vespasiani не був унікальним: ймовірно, подібні закони приймалися для кожного імператора, починаючи з Тиберія, але текст Веспасіана випадково зберігся. У XX—XXI ст. дослідження закону зосередилися на трьох питаннях: чи був він основою всіх пізніших leges de imperio; чи передбачав закон можливість обмеження влади імператора; як він співвідноситься з іншими конституційними документами, наприклад, з постановою сенату про владу ВеспасіанаКоваль Д. Інституційні засади принципату: від lex de imperio до дигест // Проблеми історії Стародавнього світу. — Харків: ХНУ, 2018. — С. 112–127..

У XIV столітті цю бронзову таблицю використовував як політичний аргумент Кола ді Рієнцо, який проголосив себе «трибуном римського народу». Він стверджував, що закон засвідчує давню владу римського народу передавати повноваження правителям, і намагався відновити цю практикуWright J., trans. The Life of Cola di Rienzo. — Toronto: Pontifical Institute of Medieval Studies, 1975..

Див. також Веспасіан Рік чотирьох імператорів Принципат Римське право Corpus Inscriptionum Latinarum Домінат

Примітки

Література

Первинні джерела Corpus Inscriptionum Latinarum VI, 930 (Tabula Hebana fragment) — латинський текст фрагмента. Тацит, Корнелій. Історії / Пер. з лат. Г. Литвинова. — К.: Академія, 1999. — Кн. I—V. Светоній, Гай Транквілл. Життя дванадцяти цезарів. Божественний Веспасіан / Пер. з лат. П. Содомора. — Львів: Астролябія, 2018.

Сучасна література Brunt P. A. Lex de imperio Vespasiani // The Journal of Roman Studies. — 1977. — Vol. 67. — P. 95–116. — DOI: 10.2307/299919 Shotter D. Rome and Her Empire. — London: Routledge, 2003. — 398 p. — ISBN 978-0415277321 Talbert R. J. A. The Senate of Imperial Rome. — Princeton: Princeton University Press, 1984. — 606 p. — ISBN 978-0691102373 Millar F. The Emperor in the Roman World. — London: Duckworth, 1977. — 672 p. — ISBN 978-0715609015 Jones B. W. The Emperor Domitian. — London: Routledge, 1992. — 318 p. — ISBN 978-0415101954 Кузищин В. И. (ред.) История Древнего Рима. — М.: Высшая школа, 2005. — 384 с. — ISBN 5-06-001295-X Кнабе Г. С. Корнелий Тацит. Время. Жизнь. Книги. — М.: Наука, 1981. — 208 с. Колосовська Ю. Римські імператори: влада та легітимація // Вісник Львівського університету. Серія історична. — 2015. — Вип. 51. — С. 73–89. Коваль Д. Інституційні засади принципату: від lex de imperio до дигест // Проблеми історії Стародавнього світу. — Харків: ХНУ, 2018. — С. 112–127. Coarelli F. Rome and Environs: An Archaeological Guide. — Berkeley: University of California Press, 2014. — 592 p. — ISBN 978-0520282094